Люценко Олександр Юхимович

Батько Юхим Петрович Люценко — (нар.12 жовтня 1776, Янівка, Чернігівський повіт, Чернігівська губернія — пом.28 грудня 1854, Санкт-Петербург) — статський радник, український письменник, перекладач.

Брат Данило — титулярний радник, український педагог.

Сестра ? (нар. 1808 — пом.1891)[2], у заміжжі за Микитою Петровичем Неїловим[3].

Брат Федір — колезький радник, у 1864 році — старший контролер-ревізор департаменту Державного казначейства.

Брат Юхим (нар. 1810 — пом.1891)[2] — надвірний радник, у 1857 році — старший завідувач підрозділу департаменту Державного казначейства, український археолог і поет.

1821 року вступив до військово-будівельного училища, яке закінчив у 1823 році у чині прапорщика.

1823 року скерований училищем у будівельний загін з відрядженням, як здібний, до інституту корпусу інженерів шляхів сполучення, а у наступному році переведений в корпус інженерів шляхів сполучення.

1823 року, призначений на дійсну службу в V Київський округ, де 1825 року посідає посаду інженера 3-го класу у чині підпоручика[4], а у 1826—1828 роках — у чині поручика[5][6]. 1828 року призначається корпусним інженером для дослідження на Ямпільських порогах на Дністрі щодо визначення місць для поліпшення судноплавства[7]. 1828 року відряджений на Дністер, в Херсонську губернію, де, відповідно до даної інструкції, зібрав відомості як у Херсонській губернії, так і в Молдові та у Бессарабії про зручні місця для побудови млинів. 1830 року призначений членом ревізійної—технічної комісії при Раді шляхів сполучень та 1832 року вже має чин капітана[8]. 1838 року призначений в училище цивільних інженерів для викладання правил виконання робіт, складання технічних та фінансових звітів і правил діловодства.

У 1841—1844 роках у чині підполковник перебуває у розпорядженні Головного управління Грузією, а саме: Директора військових сполучень Кавказького краю генерал-майора Михайла Михайловича Еспехо[9][10][11].

У 1843—1851 роках — Член правління VIII округу управління шляхів сполучень[12][13][14][15][16][17][18][19].

1850 року отримує чин полковника.

У 1853—1877 роках — директор Керченського музею старожитностей за запрошенням Лева Олексійовича Перовського.

За бездоганну державну службу отримує чини:

• Колезький радник (1853)[20][21][22];
• Статський радник (1856)[23][24][25][26][27][28];
• Дійсний статський радник (1867)[29][30][31][32][33][34][35][36][37][38].

Захоплювався нумізматикою і через це зібрав колекцію давньогрецьких монет.

У 1853—1878 роках проводив розкопки скіфських та античних пам'яток (Олександропільського і Мелек-Чесменського курганів) поблизу Керчі та на Таманському півострові. Знахідки з цих пам'яток знаходяться у колекціях Ермітажу і Керченського музею.

1859 року як директор музею розробив план археологічних досліджень і представив його до Археологічної комісії доповідною запискою — це було першою спробою спрямувати археологічні дослідження в планове русло.

У Керчі жив в одній з кімнат будинку музею, разом з молодшим братом Юхимом, що виконував при музеї обов'язки лаборанта та готував публікації за результатами досліджень.

Під його керівництвом відкриті чи додатково обстежені кургани: поблизу Керчі — Юз-Оба, Мелек-Чесменський, Золотий курган, Темир-Гора; на Таманському півострові — кургани Васюринської гори, Велика та Мала Близниця, Артюховський; у Катеринославській губернії — Олександропільський курган, біля Феодосії — близько 20 курганів.

Під його керівництвом проводилися розкопки на городищах Німфей і Тірітака в околицях Керчі, Фанагорія — на Таманському півострові; відкрито кілька розписаних склепів на горі Мітрідат.

1874 року — учасник Третього Археологічного з'їзду в Києві.

З 1878 року — на пенсії. Мешкав у Санкт-Петербурзі.

Помер 9 лютого 1884 року. Похований на Смоленському кладовищі.