Заньковецька Марія Костянтинівна

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська; 23 липня (4 серпня) 1854(18540804)[2] село Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934, Київ) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР (1922).

Марія Костянтинівна Заньковецька
Марія Заньковецька, 1892 р.
Марія Заньковецька, 1892 р.
Ім'я при народженні Марія Костянтинівна Адасовська
Народилася 23 липня (4 серпня) 1854
Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла 4 жовтня 1934(1934-10-04) (80 років) або 1934[1]
Київ, Українська СРР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність Українка
Громадянство  УНР
 Російська імперія
 СРСР
Діяльність акторка
Роки діяльності 1882–1934
Нагороди та премії
Народний артист України (1922)
 Марія Костянтинівна Заньковецька у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[3].

Життєпис
Марія Заньковецька

Народилася 4 серпня (23 липня ст. с.) 1854 року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, Україна (тоді Ніжинський повіт, Чернігівська губернія), була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.[4]. Рід Адасовських гербу Корчак походив з XVII ст., і належав до малоросійської шляхти. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку[5], а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.[6]

В 1871 чи 1872 у сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

За інформацією Ігоря Шарова, згодом чоловіка перевели служити в Свеаборг, і у Марії Костянтинівни з'явилась можливість їздити до Гельсінгфорса і брати уроки співу в місцевому відділенні Петербурзької консерваторії, у професора Гржималі. Всі захоплювалися її чудовим голосом, але, на нещастя, уже в перший рік праці на сцені вона захворіла в Харкові на дифтерит, після якого тембр колись такого сильного меццо-сопрано значно змінився на гірше. Порятунком лишалася сцена. Через деякий час саме ця найсильніша пристрасть її життя змусила порвати з сім'єю і всю себе присвятити сцені.

1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

Заньковецька в ролі «Івги Цвіркунки» в опереті Миколи Лисенка «Чорноморці», 1892 р.

27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918-го вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922-го Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій у радянській України уряд присвоїв звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія.

Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903 року вона виступала в трупі Волика.

Померла 4 жовтня 1934. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький)[7]. Статтями на смерть актриси відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема львівське «Діло».[8]

Дістали ми телєграфічну вістку про смерть Марії Заньковецької. Дехто думав, що більш як сороклітня її праця на сцені і пізніші злидні, особливо останніх літ, зігнали її тихцем зі світа, як багато наших чільних діячів, про яких питаємось вряди-годи: “Чи живе ще?” Артистка, що сходить зі сцени відчуває це як великий удар і рідко коли переживає його. Заньковецька мала величезну життєву енергію і ця енергія дала перемогти їй найтяжчі умовини акторської праці у мандрівних трупах, пізніше і роки лихоліття.

Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Богомольцем (1881—1946), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880—1959), з якою грала на одній сцені.

Деякі театральні роботи
Актриса Заньковецька на сцені театру. Листівка 1905 р.

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

Найкращими її ролями були:[2]

З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші

Фільмографія

Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).

Пам'ять

Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані, провулок у Полтаві. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 — Меморіальний музей Заньковецької М. К. у селі Заньки.

Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г.  Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).

1971 письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька».

2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження актриси.

Одному з провулків Житомира надано ім'я Марії Заньковецької.

У м. Кропивницькому діє пластовий дівочий курінь ім. Марії Заньковецької.[9]

У березні 2021 року Марія Заньковецька стала однією з 36 українок, обличчя та силует яких стали праобразом української серії ляльок "Барбі" "Barbie: Пані України"[10]

Примітки
  1. Czech National Authority Database
  2. Т. І. Лазанська. Заньковецька Марія Костянтинівна. Енциклопедія історії України. — Т. 3: Е — Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — 672 с.: іл. Процитовано 1 серпня 2014.
  3. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  4. Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку[недоступне посилання з травня 2019] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. — 96 с. — (Життя видатних дітей). — Наклад 2000 прим. Палітурка. — ISBN 978-966-465-266-4.
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  6. http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=372
  7. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  8. Смерть нашої великої артистки // Діло (Львів), 12 жовтня 1934 року, С. 5.
  9. УПЮ, Крайова Булава. Затверджено підготовчий курінь ім. Марії Заньковецької(Кропивницький) :: Новини КБ УПЮ. Крайова Булава УПЮ (укр.). Процитовано 31 серпня 2020.
  10. У Києві проходить виставка "Barbie: Пані України".

Посилання

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.