Лежайськ

Книга братства при церкві Вознесіння Христа та Успіння Діви Марії в Лежайську, 1652 рік.

Будівля Українського Народного дому в Лежайську

У 1905 році в Лежайську було засноване українське товариство "Просвіта". Для потреб товариства незаможній швець Комарницький подарував свою власну ділянку у центрі міста, на якій у 1913 році постав грандіозний Народний дім, збудований за проектом відомого архітектора Лева Шелевича. Народний дім освятили 16 листопада 1913 року.

З нагоди цих урочистостей львівська українська газета «Руслан» в кінці листопада 1913 року писала: «У неділю 16 листопада Лежайськ відзначав своє велике національне свято – посвячення Народного Дому. Прибуло багато гостей з Ланцюта, Ряшева, Бжеська, Розвадова, Рудника і, навіть, з Острова. Приїхало також кільканадцять членів львівського товариства «Сокола ІІІ» в одностроях і з прапором. Було також 50 місцевих членів «Сокола» з сусіднього Дубна.[5]

У Народному домі до 1939 році був найбільший актовий зал Лежайська, тому його часто орендували для своїх заходів євреї та поляки.

В Народному Домі від початку його ужитку і до липня 1944 року діяли: читальня і філія «Просвіти», бібліотека для дітей та дорослих, кооператив «Самопоміч» з двома крамницями, осередок «Рідної школи», товариство «Сільський господар», спортивне товариство «Луг», аматорський театр, церковний та просвітянський (чоловічий, жіночий і мішаний) хор, дитячий садок, музичні та  танцювальні колективи, ресторан.

У серпні 1939 року польська влада розпустила читальню і філію «Просвіти», а Народний Дім було закрито, на його дверях почеплено пломби. Під час німецької окупації  діяльність читальні і філії «Просвіти» заборонили. Німецькі окупанти дозволили лише діяльність «Освітнього товариства».[5]

У 1939 році в місті проживало 6100 мешканців, з них 400 українців, 3850 поляків і 1850 євреїв[6]. Місто входило до Ланьцутського повіту Львівського воєводства.

1945 року відповідно до «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах» більшість українського населення Лежайська була виселена в СРСР. Українці були переселені в населені пункти Станіславської області — вивезено 223 особи (69 сімей)[7].

Українська церква в Лежайську

Сучасна будівля греко-католицької церкви Успіння Богородиці в Лежайську збудована в 1831 році на місці давніших церков, була парафіяльною церквою Каньчузького деканату Перемишльської єпархії і мала 507 парафіян у місті. До парафії належали також села Старе Місто, Прихоєць, Седлянка, Лукова, Віравиці, Єльна, Янда, Руда, Ґідлярева, Гутисько, Козярня і місто Соколів; парафія налічувала 1558 парафіян[8]. З 1842 р. у складі парафії перераховуються також села Сажина і Береза, з 1848 р. — Требось.

Після Першої світової війни церква стала осідком Лежайського деканату Перемишльської єпархії. У 1937 р. в місті налічувалося 584 греко-католики, у парафії — 1858 парафіян[9]. Після виселення українців і заборони греко-католицької церкви використовується римо-католиками і є костелом Ісуса Милосердного для дітей та молоді.

• польський поет Тадеуш Голлендер.
• Йосип Кишакевич — український композитор і хоровий диригент, священик УГКЦ.

• Теофіль Лєнкавскі — ректор духовної семінарії РКЦ в Перемишлі

• Юзеф Потоцький — крайчий коронний