Ківш (посуд)
Ківш (род. відм. ківша́ і ковша́)[1], також коря́к[2], черпа́к[3] — кругла відкрита посудина з ручкою для зачерпування води, має округле, кулеподібне дно. Залежно від призначення, ковші можуть мати різні розміри та форму.
Слово ківш вважається запозиченням з балтійських мов: від лит. kaušas («ополоник», «ківш», «велика ложка», «череп», «черепашка»)[4], можливо, спорідненого зі слов'янським «чаша»[5]. Звідси також діал. кувшин («глек»)[6].
Ківш для пиття
Ковші в старовину використовували для пиття води, меду, пива, горілки, черпаючи з великої посудини (діжки, барильця). Такі ковші мають невеликі розміри, нагадують об'ємну дерев'яну ложку, часто споряджені гачком на ручці. Інші назви такого ковша — коряк, корець, кірець[2][7] (зменшене від прасл. *korъ, *korь — «посудина з кори»)[6], поставе́ць[8]. Невеликі ковші для горілки в Україні жартома називались «миха́йликами»[9].
Ковші були поширеним посудом для пиття у Стародавній Русі. Матеріалом для них міг слугувати кап — завдяки переплетінню волокон поверхня ковша мала на зрізі незвичайну текстуру, а гачок на кінці ручки виходив з кокори — кореневого відростка стовбура. Кілька ковшів підвішувалися гачками до крайок братини, яндоли, з якими їх часто робили в одному стилі.
Відомі ковші з двома ручками — одну з них часто робили у вигляді голови птаха або коня.
Ківш для лазні
Ковші в лазні використовують для того, щоб поливати водою піч-кам'янку або для обливання тіла. Вони можуть бути дерев'яними, металевими або пластиковими.
Найкращим матеріалом для дерев'яних ковшів вважається кедр, липа, осика, а також дуб, ясен, шовковиця. Існують як цільні, вирізані з одного шматка дерева ковші (як дерев'яні ложки), так і складені з окремих дощечок в бондарській техніці. Ручка може бути прикріплена горизонтально (для поливання водою) або вертикально (для черпання води з високої вузької посудини).
Перед першим використанням дерев'яні ковші годину вимочують у воді. Для миття ковшів не можна вживати хімічні засоби, краще чистити їх гірчичним порошком. Щоб подовжити термін служби, дерев'яні ковші покривають воском або просочують оліфою.
Кухонний посуд
Кухонний ківш — невелика каструля, рондель з довгою ручкою, часто споряджені кришкою. Використовується для варення каш, яєць, підігрівання води, молока.
У культурі
- Випити (сьорбнути) ківш лиха (знати, почому ківш лиха) — зазнати багато горя, страждань, клопоту, неприємностей
- Зливати в один ківш — змішувати, не розбираючи
- Хоч поганий ківш, та без нього гірш — треба обходитися тим, що є
- Коли ігумен за чарку, то братія за ківш — приклад старшого заразливий
- Чарка горілки — лиха ківш
- За ківш, так і за ніж; за чарку, так і за сварку
- Казці кінець, а мені — меду корець
- І в корці води не піймаєш
- Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу — корець болота (в маю корець дощу, крапля болота)
Примітки
- Ківш // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Коряк // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Черпак // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- Корець // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Поставець // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Михайлик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.