Каяфа

Каяфа (івр. יוסף בַּר קַיָּפָא, Yosef Bar Kayafa, власне Йосиф Каяфа) — юдейський первосвященник з 18 по 36 роки. Каяфа відомий з Євангелій своєю участю у суді над Ісусом Христом.

Каяфа
Народився 1 століття
Помер 1 століття
Національність Evreid
Діяльність Коген, політик
Посада Первосвященик

Історичні свідчення

Йосип Флавій, єврейський історик І століття, згадує Каяфу у роботі Юдейські старожитності — гл. 18, 2.2[1]. Валерій Ґрат, префект Юдеї у 15–26 роках, мав труднощі з вибором первосвященника, з яким міг мати спільну мову, бо зразу усунув того, що застав — Анану (Анну). І за 4 роки змінив 4 первосвященники: Ізмаїла, Елеазара, Симона і останнім призначив Йосифа, званого Каяфа. З тим останнім, здається, жив у згоді. У 26 році його змінив Понтій Пилат. Каяфа був первосвященником 18 років. Отже його призначив на цей пост у 18 році Валерій Ґрат, попередник Пилата, а усунув від влади лише майбутній імператор Авл Вітеллій. Каяфа був саддукеєм і зятем первосвященника Анни (Ів. 18:13), та виглядає що слухняним знаряддям у руках свого тестя. Навіть пішовши з посади, Анна продовжував міцно тримати в руках владу і по суті справи одноосібно розпоряджався храмовими посадами і скарбницею. На думку деяких істориків, саме Анна через свого зятя прийняв рішення про страту Ісуса, як заколотника[2], «одного з тих» пророків «якими Юдея кишіла у той час», — борців проти влади римлян, які передбачали швидкий прихід Месії і оновлення світу.

Новий Завіт

Каяфа часто згадується у Євангеліях та також у Діяннях Апостолів (Дії 4:6). Першою згадкою про нього було датування подій євангелістом Лукою у Лк. 3:1–2 пов'язаних з Іваном Хрестителем. Пізніше коли Ісус Христос воскресив Лазаря, юдейська влада серйозно сприйняла це повідомлення свідків чуда. Фарисеї стривожені звернулись до первосвященників, що мали вирішити цю справу. То й зібрались вони на раду, на якій були присутні численні члени синедріону та й первосвященник Каяфа. Рішення цього збору було за думкою Каяфи: «…краще, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!»(Ів. 11:50). Хоча тут Каяфа не назвав нікого по імені, зрозуміло що «один чоловік» — то був Ісус Христос. Кажучи це, Каяфа говорив як політик на користь своєї партії та на користь фарисеїв. Але євангеліст бачить у його словах і куди вище значення і висловлює його словами: «Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.»[3]

Пізніше Каяфа з'являється у історії Страстей Христових:

Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Каяфою, і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.(Мт. 26:3–5)

За Мт. 26:59–68 шукає синедріон як швидко схопити Ісуса на основі фальшивих свідчень. Поміч прийшла від Юди Іскаріота. Ісуса схопили. Вартові, слуги Храму та римські вояки з ув'язненим Ісусом зійшли в долину Кедрону та увійшли в західну частину міста, де була хата первосвященника Анни. Правдоподібно, що через родинні зв'язки Анна і Каяфа жили в тім самім домі. На місці того дому розташована Церква святого Петра в Ґаліканту. Ісуса запровадили до Анни раніше ніж до Каяфи, тому що Анна мав великий вплив на владу. Після допиту, Анна побачив бездоганну поведінку оскарженого і відсилає зв'язаного Ісуса до свого зятя Каяфи. Перехід був дуже коротким, бо треба було перейти може тільки подвір'я, а може портик. У Каяфи зібралося багато членів синедріону, хоча засідання його відбулося пізніше, ранком. На засіданні після прослуховування свідчень, що себе взаємозаперечували, знайшлося лише два свідки між якими була згода — ці свідки сказали, що Ісус колись говорив такі слова: «Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його» (Мт. 26:61). Свідчення справді відносилось до слів Ісуса, сказаних два роки раніше з нагоди вигнання купців із Храму. Вони були дуже вигідні для суду, який не мав інших обвинувачень. Вставши із свого місця посередині Каяфа хотів одержати від Ісуса якусь виправдувальну заяву — «Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?» (Мр. 14:60), але відповідь не прийшла. Тоді Каяфа урочисто вимагає від Ісуса сказати, чи він є «Христос — Син Божий». Ісус обережно відповів «Ти мовив». Роздратовані члени синедріону почали питати Ісуса «То значить ти Син Божий?» (Лк. 22:70). Ісусова відповідь була «Самі ж кажете що я». Одержавши таку відповідь Каяфа закричав: «Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: На що нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається? Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…» (Мт. 14:63–64). Щоб показати своє велике обурення і біль, Каяфа, коли перший раз скрикнув про богохульство, також роздер собі на грудях туніку, бо так чинили хто відчуває великий біль. Але в дійсності, якби він виявив правдиві почуття свого серця, його вигляд був би виявив глибоку і щиру радість. Він бо думав, що йому вдалося довести Ісуса до богохульства, а тим і до кари на смерть.

Примітки

  1. Йосип Флавій. Юдейські старожитності — гл. 18, 2.2 (рос.)
  2. Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. ст. 61.
  3. Івана 11.51-52. Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 26 серпня 2012.

Посилання

Джерела

Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Переклад о. Лева Гайдуківського, Том XLIX-L. Рим. 1979.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.