Корінні народи Півночі

Корінні́ наро́ди Пі́вночі (рос. коренные народы Севера; також уживають термін Малі/малочисельні народи Півночі рос. малые/малочисленные народы Севера) — загальна назва і термін, закріплений в тому числі на юридичному рівні, практично всіх автохтонних народів Крайньої Півночі Росії, за винятком кількісно численних якутів[1].

Сучасна ненецька родина в традиційному чумі.

Територія проживання, статус, історія та сучасний стан

Територія проживання корінних народів Півночі є надзвичайно обсяжною — від долганів та нганасанів Таймиру на півночі до удегейців на півдні; від чукчів та алеутів на сході до саамів і ненців на заході. Строкатими є їхні етногенез, історія, культурні традиції і мови (фіно-угорські, тюркські, самодійські, палеоазіатські, тунгусо-маньчжурські, ізоляти).

Представники малих народів Півночі є повноцінними громадянами Російської Федерації, і, крім цього, наділені низкою пільг у галузі оподаткування, соціального забезпечення, освіти тощо. Особливу увагу приділено збереженню (за можливістю), а для цього відповідного стимулювання ведення традиційного господарства общинами корінних північан, наприклад, у занятті оленярством.

Чисельність корінних малочисельних народів Півночі від часу запровадження проведення статистичних обрахунків (1860-і рр. — поч. ХХ ст.) варіюється незначно. Однак, внаслідок русифікаторської асиміляційної політики імперії, потому СРСР, питома вага у загальній чисельності носіїв національних мов увесь час зменшується. Не в останню чергу це обумовили руйнацію традиційного суспільного і господарського укладу народів у 1920—60-і рр., фактично поголовне винищення в 1930-і рр. національної інтелігенції, що тільки-но почала зароджуватися, «укрупнення» національних поселень, плутанина і недосконалість класифікації народів тощо; до цього варто додати також молодописемність або й безписемність національних мов, брак національних кадрів вчителів та інтелігенції, розповсюдження інфекційних захворювань і соціальних бід (алкоголізм, соціальна незайнятість) тощо. Спроби, як з боку фахівців-етнологів, етнографів, мовознавців, національних кадрів інтелігенції, так і влади, здійснені до відродження корінних північних народів у Росії з сер. 1980-х — у 2000-і рр., наштовхуються на значні економічні та ін. труднощі (від поч. 1990-х рр.), як загальноросійського масштабу, так і суто регіонального — на етнічних територіях деяких народів ведуться розробка і видобуток природних копалин, в тому числі природного газу, нафти тощо, що негативно позначається на екологічній ситуації навколишнього середовища.

Перелік корінних народів Півночі
Сучасна територія проживання корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру і Далекого Сходу Російської Федерації

До корінних малочисельних народів Півночів належать[2]:

Карти розселення КМНП

Посилання

Виноски
  1. Також до корінних народів Півночі, і за чисельністю, і за географічним чинником, не відносять низку етній Південного Сибіру, зокрема, тувинців, алтайців, хакасів, а в європейській частині Росії — комі-зирян.
  2. Перечень коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации (рос.). Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 8 лютого 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.