Кінематограф Наддніпрянської України (1893-1919)

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко на замовлення фізика М. Любимова розробив «снаряд для аналізу стробоскопичних явищ», у якому було використано скачковий механізм «слимак». Цей апарат був показаний у січні 1894 року на IX з'їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії. За допомогою цього апарату Любимов довів свою теорію ілюзії безперервного руху "світлового тіла", пов'язану зі стробоскопічним ефектом.

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів, зокрема «Джигітовка козаків і Оренбурзького Козачого полку», «Відхід потяга від харківського вокзалу», «Хресний хід із Куряжа до Харкова», «Катання на Красній площі». А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький у Харківському оперному театрі на екрані завширки 12 аршинів та 10 аршинів заввишки влаштував кіносеанс. У Львові 13 вересня 1896 розпочались перші регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів. 1897 року Федецький також знімає стрічку «Народні гуляння на Красній площі».

У листопаді 1897 року в Одесі і Ялті показував свої фільми один з операторів братів Люм'єр Фелікс Месгиш. В цей час містами України мандрують пересувні кінотеатри «ілюзіони», які показують фільми французького виробництва. Починаючи, з 1900 їх починають змінювати стаціонарні кінотеатри.

1907 року фільмує першу кінохроніку в Києві фотограф Микола Козловський — «Повінь на Дніпрі в Києві 1907 року». А слід за ним — І. Гуцан і К. Стефан. Режисер Суков-Вєрєщагін знімає фільм «Кочубій у темниці». Одеське представництво відомої французької кінофірми «Бр. Пате» випускає «Смерть солдата» за сценарієм К. Сєліванова. Французькі режисери фірми «Фільм д'ар» випускають в Україні кілька фільмів за сюжетами світової літературної класики, найбільш вдала їх робота — «Українська легенда» на тему україно-польських відносин.

Починаючи з 1907 року в Російській імперії починають виникати власні кіностудії, зокрема студії Алєксандра Дранкова та Олександра Ханжонкова, але екрани в цей майже монопольно контролювала кінофірма «Бр. Пате».

1908 року кіноательє «Бр. Пате» випустило серію стрічок під назвою «Мальовнича Росія», три з яких стосуються України — «Мальовнича Одеса», «Мальовничий Київ», «Пожежа в Одесі».

1909 року московський продюсер Алєксандр Дранков під час гастролей в Санкт-Петербурзі українських труп Миколи Садовського і Н. Кучеренко знімає їх вистави та робить на цьому матеріалі фільми «Тарас Бульба», «Запорожець за Дунаєм», «Богдан Хмельницький», «Сенатська ревізія», «Наталка Полтавка». Цього ж року була створена перша «кінодекламація» українською мовою «Як вони женихалися, або три кохання в мішках». Її за фінансового сприяння харківського прокатника Дмитра Харитонова поставив актор Олексій Олексієнко та зіграв у ній всі ролі. Олексієнко спеціалізувався на комедіях і пізніше зі своєю трупою зняв ще кілька водевілів: «Москаль-чарівник» (1909), «Бувальщина, або на чужий коровай очей не поривай» (1910), «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Кум-мірошник, або Сатана в бочці», «Сватання на вечорницях», «Жирівка-вихрестка».

Усі ці водевілі перезнімав Дмитро Байда-Суховій і представляв під іншими титрами в кіноконторі Каратуманова. В 1912 році Байда-Суховій у парку харківського університету, де розбили свій табір цигани, зніме фільм «Запорізький скарб».

Олександр Остроухов-Арбо, отримавши позику власника Харківського кінотеатру «Аполло» Харитонова, зняв комедію «Шемелько-денщик або Хохол наплутав» (1910). Пізніше він зняв ще п'ять короткометражних фільмів, де переважно грав головні ролі.

Підприємець кіноконтори «Мистецтво» Ісай Спектор під час гастролей в Катеринославі трупи Миколи Садовського фінансує виготовлення двох фільмів на основі театральних постановок — «Мати-наймичка» та «Наталку Полтавку» знятих Данилом Сахненко. В цих фільмах брали участь відомі українські театральні актори та акторки Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Федір Левицький, Іван Мар'яненко.

1911 року піонер українського кіно Данило Сахненко разом з комерсантом Шукліним засновує акціонерне товариство «Шуклін, Сахненко і Ко „Батьківщина“». 1912 року Сахненко зняв в Катеринославі стрічку «Запорізька січ» («Облога запорізька») про боротьбу Івана Сірка з татарами, яка знімалася на місцях історичних битв. Це був перший повнометражний український фільм, він демонструвався в 20 копіях на території усієї Російської імперії. Пізніше Сахненко зняв «Любов Андрія» (1912) та «Полтаву» (1913).

1912 рік стає рекордним для дореволюційного українського кіно — на екрани виходить 20 фільмів. У Києві (на вул. Васильківській, 37) Дмитро Гамалій разом з колегами-акторами зі студії Садовського зніме фільм «Пан Штукаревич», а 1913 — свою версію «Запорізького скарбу», колишню версію фільму авторства Байди-Суховія, яка випадково потрапила до нього в руки, Гамалій намагатиметься перемонтувати в стрічку під назвою «Циганка Груня».

Також у Києві в районі Сирця виникає філіал московського кіно-товариства «П. Тіман і Ф. Рейнгардт», де знімаються перші фільми «Російської золотої серії». Відомий російський режисер Яков Протазанов зняв тут два своїх фільми «Які гарні, які свіжі були троянди» та разом з Володимиром Гардіним «Ключі щасті». На цій студії як художник розпочав свою діяльність в кіно Іван Кавалерідзе. Також в Києві на той час діяли анонімне товариство Френкеля, яке спеціалізувалося на короткометражних комедіях, кіностудія «Експрес» мільйонера Ю. Шанцера.

Протягом 1912-13 років. у Львові було створено студії «Фабрика-фільм» М. Мленця, «Кінофільм» Е. Порембського, «Полонія» Е. Лорембського, «Леополія» А. і Л. Крогульських, на яких спробували розпочати постійне кіновиробництво.

В Одесі 1912 року починає роботу студія Мирона Гросмана «Мирограф»[1]. На ній випускають фільми «Жилець із телефоном» Д. Марченка, «Спритний апаш» Н. Бацилова, «Одеські катакомби» М. Медведєва і Д. Марченка, «Трагедію єврейської курсистки» Гросмана.

З 1912 року царський уряд починає забороняти до показу будь-які фільми на націоналістичну тематику, зокрема було заборонено до показу хроніку з похоронів Миколи Лисенка.

В 1914 році в Україні вийшло 22 фільми, в 1915 — 19, в 1916 — 10, 1917 — 20. В 1918 році українські кіностудії поставили 25 фільмів, російські в Україні — 20.

У Києві на Лук'янівці працювала найбільша кіностудія «Світлотінь» інженера Семена Писарєва, там випустили фільми «Зневажені і скривджені» (1914), «Таємния вапняної печі» Йосифа Сойфера, «Рабині вбрання» (1915) Сойфера та Михайла Бонча-Томашевського.

З початком Україно-Російської війни кіно-ательє починають швидко виникати і зникати по всій території України: в Прилуках, Харкові, Луганську, Одесі, Києві. Студія «Мірограф» в цей час працює постійно та навіть відкриває новий павільйон 36 на 12 метрів. Виходять проросійські фільми «Граф Зікандр» (1914), «Син» (1917) Мирона Гросмана та Едварда Пухальского, «Ганьба ХХ століття» Гросмана про вигадані "німецькі звірства".

Олександр Варягін та оператор Данило Сахненко в цей час фільмують воєнні патріотичні стрічки «На полі бою», «Героїчний подвиг телефоніста Олексія Манухи» та інші. Яків Посельський знімає фільм «Життя і смерть лейтенанта Шмідта», а Олексій Олексієнко — «За віру, за царя, за батьківщину», який згодом перемонтує на більшовицький фільм. Байда-Суховій і Гамалій в цей час знімають кілька шовіністичних кінодекламацій в анонімних ательє. А Трохим Піддубний працює самостійно і знімає «Запорожця за Дунаєм», «Богдана Хмельгицького» (1915), «Тараса Бульбу» (1917) — останній являє собою перемонтовану версію «Любові Андрія» Сахненка.

1917 кіностудія «Мізрах», яка співпрацювала з акторами Єврейського Театру фільм «Життя і Смерть», продукує фільми із єврейського життя «Війна та євреї», «Героїчний подвиг розвідника Хама Шейдельмана», «Хочу бути Ротшільдом», «Судіть люди», «Кривавий жарт», «Кантоністи», їх переважно ставить Олександр Аркатов.

Після скинення царя у 1917 році у Київському кінотеатрі постає організаційний комітет спілки діячів кіна під головуванням В. Іванова, однак він скоро розколюється. У Харкові відбуваються прем'єри фільмів Петра Чардиніна, Чеслава Сабінського.

В 1918 році своє виробництво до України переносять провідні російські кінопідприємці. Дмитро Харитонов осідає в Одесі та разом з Петром Чардиніним встигає зняти там кілька короткометражних фільмів до окупації міста. В Ялту ненадовго переїжджають відомі студії Іосіфа Єрмольєва та Олександра Ханжонкова. Олександр Дранков через безгрошів'я не працює.

В Одесі продовжує свою виробництво Ательє «Мирограф» Мирон Гросмана, а також відкриваються Ательє «Синя птаха» Сибірякова, Ательє Борисова. В Києві відкривається Ательє «Художній екран» Іванова, а також планує розпочати свою діяльність кіностудія «Нептун» Антіка, на якій не за довго до цього відбувся дебют в кіно Володимира Маяковського.

Із усіх фільмів знятих українськими кіностудіями до 1917 року на сьогодні частково збереженим в Україні вважається лише фільм «Віра Чеберяк» (Процес Бейліса) режисера Ніколая Брешко-Брешковського знятий у 1917 році у Києві на студії «Світлотінь».

В російському Госфільмфонді частково збереглися також фільми «Тарас Бульба» (зняті Олександром Дранковим гастролі української трупи Миколи Садовського в Санкт-Петербурзі), а також — «Дачний чоловік, або трагік мимоволі», «Оце так поцілунок» (1911), «Під брязкіт ланцюгів» (1912) Олександра Остроухова-Арбо.

Там же зберігаються зняті Акціонерним товариством Ханжонкова в Ялті фільми «У країні любові» (1917) Олександра Уральського, «Король Парижа» (1917) Євгєна Бауера і Ольги Рахманової, «Присмерки душі» (1917) Андрія Громова, «Декорація щастя» (1918) Федора Коміссаржевського і Бориса Чайковського, «Тереза Ракен» (1919) Бориса Чайковського, «Фауст» (1919) Ольги Рахманової.

А також — знята Торговельним домом Харитонова в Одесі стрічка «Останнє танго» (1918) В'ячеслава Вісковського; знята в Ялті Торговельним домом «М. Козловський, С. Юрьєв і Ко» стрічка «Гріх і спокута» (1919) В'ячеслава Туржанського; знята Торговельним домом «Русь» М. С. Трофимова в Ялті стрічка «Життя Батьківщині, честь нікому» режисерів Олександра Волкова і Ф. Морського; знята вже більшовицькою владою Одесі стрічка «Сторінки гумору під редакцією А. Аркатова» (1919) режисера Олександра Аркатова.

З числа знятих в 1918 році Ательє «І. Єрмольєв» в Ялті фільмів, стрічка «Дитя чужого» зберігається в кіноархіві в Нідерландах, а фільми «Конкурс краси» і «Люди гинуть за метал» Олександра Волкова — в Госфільмфонді Росії.

В Лондонському кіноархіві зберігається знятий в Києві агітфільм «Звірства більшовиків перед здачею Києва 21 серпня 1919 року» режисера Акселя Лундіна. А в італійській синематеці — знятий в Ялті фільм «Член парламенту» (1919) Якова Протазанова.

Частково збереженими є також фільми «Брехня» (1918) В'ячеслава Вісковського, «Баришня і хуліган» (1918) Євгена Славинського, Владіміра Маяковського, «Закута фільмою» (1918) Нікандра Туркіна, «І таємницю поглинуло море» (1918) Едварда Пухальского, «Казка весняного вітру» (1918) Ольги Рахманової, «Катастрофа влади» (1918) Євгенія Славінського, «Мовчи сум, мовчи» (1918) Петра Чардиніна, Чеслава Сабінського, В'ячеслава Вісковського, «Хазяїн та працівник» (1918) Михайла Бонч-Томашевського, Олексія Смирнова, «Заляканий буржуй» (1919) Михайла Вернера.

З 1896 по 1919 рік в Царській Україні було знято більше 700 хронікальних фільмів та сюжетів кінохроніки, без урахування близько 30 фільмів знятих 1917-1921 роках в УНР та 80 фільмів знятих в 1917-1919 роках на кіностудіях УРСР. На думку кінознавця Володимира Миславського, всі ці фільми можна поділити на видові, промислові, царську хроніку, церковну хроніку, світську хроніку, спорт, свята, катастрофи, похорони, військові, стрічки про Першу світову і громадянську війни.

• Кінематограф Західної України (1896-1939)

• Госейко Любомир, «Історія українського кінематографа. 1896—1995», К.: KINO-КОЛО, 2005. ISBN 966-8864-00-X.
• «Нариси історії кіномистецтва України», Редкол.: В.Сидоренко та ін., Інститут проблем сучасного мистецтва Академія мистецтв України, Інтертехнологія, 2006.
• Кракауер Зіґфрід, «Від Каліґарі до Гітлера. Психологічна історія німецького кіна», Грані-Т, 2009. ISBN 978-966-465-260-2
• Миславський В. Альфред Федецький поет фотографії. Харків: Фактор, 2010. 216 с. : 182 іл. ISBN 978-966-180-088-4
• Миславський В. Історія українського кіно 1896–1930: факти і документи. Т. 1. Харків: «Дім Реклами», 2018. 680 с. : 506 іл. ISBN 978-966-2149-66-1
• Миславський В. Становлення кіновиробництва та кінопрокату в Україні (1896–1917). Riga: Globe Edit, 2020. 193 с. ISBN: 978-620-0-60765-2