Лебідь Микола Якович

Микола Лебідь народився 5 травня 1936 на хуторі Кустин Зноб-Новгородського р-ну (тепер с. Кустине Середино-Будський район) Сумської області УРСР. Батько Лебідь Яків Степанович (1896-1947) працював на залізниці, під час Другої світової війни воював у лавах Червоної армії, помер від поранень невдовзі після війни. Мати - Лебідь (Радченко) Євдокія Кирилівна (1898-19??). В сім'ї було шестеро дітей. Два старші брати померли в часи Голодомору 1930-х років. Старший брат Лебідь Данило Якович, вірний воїнській присязі пропав без звістки у листопаді 1943 року. До цього був нагороджений двома медалями “За відвагу”. Після війни сестри Галина, Марія та наймолодший Микола жили з матір'ю. У повоєнні часи 1944-1954рр. закінчив Зноб-Новгородську середню школу.[1]

У 1957 склав іспити до Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної [2], диплом захистив на відмінно у 1963р. Викладачі - Сергій Осипов, Модест Шепілевський, Микола Борушко.

Працював художником-конструктором Інституту «Укрдіпромеблі» й Інституту технічної естетики у Києві (1964—1967), головним художником Укрторгреклами (1966—1973). З 1967 року член Спілки художників України (СХУ). У 1992 році одержав почесне звання заслужений художник України. 1999 року Київська організація НСХУ номінувала його на почесне звання народного художника України.

В останні роки життя Микола Якович передавав свою майстерність студентам Інституту дизайну інтер'єрів і ландшафту Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ). Помер 29 березня 2007 року в Києві, в сімейному колі дружини, дітей, онуків.

Акварелі Миколи Лебедя експонувалися на численних персональних та групових виставках. Картини художника є у приватних колекціях України, США, Великої Британії, Польщі, Чехії, Словаччини, Канади, Німеччини, ОАЕ, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Росії та інших країн.[1][3][4]

Микола Лебідь у власній майстерні, 1998 рік

Олександр Биструшкін, народний артист України: "Миколу Яковича можна сміливо назвати корифеєм українського мистецтва. Дизайн музичних інструментів, державних атрибутів, проектування комплексів соціально- культурного характеру в Україні та за її межами є лише частиною його багатогранного таланту. Відомий художник-аквареліст, він, поєднавши конструктивну досконалість із художнім відчуттям, привніс нове бачення до українського мистецтва"[1]

Михайло Селівачов, доктор мистецтвознавства: "Акварельні пейзажі та натюрморти Миколи Лебедя належать до кращих зразків, створених у цій техніці сучасними митцями. Писані а ля прима - надзвичайно прозоро, настроєво й разом із тим по-дизайнерськи логічні за ритмом і композицією."[1]

Анатолій Жирнов (професор, директор Інституту дизайну і ландшафтного мистецтва НАКККіМ): "Дивує пластичність ландшафтів і гір, зораної землі, лісів, озер в ак­варелях Лебедя. Просторова свіжість фарб, якась сила і правдивість іде від його робіт. Лебідь чарівно і тонко передає стан природи, перші враження від натури. Від цього свіжість, прозорість, ясність. Відбір, уза­гальнення, стилізація, стриманість у кольорі при цілісній композиції створюють марево проникнення в саму суть природи, допомагають створювати образ настрою. Чудове відчуття ритму, самого натурального в природі і в людині доводить незвичайну спостережливість і проникнення в тему ландшафту. Закликаємо ландшафтних архітекторів уважно вивчати акварелі Лебедя і переймати любов до ландшафту у Майстра!"[1]

Віктор Рижих, народний художник України, академік Національної академії мистецтв України: "Роботи Миколи Лебедя приваблюють передусім юнацьким безпосе­реднім сприйняттям. Мотивам його акварельних пейзажів і натюрмортів притаманні енергія та свіжість виконання. Багатолітня робота в галузі геральдичного мистецтва та нагородної символіки, що вимагає від художника строгості та традиційності (в кращому розумінні цього слова), забезпечили Миколі Лебедю пластичний тренаж, який дозволяє і в станкових роботах успішно і на високому рівні виконувати ритмічно—просторові завдання. Його пейзажі, ландшафти заряджені оптимістично, в них легко дихати..."[1]

Людмила Жоголь, народний художник України, академік Української академії архітектури, кандидат мистецтвознавства: "...Мабуть, кожний, хто одержує державну нагороду, перш за все милується, як гарно вона виглядає на грудях, потім розглядає її й не замислюється над тим, хто її створив і як вона легко чи тяжко далася митцю. За історію людства, мабуть, усе створено і щось нове знайти тяжко. Кожна держава має свої ордени та відзнаки. І наша Україна після здобуття незалежності має свої нові високі нагороди. Заслужений художник України Микола Якович Лебідь вніс вагомий внесок в цю справу."[1]

Ніна Велігоцька, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України: "Микола Лебідь мій земляк, народився на Сумщині та являє собою ніби образ цієї "лебединої" землі, адже "Лебідь білий" і "Лебідь чорний" — її прадавні міфологічні знаки—символи. Він талановитий художник, дизайнер <....> аквареліст, що сповідує традиції прекрасні й чисті (наскільки мені відомо, поважає творчість Василя Батюшкова). Водночас Микола Лебідь був і є художником вольового складу. Для нього втаємниченість і магія художнього процесу невіддільні від творчо-організаційних форм сучасного мистецького буття — добре пам'ятаю його на посаді головного художника Української торговельної реклами, розумним і виваженим членом багатьох художніх рад і семінарів. Працює в колишній майстерні глибоко шанованого мною Микити Романовича Попенка-Коханого, постаті цікавої, на жаль, недостатньо оціненої <....> Новітні мистецькі пошуки Миколи Яковича, як я гадаю, дають насолоду і йому самому, і його поціновувачам. Не може не імпонувати те, що майстер залишається шанованим "профі", гордим і гарним птахом на неспокійній, тривожній, нерідко вибуховій, але ж своїй землі."[1]

Автор святкового освітлення Хрещатика у 1967—1977 рр. Здійснив проектування й авторський нагляд за промисловим випуском: серії світильників для громадських установ; музичних інструментів[4] для Чернігівської та Житомирської музичних фабрик (зокрема, знамените піаніно «Україна», відзнаки ВДНГ СРСР); дитячих дерев'яних іграшок і сувенірів, які випускались у 1960–1970-х рр. на підприємствах Чернігова та Києва. Микола Лебідь є автором художньо-конструкторського рішення радіоприймача "Олімпік", "Олімпік-401" (1977). Автор дизайну столових приборів із золота та срібла, комплектів сувенірно-подарункових виробів із напівкоштовних каменів для виготовлення фабрикою «Укрсамоцвіти», дизайн годинників, фільмоскопів, гучномовців, інших побутових виробів, які відзначені авторськими свідоцтвами Ради Міністрів СРСР і випускалися промисловістю від 1970-х до 2000-х років.

З 1980-х Микола Якович займається також проектуванням середовища. Це, зокрема, комплексне оформлення соціально-культурного комплексу України на Всесвітньому фестивалі молоді у Москві (1985, премія ім. М. Островського у 1986[5]), малі архітектурні форми та краєзнавчий музей райцентру Варва на Чернігівщині (1986—1990), проект і реалізація меморіалу «Захисники Батьківщини» у селищі Борова на Київщині (1987), центральний парк у слобожанському місті Бєлгород (РФ, 1988), ресторан у м. Дубай (ОАЕ, 1996) тощо.

У сфері прикладної графіки М. Лебідь у 1980—1983 рр. розробив фірмовий стиль спортклубу «Наука» Академії наук України, згодом — серію пам'ятних медалей і знаків на замовлення київського радіозаводу «Славутич»[2] (1982—1989). Здобутий досвід придався, коли 1999 року Верховна Рада оголосила конкурс на створення знаків державних нагород незалежної України, на якому М. Лебідь отримав ІІІ премію та згодом став автором знаків усіх 3-х ступенів ордена «За мужність» і ще близько двадцяти відомчих нагород.

• серії акварельних картин у власній вишуканій техніці, малював все творче життя[1][4]
• музичні інструменти для Чернігівскої і Житомирської  музичних фабрик, в т.ч. відоме піаніно "Україна" (1966–68);
• комплексне світлове оформлення Хрещатика (1967-77);
• дитячі іграшки з дерева (1968–71);
• сувеніри «1500 років Києву», інкрустація соломкою (1973);
• столові прибори із золота та срібла (1974);
• сувеніри для фабрики «Українські самоцвіти» (1975);
• радіоприймач "Олімпік", "Олімпік-401" (1977);
• прилад «Стоп-тест» (медаль ВДНГ СРСР), електронні цифрові годинники, фільмоскопи, побутові гучномовці, портативна туристична газова плитка (1975–79);
• соціально-культурний комплекс України в Москві (1985, співавтор,  диплом Всесвітнього фестивалю у Москві);
• меморіал захисникам Батьківщини (смт. Борова Фастівського району Київської обл., 1986);
• парк Леніна (1987) і дитяче містечко (1988; м. Бєлгород, РФ);
• серія пам'ятних медалей та нагрудних знаків (1982–89);
• оформлення українсько-російського ресторану в м. Дубай (ОАЕ, 1996);
• графіка — «Старий Таллінн» (1965), «Пора цвітіння» (1966), «Русь» (1967), «Бегонія» (1980), «Ранок у горах» (1983);

• Орден «За мужність» 3-х ступенів (1995, Державна нагорода України)[4][2][6][7][8][9][10][11][12]
• Нагрудний знак «Почесний знак МВС України» (1995, МВС України)[2][8][13][14]
• Нагрудний знак «За відзнаку в службі» (1995, МВС України)[8][13][14]
• Нагрудний знак «Кращому працівникові пожежної охорони» (1995, МВС та МНС України)[2][8][13][14]
• Нагрудний знак «Почесна відзнака Служби безпеки України» (1996, Служби безпеки України)[2]
• Нагрудний знак «Хрест Слави» (1997, МВС України)[4][15]
• Нагрудний знак «Почесний прикордонник України», логотип, серія сувенірів (1997, Прикордонні війська України/ ДПСУ )[2][8]
• Почесна ювілейна відзнака Вищого арбітражного суду України (2001, Вищого арбітражного суду України)
• Медаль «За мужність в охороні Державного кордону України» (2000, Прикордонні війська України/ ДПСУ )
• Медаль «За бездоганну службу» в ПВУ 4-х ступенів (2002, Прикордонні війська України)
• Медаль «За миротворчу діяльність» (2003, МВС та Міноборони України)[16]

• 
  Орден «За мужність» I ст.
• 
  Зірка ордену «За мужність»
• 
  Хрест Слави
• 
  Почесний прикордонник України
• 
  За миротворчу діяльність

1. Селівачов, Михайло, ред. (2006). Микола Лебідь: акварель, дизайн, геральдика (ukr). Київ: ВХ [Студіо], Київська міська галерея мистецтв "Лавра".
2. Нерод В. (5 квітня 1997). Автор почетных знаков отличия и наград. День (rus).
3. Belanger, Walter, ред. (2004/ #3). Contempo Art Ukraine. Kyiv Pechersk Lavra Studios (eng). Ukraine: Contempoartukraine. с. 28–33.
4. Куфрик Б. (1997-05-(3-11)). Як народжуються державні нагороди?. Експрес (ukr) (#17(217)).
5. Чеберяко Н. (9 жовтня 1986). «І на тім рушничкові...». Вечерний Киев (rus).
6. Нет ордена в своем отечестве?. Киевские ведомости (rus). 27 квітня 1995.
7. Нерод В. (5 квітня 1997). Автор почесних відзнак і державних нагород. День (ukr).
8. Нерод В. (17 січня 1997). Поєднання знання і таланту. Іменем закону (ukr).
9. Спеціальний випуск на замовлення Президента України. Пам'ятки України. (ukr) (#2, стор.15). 1995.
10. Бузало В. (22 лютого 1996). Нагороди незалежної України. Українська Газета (ukr).
11. Пацера Н., Пацера Н. (24 травня 1996). «Остепеняются» и множатся президентские награды. Киевские ведомости (rus).
12. Кромф, Ігор (29 квітня 2020). Наймасовіша нагорода за подвиги: 25 років ордену «За мужність». https://prm.ua/ (ukr). Прямий.
13. О. Сопов, А. Торгоненко. (2016). Піонери відомчих нагород. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України". с. 8–12.
14. Бузало В. (1997, №1.). Відзнаки особливого ґатунку. Історія створення. Міліція України (ukr).
15. Сопов О., Торгоненко А. (2016). Хрест для героїв. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України" (ukr). с. 14–19.
16. Сопов О., Торгоненко А.. (2016). Відзнака для миротворців. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України". с. 52–55.

1. Ігор Кромф. Наймасовіша нагорода за подвиги: 25 років ордену «За мужність» // Прямий - 2020, 29 квітня
2. Селівачов М.// Микола Лебідь: акварель, дизайн, геральдика - К.: ВХ [Студіо], 2006
3. Селівачов М., Микола Лебідь // Ант. Вип. 16-18. — К., 2006. — С.107
4. Сопов О., Торгоненко А.. // Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України" - 2016 - С.8-12, 14-19, 52-55, 66
5. Сопов О., Торгоненко А.. Піонери відомчих відзнак // Іменем закону. - 2011-03-31, №13
6. Лазаренко В. Історія створення медалі «За мужність в охороні державного кордону України» // Нумізматика і Фалеристика. - 2008, N21.
7. Лазаренко В. Почесна Відзнака Президента України - від відзнаки до державної нагороди (1992-2002 рр.) // Нумізматика і Фалеристика. - 2008, N22.
8. Николай Яковлевич Лебедь. Фотоальбом // в журн. «Ландшафт плюс». - М. - 2005, №1.
9. Геральдика як засіб відродження історичних традицій України // 24 карати. - 2005. - Осінь-зима.
10. Вольвач П., Ляшко В.. Радіожурнал “Віта Нова”: Художник Микола Лебідь (з аудіозаписом радіоефіру) // Радіо Свобода - 18 травня 2004
11. Микола Лебідь // Хто є хто. Київ та регіони. - 2003-2005. - Випуск V, VI.
12. Walter Belanger. Mykola Lebid // Contempoartukraine. Kyiv Pechersk Lavra Studios — Ukraine, Contempoartukraine, 2004, #3 — p.28-33 (in English and Ukrainian)
13. Довідник членів Національної спілки художників України - К., 2003. С.189
14. Тимченко С. Легкокрила творчість // Київський Політехнік. - 2002. - 18 квітня.
15. Лазаренко В. Из истории награждения за выслугу лет (Пограничные войска Украины, 2002 г.) // Нумізматика і Фалеристика. - 2002, №4.
16. Загородня 3. Пензлем крилатої душі // Міліція України. - 2000, №4.
17. Никитюк І. Нова прикордонна символіка та її автор // Кордон. -1999, №1.
18. Відзнаки Президента України. К. Мистецтво. -1999.
19. Загородня 3. І музикою пензель обізветься // Київська правда. - 1998. - 19-25 березня.
20. Довідник членів Спілки художників України - К., 1998. С.83
21. Бузало В. Відзнаки особливого ґатунку. Історія створення // Міліція України. - 1997, №1.
22. Куфрик Б. Як народжуються державні нагороди? // Експрес. - 1997. - 3-11 травня.
23. Нерод В. Автор почетных знаков отличия и наград //День. - 1997. - 5 апреля.
24. Нерод В. Поєднання знання і таланту// Іменем закону. - 1997. -17 січня.
25. Нагороди України. Історія, факти, документи. У 3-х томах. - К. - 1996, т.З.
26. Пацера Н. «Остепеняются» и множатся президентские награды // Киевские ведомости. - 1996. -24 мая.
27. Бузало В. Нагороди незалежної України //Українська Газета. - 1996. - 22 лютого.
28. Нет ордена в своем отечестве? // Киевские ведомости. - 1995. - 27 апреля.
29. Пам’ятки України. Спеціальний випуск на замовлення Президента України. 1995. №2, стор.15
30. Чеберяко Н. «І на тім рушничкові...» //Вечерний Киев. - 1986.-9 октября.
31. Шуйская Г. Приглашает «рушник» //Правда Украины. -1985.-25 июля.
32. Фоменко К. Приглашает «рушничок» //Комсомольское знамя. - 1985. - 27 июля.
33. Петруня О. «Рушник» запрошує гостей // Прапор комунізму. -1985. - 28 липня.
34. Шуйская Г. Приглашает рушничок // Правда (Москва). - 1985. - 25 июня.
35. Довідник «Українські радянські художники» - К., Мистецтво, 1972. С.256

• офіційний Instagram @mykola.lebid.art
• офіційний Facebook @Mykola.Lebid.Art
• стаття на сайті Соцреалізм (рос.)
• стаття на сайті Артхів (англ., рос.)
• стаття в "Енциклопедія сучасної України" (ЕСУ)
• стаття в "Київ та регіони. Хто є хто 2004-2005. VI випуск" - К., 2005.