Лисиціан Павло Герасимович
Павло Герасимович Лісициан (вірм. Պավել Գերասիմի Լիսիցյան; 6 листопада 1911, Владикавказ, Російська імперія — 6 липня 2004, Москва, Росія) — російський та вірменський оперний та камерний співак (баритон), педагог. Народний артист СРСР (1956).
Лисиціан Павло Герасимович | |
---|---|
Основна інформація | |
Дата народження | 6 листопада 1911[1][2] |
Місце народження | Владикавказ, Російська імперія[3] |
Дата смерті | 6 липня 2004[1][2] (92 роки) |
Місце смерті | Москва, Росія[4] |
Поховання | |
Громадянство | Російська імперія, СРСР і Росія |
Національність | вірмени |
Професії | співак, оперний співак, музичний педагог |
Освіта | Єреванська державна консерваторія імені Комітаса |
Співацький голос | баритон |
Нагороди | |
Файли у Вікісховищі |
Біографія
Закінчив Музичну школу імені М.А.Римського-Корсакова в Ленінграді.
В 1930 — 1932 навчався в Ленінградської консерваторії. Працював статистом у Великому драматичному театрі. Брав уроки співу у М.М. Левицької.
В 1932 — 1935 навчався в Ленінградському музичному училищі (клас З.С. Дольської), паралельно працював на Балтійському заводі.
1960 року закінчив екстерном Єреванську консерваторію.
З 1933 року — соліст концертно-театрального бюро Ленгосактеатрів. Працював у Першому молодіжному оперному театрі, де дебютував у 1933 р. у партії Фіорелло в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні.
В 1935 — 1937 — соліст Ленінградського Малого оперного театру, (нині — Михайлівський театр), в 1937 — 1940 — Вірменського театру опери та балету.
У роки Великої Вітчизняної війни з липня по жовтень 1941 Павло Лісициан разом з бригадою виїжджав за завданням Голов ПУРСЧА для виступів у частинах Червоної Армії, госпіталях, евакопунктах на вокзалах. За самовіддану працю на фронті був відзначений подякою Політичного управління Західного фронту, командуванням діючої армії, а також особистою зброєю від генерала Доватора. На фронтах і в тилу він дав більше п'ятисот концертів і мав бойові нагороди — медалі «За відвагу», «За оборону Кавказу».
З 1940 по 1966 роки був солістом Большого театру, на сцені якого дав 1800 спектаклів. 1960 року він першим з радянських співаків виступив у Нью-Йоркській Метрополітен-опера в «Аїді» Дж.Вкрді.[5]
Займався викладацькою діяльністю. В 1967 — 1973 роках викладав в Єреванській консерваторії (з 1969 — завідувач кафедри, з 1970 — професор), пізніше — в Московської державної філармонії. У Великому театрі Лісициан консультував молодих співаків.[6]. Разом з Зарой Долуханова очолював Міжнародну школу співу при СТД СРСР.
Помер 6 липня 2004, (за іншими джерелами — 5 липня[7]). Похований на вірменському кладовищі в Москві.[8]
Сім'я
Дружина — Дагмара Олександрівна (р. 1916) — сестра народної артистки СРСР Зари Долуханова[9].
Троє дітей Павла Лисиціана професійно займалися співом, стали лауреатами міжнародних конкурсів, мають звання народних артистів Вірменії, заслужених артистів Росії. Старший син Герасим став відомим актором.
- Лисиціан Карина Павлівна (р. 1938) — співачка (меццо-сопрано), вокальний педагог, заслужена артистка Росії, професор
- Лисиціан Герасим Павлович (р. 1943) — актор театру та кіно, читець та поет[10]
- Лисиціан Рубен Павлович (р. 1945) — співак (тенор), вокальний педагог, заслужений артист Росії, професор, президент Німецько-російської культурно-освітньої академії Кьольна[11]
- Лисиціан Рузанна Павлівна (р. 1945) — співачка (сопрано), вокальний педагог, заслужена артистка Росії, професор.
Нагороди та звання
- Заслужений артист Вірменської РСР (1939)
- Народний артист РРФСР[12]
- Народний артист СРСР (1956)
- Два ордена Трудового Червоного Прапора (1939, 1951)
- Орден Дружби народів (1976)
- Медаль «за відвагу»
- Медаль«за оборону Кавказу»
- Премія Роберта Шумана (1985)
- Золотий хрест Союзу вірмен Росії I ступеня (2002)
- Золота медаль Фонду Ірини Архипової (2002).
Дискографія
- 1947 — «Травіата», диригент Олександр Орлов (Жорж Жермон)
- 1948 — «Кащей Безсмертний», диригент Самуїл Самосуд (Іван-королевич)
- 1949 — «Садко», диригент Микола Голованов (Веденецкій гість)
- 1950 — «Пікова дама», диригент Олександр Мелік-Пашаєв (Князь Єлецький)
- 1953 — «Аїда», диригент Олександр Мелік-Пашаєв (Амонасро)
- 1954 — «Богема», диригент Самуїл Самосуд (Марсель)
- 1959 — «Кармен», диригент Олександр Мелік-Пашаєв (Ескамільйо)
- 1961 — «Війна та мир», диригент Олександр Мелік-Пашаєв (Наполеон)
Крім того, 1963 року у фільмі-опері «Іоланта» виконав вокальну партію Роберта.
Пам'ять
2005 року Карина Рузанна та Рубен Лісициан створили благодійний фонд імені Павла Лисиціан,[13] в рамках діяльності якого організовуються численні концерти, майстер-класи, творчі семінари.[14]
У 2008 р. в Москві пройшов I Міжнародний конкурс баритонів імені П. Лисиціан[15].
Ліература
- О. Черников. Эпиталама Виндексу, Елецкому, Жермону // «Музыка и время». — 2002. — №5.
- О.Черников. Рояль и голоса великих. Ростов-на-Дону, Феникс, 2011., 224 с. ISBN 978-5-222-17864-5
Примітки
- Find a Grave — 1995.
- Discogs — 2000.
- Лисициан Павел Герасимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119450011 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- Умер певец Павел Лисициан
- adagio.ru: Павло Герасимович Лисиціан. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 6 травня 2014.
- Лисиціан Павло Герасимович, біографія Лисиціан Павло Герасимович — персоналії на Join.ua
- Лисициан Павел Герасимович (1911-2004)
- Монолог по телефону[недоступне посилання з квітня 2019]
- Профиль Герасима Лисициана на сайте Kino-teatr.ru
- Хакассия услышит «молодые голоса»
- Фотогалерея.Опера-Л
- Фонд семьи Лисициан. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 6 травня 2014.
- Карина и Рузанна Лисициан на сайте фонда Ирины Архиповой
- Павло Лісициан