Корсунський полк

На час формування полку його першочерговою стратегічною метою було перехоплення татарських набігів по Чорному шляху та патрулювання його території.

На початку Національно-визвольної війни середини XVII ст. полк воював на боці польської шляхти, і лише перед битвою на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. перейшов на бік повстанців.

У 1649-му році до формації було приєднано Лисянський полк. У підсумку це став найчисельніший полк Війська Запорозького 1649—1654 років — за Зборовським реєстром 1649 року нараховував 3472 козаків, у 1654 р. — 5150 (з 51-го по 54-й рік на території полку додатково було сформовано ще 9ть сотень).

Під час укладання Білоцерківського договору частина козаків полку підняла повстання котре приборкав Хмельницький. Відігравав активну роль у подіях часів війни 1658—1659 років, під булавою Виговського брав участь у Конотопській битві.

В часи Руїни у Корсуні знаходилася гетьманська резиденція (цю традицію заклав ще Б.Хмельницький у 1654—1655 роках) Ю.Хмельницького, П.Тетері, П.Дорошенка. Саме тут відбулася Корсунська рада (1657). Пізніше у 1664-му році, через руйнацію краю, С. Височан переніс полковий центр до Лисянки. В цей період Корсунщина неодноразово перебувала в епіцентрі бойових дій. Через це її населення постійно зменшувалося, а з переселенням у 1665 р. козаків на чолі з полковником Височаном в Лівобережну Україну великі групи мешканців краю майже кожен рік осідали в лівобережних полках. Пік переселення припадає на середину 70-х рр. XVII ст. З 1666-го територія увійшла до вілаєту Дорошенка. Формально у цей період полк існував до 1676-го року — капітуляції Петра Дорошенка.

Як формація Правобережного козацтва полк було відновлено у 1685 р. під час відновлення козацького устрою на Правобережжі. Його очолив виходець з Полтавщини Захар Іскра. Після відновлення полку корсунські козаки почали брати активну участь у політичних подіях, що відбувалися на території Правобережної України, зокрема, у походах на турецькі і татарські території, в повстанні 1702—1704 рр., Північній війні. Втім чисельно він вже був значно менший за попередні роки, до того ж виключно піхотний. На початку XVIII ст. з Лівобережжя на територію Корсунського полку посилився потік переселенців. У 1701 р. лівобережний гетьман Іван Мазепа скаржився, що Іскра разом з іншими правобережними полковниками, всупереч договорам, позаводив слободи в Корсуні, Мошнах та Драбівці.

У серпні 1699-го на пацифікаційному сеймі було вирішено «скасувати всі полки, як піші, так і кінні». Взимку 1702 р. у Корсунь, виконуючи рішення сейму, з озброєним загоном прибув власник Корсунського староства Ян Яблоновський й вимагав від козаків залишити населені пункти полку. Козаки вимозі не підкорились, натомість перебили у Корсуні католиків та жидів[3], у чому їх підтримали й міщани. Зрештою це призвело до того що наказний гетьман С.Самусь присягнув московському царю та разом з корсунцями, котрих очолював Іскра, підтримав повстання Палія.

1711-го року полк став опорним пунктом гетьмана Пилипа Орлика під час його походу на Правобережну Україну. У квітні 1711 р. полк брав участь в обороні Богуслава від чисельно переважаючих військ Голіцина.

У 1711–1712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців було силою переселено на Лівобережжя, а полк ліквідовано разом з іншими правобережними полками.

• Корсунський полк // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• ЕІУ/Корсунський полк
• Сайт видавництва «Стікс»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• Ю. А. Мицик. Корсунський полк // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 191. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.