Тимошенко Сергій Прокопович

Народився в с. Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира і Степана. Після закінчення реальної гімназії в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту цивільних інженерів у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.

По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проекти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича його дружини і дочки).

З початком революції 1917 — губернський комісар Харківщини і член Центральної Ради. Уповноважений українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій.

У подальші роки:

• 1922 — 23 запроектував церкви у передмістях Львова Клепарові та Левандівці, монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.);
• 1924 — 29 професор Української Господарчої Академії в Подєбрадах і Української студії пластичного мистецтва в Празі;
• 1927-28 обіймав посаду ректора Подебрадської академії, наступного року очолював кафедру водно-санітарної техніки.
• Храм Успення Пресвятої Богородиці (Борислав). Розпочато будівництво у червні 1928 року, завершено у листопаді 1929 року, а решта робіт було закінчено в 1931 році. Будувався за і під керівництвом пароха (керівника церкви) Івана Ліщинського, на кошти місцевих жителів та власників копалень нафти у м. Бориславі. Архітектори: Сергій Тимошенко, Олександр Пежанський. Будував церкву інженер Лев Шелевич[2].
• Церква святого Андрія (Львів, Клепарів). Будівництво за проектом Сергія Тимошенка[3] розпочато 1926 року і тривало до 1932.
• 1930 — 39 у Луцьку — головний архітектор для сільськогосподарського будівництва на Волині (серед іншого — проекти зразкових хуторів), автор близько двох десятків житлових будинків у стилі модернізму в Луцьку, діяч Волинського Українського об'єднання (з 1935 його голова і посол до польського сойму, 1938 — 39 — до Сенату) і Української Православної Церкви (між іншим — перший голова Товариства ім. Петра Могили).

Храм Успення Пресвятої Богородиці на Мражниці, м. Борислав

Церква святого Андрія (Львів, Клепарів)

Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 він став головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. Установчі збори товариства імені П. Могили відбулися в приміщенні Українського клубу «Рідна Хата» в Луцьку 19 листопада 1931 року. Тут працювали протоієрей отець Павло Пащевський, Іван Власовський, Михайло Тележинський. Осередки товариства утворені в Рівному, у Кременці, Новогрудську, Сарнах, Острозі, Здолбунові, Володимирі, Дубно, з лютого 1935 працювала Богословська секція, діячі якої готували та видавали релігійну літературу українською мовою. Товариство імені митрополита П. Могили видало чотири числа журналу «За соборність», після його заборони польською владою в 1935 — часопис «Церква і Нарід» (1935—1939). Брав участь у роботі Волинського Українського об'єднання, був одним із його керівників[4]. Разом з ним там працювали Петро Певний, Євген Богуславський, Мартин Волков, Олександр Ковалевський, Степан Скрипник.

У січні 1935 р. Сергій Тимошенко — делегат Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.[5]

1935 року обраний до польського Сейму, 1938 став сенатором Речі Посполитої.

17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський.

Меморіальна дошка у Харкові

• 1940 — 41 у Любліні,
• 1941—1943 у Луцьку, згодом у Німеччині;
• Жив у місті Пало-Альто
• з 1946 у США, де й помер.

З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко здійснено близько 400 будов. Прагнучи відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко. Серед його творів у стилі українського архітектурного модерну, зокрема, такі як будинки станцій Албаши, Ведмідівка та інші.

У Подебрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Вітченко Д. Харківський період життя та творчості Сергія Тимошенка // Пам'ятки України. — 2014. — № 12. — С. 42—43.
• Давидюк Р. Архітектор у політиці: громадсько-політична діяльність Сергія Тимошенка в 30-х роках XX століття // Волинські історичні записки: зб. наук. праць / ред. С. М. Міщук ; редкол. Л. В. Баженов [та ін.]. — Житомир: Полісся, 2010. — Т. 5. — С. 228—235.
• Корсак І. Борозна у чужому полі. — Київ: Ярославів Вал, 2014. — 224 с.

• Тимошенко Сергій Прокопович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.242-245
• Тимошенко Сергій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1897-1898. — 1000 екз.