Ліпкін Семен Ізраїльович

Народився в сім'ї кустаря-закрійника. За порадою Едуарда Багрицького в 1929 переїхав до Москви, де почав публікувати вірші в газетах і журналах.

Вивчив перську мову. З 1934 а перекладав поезію, переважно епічну, з східних мов (зокрема, Аккадський епос «Поема про Гільгамеша», калмицький епос «Джангар», киргизький епос «Манас», пам'ятник індійській культури «Бхагавадгіта»).

Член Спілки письменників СРСР з моменту її заснування в 1934. Закінчив Московський інженерно-економічний інститут (1937).

Учасник Радянсько-німецької війни. У 1941—1945 рр. воював у лавах 110-ї Калмицької кавалерійської дивізії.

Ліпкін — виключно обдарований перекладач, який славиться також і тим, що при перекладі давньосхідної поезії він не модернізує її, не намагається надати їй єдиний стиль, що зрівнює різних поетів. Чудове володіння мовою та віршем, так само як і багатство словника позначаються також у власних віршах Ліпкіна. Часто він йде від опису окремих явищ природи чи подій повсякденності, піднімаючи їх потім до узагальнення завдяки асоціативним роздумів.[2]

В своїх творах використовував сюжети і образи з Біблії, єврейські теми. Особливе місце в творчості зайняла Катастрофа («На Тянь-Шані», 1959; «Вільнюське подвір'я», 1963; «Зола», «Мойсей», «Пам'ятне місце» 1967)[3].

Автор декількох книг віршів та роману «Декада», спогадів про В. Гроссмана[4], О. Мандельштама, А. Тарковського[5] та інших. Під час гонінь на Василя Гросмана зумів зберегти рукопис роману «Життя і доля», який в 1980 був надрукований на Заході, а в 1988 вийшов в СРСР.

У 1968 вірш Ліпкіна «Союз» про народ на ім'я «І» — як алегоричне прославляння єврейського народу[3][6] — був критично сприйнятий читачами, офіційною критикою і особливо пропагандистами антисіоністської кампанії Ю. Івановим[7] і Є. Євсєєвим[8].

В 1979 — учасник альманаху Метрополь[9]. Того ж року разом з дружиною Інною Ліснянською і Василем Аксьоновим вийшов з Спілки письменників на знак протесту проти виключення з нього Віктора Єрофєєва і Євгена Попова. У 1986, на початку перебудови, був відновлений в рядах Спілки письменників.

• Народний поет Калмицької АРСР (1968);
• Почесне звання «Герой Калмикії» з врученням вищої нагороди Калмикії ордена «Білий лотос» (2001);
• Державна премія Таджицької РСР ім. Рудакі (1967).
• Нагороджений 4 орденами, а також медалями.

• Очевидець, 1967, 2-е изд., Еліста, 1974
• Вічний день, 1975
• Вірші і переклади, Душанбе, 1977
• Воля, Ann Arbor, 1981
• Декада. Роман, New York, 1983
• Кочовий вогонь, Ann Arbor, 1984
• Картини і голоси, London, 1986
• Сталінград Василя Гроссмана, Ann Arbor, 1986
• Квадрига, Москва, 1997

• Кабардинська епічна поезія, 1956
• Голоси шести століть, 1960
• Сторінки таджицької поезії, 1961
• Рядки мудрих, 1961
• Кабір. Ліріка. Пер. з хінді С. Липкина. М., «Художня література», 1965. 174 с. з портр. (Скарби ліричної поезії).
• Поети Таджикистану, 1972
• Калідаса. Драми і поеми. Пер. з санскриту. Пер. С.Ліпкіна. Подстрочний пров., Вст. стаття, приміт. Б.Захарьіна. М., «Худ.літ.», 1974.
• Слово і камінь. Вибрані переклади з узбецької поезії, 1977

• Вірші і поеми Семена Ліпкіна
• Семен Ліпкін. Квадрига. Повість. Мемуари, Юрій Кублановський, «Новий Мир» 1997, № 9
• Ліпкін, СЕМЕН Ізраїльович Енциклопедія Кругосвет
• ТОЙ, ХТО НАРОДИВСЯ, — НЕ ПОМРЕ // Роздуми про життя і творчість С. Ліпкіна, Матвій Гейзер Леха, травень 2002, 5 (121)
• БІБЛІОГРАФІЯ
• Інтерв'ю Олени Калашникової, травень 2002 р.