Кожанка (смт)

Село було засновано у XIV столітті. Назву стародавньому селищу ймовірно дали місцеві народні умільці — майстри роботи зі шкірою (кожею). Кожанка згадуються у багатьох документах, у тому числі разом з першою письмовою згадкою про Фастів 1390 року — Київський князь Володимир Ольгердович грамотою стверджував право володіння Трилісами з Кожанкою за князем Юрієм Половцем-Рожинським зі Сквири[2].

За Люблінською Унією у 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Під владою Польщі Україна перебувала з 1569 по 1793 рік. У 1593 році польський король Сигізмунд III Ваза передав містечко Триліси разом з Кожанкою та навколишніми селами у володіння шляхтичу В. Червинському, а в 1626 р. — той же король дарував Триліси з Кожанкою ротмістрові польського війська А. Строчі за участь у придушенні повстання селян 1625 року. З історичних документів за 1629 рік відомо, що в Кожанці було 43 хати, належало село старості Карбановському. У цих джерелах згадується про с. Зубарі на правому березі, що належало адвокату Валеріану Зубову, звідки можливо, походження назви. А ще ця місцевість була заросла кущами, дубовими гаями, де водились зубри — інша версія назви.

На 1664 рік у Кожанці 56 дворів. Кожанка, як подарунок від польського короля переходить шляхтичу Заславському. У 1688 році у Кожанці уже 106 дворів, з них: 16 — чумацьких, 12 — козацьких, населення переважно православне.

Гайдамацький визвольний рух охопив Фастівщину, тут діяли загони відомого ватажка Швачки. В цей період згоріла церква в Кожанці. Серед селян Кожанки гайдамаки знаходили підтримку, допомогу і поповнення своїх рядів. За переказами, у 1768 році Максим Залізняк Чорним шляхом проходив через Кожанку і коли селяни звернулись до нього, то він насипав шапку срібла-золота на відбудову церкви. Після придушення гайдамацького руху власником Кожанки і Зубарів у 1775 році став граф Владислав Браницький. Браницькі — польські магнати, графи, мали величезні маєтності в Польщі, Україні та Білорусі. Владислав Браницький, заволодівши землями, зрозумівши необхідність переробної промисловості, починає будувати заводи. Спочатку винокуренний у Трилісах, а пізніше у 1859 р. цукрозавод у Кожанці, будівництво якого коштувало 345666 крб. Спочатку цукрозавод виробляв сироп, який купці, сплачували 3 крб. 90 коп. за пуд, вивозили за кордон.

У 1866 р. цукрозавод виготовляв уже 25560 берковців цукру, платив у державу 3067 крб. акцизу. З десятин землі в Кожанці і Зубарях Браницькі 593 десятин віддавали в оренду селянам. Олександра Браницька, мати Владислава, дбала про освіту, заповідала кошти на будівництво шкіл. У 1887 році у Кожанці було збудовано однокласне міністерське училище для селянських дітей, директором якого 30 років був П.Славочевський.

У 1895 році від ст. Кожанка до цукрозаводу було збудовано 2 км залізничної колії.

З 1900 року Кожанка перейшла до рук вдови М. Є. Браницької.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Кожанської волості Васильківського повіту Київської губернії, мешкало 1103 особи (православних — 1068, католиків — 63, євреїв — 17), налічувалось 167 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 постоялих будинки, лавка, водяний млин і бурякоцукровий завод[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1909 осіб (959 чоловічої статі та 950 — жіночої), з яких 1849 — православної віри[4].

З приїздом на Кожанський цукрозавод спеціалістів з Франції та Німеччини у Кожанці з'являються протестанти: бабтисти та мальованці. З 1885 року в Зубарях діє баптистська община.

1900 рік. На території Кожанки розміщені цукрозавод з економією на Софіївці, директором якого з 1901 р. був П.Скварчевський, пошта, залізнична станція, лікарня, школа, водяний млин, вітряк, пересильна, декілька десятків кустарних майстерень. Цей завод продовжував функціонувати до середини 1990-х років.

В 1919 року Васильківський повіт Київської губернії став Білоцерківським повітом. На початку 1920-х років у Кожанці активно діяло місцеве товариство «Просвіта», голову якого Миколаєнка арештували за зв'язки з повстанським отаманом Іваном Гайовим.

З 1925 року[5] по 1929 рік Кожанка з іншими 18-ма селами була районним центром однойменного району Білоцерківської округи УСРР, а у 1929 році його розформували і більшу частину долучили до Фастівського району. У 1920-х роках у Кожанці діяло антирадянське молодіжне підпілля т. зв. УКРШЮС (Української Шевченківської Юнацької Спілки) з понад 10 чоловік, які збиралися на квартирі І.Шевченка після закриття просвітянської хати-читальні і на противагу організованому владою сільбуду.

1930 року зі ст. Кожанка та інших здійснювався вивіз заарештованих куркульських сімей, які противилися суцільній колективізації. У 1932—1933 роках у Кожанці з голоду загинуло понад 340 людей, а 1937—1938 рр. було репресовано дуже багато місцевих людей. 1941—1943 роках у Кожанці діяв низовий осередок ОУН. У 1944 році органам НКДБ вдалося затримати І.Ярмоленка (Любського), якого залишили для організації підпільної ОУНівської роботи після повернення радянської влади.

10 квітня 1972 р. села Зубарі та Кожанка об'єднані в один населений пункт Кожанка;
тоді ж Кожанці надано статус смт.[6]

За радянських часів у Кожанці також працював цегляний завод.

Нині адміністративно до смт Кожанка (селищної ради) відносяться невеликі села і хутори, які розташовані поблизу: Софіївка та залізнична станція Кожанка (знаходиться на лінії Фастів I—Козятин I).

У Кожанці 2 школи: неповна середня та середня.

У 1994—95 роках Фастівським державним краєзнавчим музеєм та Національним педагогічним університетом ім. Драгоманова (Київ) було проведено комплексну експедицію по складанню археологічної карти Фастівського району, у ході якої було проведено роботи і поблизу смт Кожанка. Тут, зокрема, віднайдено уламки посуду трипільської культури типу «Колодяжне», уламки посуду доби пізньої бронзи, уламок великого крем'яного серпа, виготовленого з якісного волинського кременю.

У центральній частині Кожанки збереглась дерев'яна Покровська церква, збудована в 1759 році. Незвичайність композиції культової споруди дозволяє її віднести до цікавих пам'яток дерев'яної архітектури Правобережної України.

У селищі споруджено меморіал загиблих у ІІ Світовій війні радянських воїнів.

• 
  Покровська церква
• 
  Меморіал воїнів ВВв

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)
• Дуб козацької слави

• Облікова картка
• «Розвідки на Фастівщині в 1994—1995 роках», Лисенко С. Д., Головешко П. А.
• Справочник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР», в 4-х томах, «Будівельник», 1983—1986 рр.
• Український Генеалогічний Форум