Золотаренко Іван Никифорович
Іва́н Никифорович Золотаре́нко (дата народж. невід., Корсунь — 17 жовтня 1655, Старий Бихів) — військовий та державний діяч гетьманської України, полковник корсунський (1652) та ніжинський (1652–1655), наказний гетьман сіверський (1654–1655). Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.
| Іван Золотаренко | |
|---|---|
 | |
| Народився |
невідомо
м. Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита |
| Помер |
17 жовтня 1655 м. Старий Бихів, Оршанський повіт, Вітебське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита |
| Поховання | Корсунь-Шевченківський район |
| Країна |
 Гетьманщина |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | українська |
| Учасник | Битва під Батогом |
| Посада | наказний гетьман |
| Військове звання | полковник корсунський і ніжинський |
| Конфесія | християнство |
| Батько | Никифор Золотаренко |
Життєпис
Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.
Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви. На посаді корсунського полковника брав участь у Батізькій битві 1652 р.. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 р. очолював корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем[1].
Під час російсько-польської війни 1654—1667 рр. як наказний гетьман очолив 20-тисячне українське військо (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь для спільних дій з російськими військами[2], для допомоги московським воєводам. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, жорстоко розправлявся з мирним населенням[3].
Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. разом з російськими військами українські козаки на чолі з Золотаренко зайняли м. Мінськ і м. Вільно, потім територію між Вільном та річкою Німан.
У нагороду за російську службу Золотаренко отримав грамоту Московського царя Олексія Михайловича на володіння містом Глухів.
Російський історик С. М. Соловйов надав інформацію про Івана Золотаренка[4]:
«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»
17 жовтня 1655 р. смертельно поранений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, у наш час могила не збереглася. Бо 28 грудня 1655 р. під час Різдвяної служби, яку правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, у наслідку чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його[5]. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським[6].
Родина
Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича.
Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (1655–1656).
Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.
В літературі
У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.
Вшанування пам'яті
У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.
23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку[7][8].
Примітки
- (пол.)Bobiatynski K., «Od Smolenska do Wilna». Warszawa, 2006 r.
- (рос.)Мальцев А. Н., «Россия и Белоруссия в середине XVII века». М.: МГУ, 1974 г.
- (рос.)Лобин Алексей,. Неизвестная война 1654-1667 гг.. журнал «Скепсис». Архів оригіналу за 16.07.2012.
- (рос.)Соловьёв С. М., «История России», изд. К. Солдатенков, М., 1864 г.
- Літопис Самовидця. — К., 1972 р. — С. 72.
- (пол.)Lucjan Siemieński, «Podania i legendy polskie, ruskie i litewskie» (15. Złotaryńko)
- Формування "Стіни Героїв" завершено!
- Стіну героїв створено у Ніжині. Голос України. Процитовано 29 листопада 2018.
Джерела
- В. М. Горобець. Золотаренко Іван Нечипорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 377. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Чухліб Т. В. Золотаренко (Нечипоренко) Іван — С. 167 // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Коваленко Сергій. Золотаренко Іван // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — К.: Стікс, 2008.
- В. І. Сергійчук. Золотаренко Іван Ничипорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Золотаренко, Иван Никифорович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIa. — С. 632. (рос. дореф.)
- Золотаренко Иван Никифорович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
Посилання
- Золотаренко Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 507-508. — 1000 екз.