Левченко Анатолій Семенович

У 1958 році Анатолій Левченко закінчив Краснокутську середню школу. Відмінником не був, але в старших класах зацікавився фізикою і електротехнікою[3]. Після школи поступив до Харківського авіаційного інженерного училища, проте вчитися передумав, забрав документи і рік пропрацював у садівництві, в садах Краснокутської дослідної станції садівництва.

У 1959 році Левченко став курсантом Кременчуцького вищого військового авіаційного училища льотчиків. Однак того ж року училище розформували, а майбутнього космонавта перевели до Вищого військового авіаційного училища льотчиків в Чернігові, яке він закінчив в 1964 році. У ньому Левченко навчався разом із Петром Климуком, ще одним майбутнім космонавтом, двічі Героєм Радянського Союзу.

З 1964 по 1970 Левченко служив у різних частинах Військово-повітряних сил СРСР: спочатку в Липецькому районі Липецької області, а потім — в Туркменській РСР, у військовому окрузі Туркестану. У 1965 році він став членом КПРС. Через два роки закінчив курси вдосконалення офіцерського складу, а у 1970 — вийшов в запас.

Старий корпус Краснокутської середньої школи, де навчався Левченко	Меморіальна дошка на школі на честь Анатолія Левченка	Двадцятирічний Левченко

У 1971 році Анатолій Левченко закінчив Школу льотчиків-випробувачів при Льотно-дослідницькому інституті імені М. М. Громова (ЛДІ) Міністерства авіаційної промисловості СРСР і почав працювати льотчиком-випробувачем ЛДІ. Він поселився у місті Жуковський, де знаходився інститут. Літав на літаках винищувального, бомбардувального і транспортного типів. Проводив роботи, пов'язані з розширенням обмежень і поліпшенням характеристик бойових винищувачів, аеродинамічними дослідженнями, дослідженнями міцності, а також доводкою серійних і модифікованих силових установок та експериментального обладнання. Брав участь у відпрацюваннях систем управління на літаках-лабораторіях зі змінними характеристиками стійкості і керованості. Провів випробування Ту-144 з відпрацювання автоматичного заходу на посадку до висоти 20 метрів, а також брав активну участь у відпрацюванні методики і тактики ведення одиночного та групового повітряного бою із застосуванням ракет ближнього бою.

За час випробувальної роботи Левченко освоїв 87 типів і модифікацій літаків. Загалом він мав наліт на літаках 3 574 годин 22 хвилини, у тому числі у випробувальних польотах — 1 979 годин 36 хвилин[4].

В Інституті Левченко познайомився з Людмилою Миколаївною Костроміною, начальником бюро льотно-технічної документації, яка згодом стала його дружиною. У 1974 році в них народився син Кирило. У вільний час Левченки ходили в туристичні походи. Анатолій був «душею компанії», любив грати на гітарі, складав пісні, захоплювався гірськими лижами, плаванням[2].

Наказом № 630 начальника Льотно-дослідницького інституту Левченка зарахували до групи спеціальної підготовки за програмою «Буран» (12 липня 1977). Вже через рік він отримав позитивний висновок Головної медичної комісії, і 1 лютого 1979 року наказом № 34 Міністерства авіаційної промисловості його зарахували до головної групи для підготовки за програмою «Буран». Майже два роки Левченко проходив загальнокосмічну підготовку в Центрі підготовки космонавтів імені Гагаріна. 30 липня 1980 року рішенням медичної комісії Левченка рекомендували зарахувати до групи космонавтів-дослідників, а за два місяці він вже був її членом. В серпні наступного року Левченко увійшов до складу загону космонавтів-випробувачів ЛДІ. А 12 лютого 1982 року, після здачі всіх заліків із загальнокосмічної підготовки, отримав кваліфікацію «космонавт-випробувач».

Левченко пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки, а також підготовки до польотів на орбітальному кораблі «Буран» і кораблях типу «Союз». З вересня 1982 по травень 1983 року він готувався до польоту у складі дублювального екіпажу з Володимиром Васютіним і Віктором Савіних, проте невдовзі його вивели з екіпажу у зв'язку зі зміною програми польотів на «Салют-7». З грудня 1983 року на базі ЛДІ Левченко проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Буран», під час якої відпрацьовував системи ручного управління і автоматичної посадки на літаку-лабораторії Ту-154 і літаку МІГ-25, оснащених системами управління «Бурану». За планами Міністерства авіаційної промисловості і ЛДІ, Левченко повинен був стати командиром дублювального екіпажу для першого космічного польоту «Бурану» разом з космонавтом-випробувачем Олександром Щукіним. Він проходив підготовку як командир екіпажу разом з Геннадієм Стрекаловим.

У 1983 році Левченку надали звання капітана авіації і перевели в запас[6]. Менше ніж за рік, з 20 червня 1986 по 21 травня 1987, він виконав 4 польоти на «БТС-02» (атмосферний літак-аналог «Бурану») для відпрацювання системи автоматичної посадки. Як командир і другий пілот двічі рулював «БТС-02». За випробування авіаційної техніки указом Президії Верховної Ради СРСР 15 серпня 1986 року Левченку було присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». А 4 лютого 1987 року його призначили заступником начальника Галузевого комплексу підготовки космонавтів-випробувачів при ЛДІ, зі збереженням посади космонавта-випробувача і льотчика-випробувача 1-го класу.

З 1 березня 1987 року Левченко проходив підготовку до космічного короткострокового польоту у складі групи. З 11 травня по 8 грудня 1987 він безпосередньо готувався до польоту на орбітальну станцію «Мир» як космонавт-дослідник основного екіпажу, разом із Володимиром Тітовим і Мусою Манаровим.

Анатолій Левченко здійснив перший і останній у своєму житті космічний політ з 21 по 29 грудня 1987 року як космонавт-дослідник на кораблі «Союз ТМ-4». Разом із ним стартували Володимир Тітов і Муса Манаров. Левченко кілька днів провів на борту орбітальної станції «Мир» і повернувся на Землю на «Союзі ТМ-3» разом із командиром Юрієм Романенко і бортінженером Олександром Александровим[7]. Під час польоту космонавт проводив експеримент з дослідження можливості управління «Бураном» в період гострої адаптації до невагомості на спеціальному стенді, розміщеному в побутовому відсіку «Союзу ТМ-4». Загальна тривалість польоту на станцію «Мир» і назад на Землю склала 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд.

29 грудня 1987 року, через 30 хвилин після приземлення (найкоротший відпочинок після польоту за всю історію космонавтики[1]), Левченко сів за штурвал літака Ту-154 та МІГ-25. Унікальний експеримент провели, щоб з'ясувати, чи здатний людський організм швидко здолати вплив невагомості[3]. На літаках, обладнаних системами управління «Бурану», Левченко успішно виконав самостійні польоти до міста Жуковський Московської області, де розташовується ЛДІ, і назад на Байконур.

За мужність і героїзм, проявлені під час космічного польоту, указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року Левченко був удостоєний звання Герой Радянського Союзу, Льотчик-космонавт СРСР і нагороджений медаллю «Золота Зірка» та орденом Леніна[8].

Екіпаж корабля «Союз ТМ-4» перед польотом: (зліва направо) Володимир Титов, Анатолій Левченко, Муса Манаров, 21 грудня 1987	Екіпаж «Союзу ТМ-3» після приземлення: Олександр Александров, Юрій Романенко, Анатолій Левченко, 29 грудня 1987	Космонавти Олександр Лавейкін, Анатолій Левченко, Юрій Романенко, Олександр Александров після нагородження в Кремлі, 18 січня 1988	Одне із останніх фото космонавта, січень 1988

У травні 1988 року Анатолій Левченко занедужав і вимушений був лягти у шпиталь. У нього виявили пухлину мозку[9][3]. Найвірогіднішою причиною її появи називають те, що за 10 років перебування в загоні космонавтів Левченку неодноразово доводилося випробовувати перевантаження[2]. Пухлина прогресувала дуже стрімко. Космонавт «згорів» за неповні три місяці, хоча його оперували і намагалися врятувати найкращі лікарі СРСР[2][9]. Помер Левченко 6 серпня 1988 року в московській лікарні. Його поховали в місті Жуковський, під Москвою, на Биковському кладовищі, на так званій «Алеї космонавтів». Володимиру Тітову і Мусі Манарову, які ще майже рік залишалися на станції «Мир», про смерть Левченка вирішено було не повідомляти[2]. Додому вони повернулися з французьким космонавтом Жан-Лу Крет'єном і незабаром побували на могилі товариша[2]. Дружина Левченка не надовго пережила чоловіка: вона померла через 8 років, 29 грудня 1996 року, в день 9-ї річниці жорсткого приземлення Анатолія Семеновича.

Серед колег-космонавтів Левченка ходили й інші, непідтверджені версії причин розвитку пухлини. За однією з них, вона розвинулася унаслідок жорсткої посадки «Союзу ТМ-3»[4]: на відміну від двох інших космонавтів, Левченко під час приземлення дуже сильно вдарився головою[2]. За іншою версією, космонавт травмувався ще в космосі — під час випробувань на орбіті на станції «Мир» стався вибух[9][1]. Також причиною розвитку пухлини називали звичайний інсульт, який космонавт переніс за три місяці до смерті[2].

Товариш Левченка, заслужений льотчик-випробувач СРСР Петро Льовушкін вважав, що пухлина розвинулась через космічне опромінення. Він писав:

«Толя Левченко... пішов в загін космонавтів. Після польоту в космос він поділився враженнями. Його готували до польоту на «Бурані». У космічному польоті перед ним стояло таке завдання: відлітати сім діб, адаптуватися до умов космічної невагомості, прилетіти і, не відлежуючись, самостійно сісти на літак МІГ-25, підняти його, злітати, виконати завдання і сісти. Конкретних обов'язків в космосі, крім того як фізично і психологічно пристосуватися до тих умов, у нього не було. Тому він під час роботи космічного екіпажу запливав в безшумні неробочі відсіки, які, на його нещастя, не були особливо захищені від шкідливих випромінювань. В результаті — злоякісна пухлина і такий передчасний кінець. Дуже шкода — з ним хотіли працювати всі»[10]. Оригінальний текст (рос.) «Толя Левченко... пошел в отряд космонавтов. После полета в космос он поделился впечатлениями. Его готовили к полету на «Буране». В космическом полете перед ним стояла такая задача: отлетать семь суток, адаптироваться к условиям космической невесомости, прилететь и, не отлеживаясь, самостоятельно сесть на самолет МиГ-25, поднять его, слетать, выполнить задание и сесть. Конкретных обязанностей в космосе, кроме того кок физически и психологически приспособиться к тем условиям, у него не было. Поэтому он во время работы космического экипажа уплывал в бесшумные нерабочие отсеки, которые, на его несчастье, не были особо защищены от вредных излучений. В результате — злокачественная опухоль и такая безвременная кончина. Очень жалко - с ним хотели работать все».

Льотчик-випробувач ЛДІ, Герой Російської Федерації Олександр Гарнаєв пухлину і хворобу називав «незрозумілою». Він згадував:

«Нестерпно важко тягнувся запорошений серпень 1988 року... Шостого помер від болісної і незрозуміло блискавичної хвороби Анатолій Семенович Левченко, який всього лише півроку тому літав як космонавт-дослідник на орбітальну станцію «Мир». Через дванадцять днів... ми були приголомшені загибеллю у випробувальному польоті на спортивному СУ-26 Олександра Володимировича Щукіна — дублера Левченка в підготовці та виконанні його космічного польоту і другого пілота у нього ж в екіпажі «Бурану». Так поруч — одним екіпажем, їх і поховали в Жуковському на Биковському кладовищі, що стало, фактично, меморіальним... Коли заходиш туди часом, здається, що земля стогне від тіл багатьох і багатьох випробувачів, що там лежать...»[11]. Оригінальний текст (рос.) «Невыносимо тяжело тянулся пыльный август 1988 года... Шестого умер от мучительной и непонятно молниеносной болезни Анатолий Семёнович Левченко, всего лишь немногим более полугода назад летавший в качестве космонавта-исследователя на орбитальную станцию «Мир». Через двенадцать дней... мы были потрясены гибелью в испытательном полёте на спортивном СУ-26 Александра Владимировича Щукина — дублёра Левченко в подготовке и выполнении его космического полёта и второго пилота у него же в экипаже «Бурана». Так рядом — одним экипажем, их и похоронили в Жуковском на ставшем, фактически, мемориальным Быковском кладбище... Когда заходишь туда порой, кажется, что земля стонет от тел лежащих там многих и многих испытателей...»

Колега і друг Левченка, теж Герой Радянського Союзу і Заслужений льотчик-випробувач СРСР Валерій Меницький взагалі не згадував про пухлину, а лише про якусь «хронічну» хворобу. У мемуарах він писав:

«Анатолій Левченко був однією з найпомітніших фігур серед «буранівців»... Але після польоту в космос у нього загострилася одна з хронічних хвороб, і незабаром ми його втратили. Левченко був на диво скромною людиною, хоча і з вражаючою льотною біографією»[12]. Оригінальний текст (рос.) «Анатолий Левченко был одной из самых заметных фигур среди «бурановцев»... Но после полета в космос у него обострилась одна из хронических болезней, и вскоре мы его потеряли. Левченко был тоже удивительно скромным человеком, хотя и с впечатляющей летной биографией».