Майтхілі

Майтхілі, або майтілі (самоназва मैथिली, Maithili) — мова, поширена в східній частині Індії, в основному в штаті Біхар та на сході смуги Тераї в Непалі. Вона є частиною індоарійської мовної групи, підгрупи індо-іранських мов індо-європейської мовної сім'ї. Лінгвісти відносять майтхілі до східної підгрупи індоарійських мов, що робить її істотно відмінною від хінді, яка відноситься до центральної підгрупи. За даними перепису 2001 року в Індії, мовою майтхілі розмовляють 12,2 млн осіб, але за оцінками ряду незалежних організацій, це число значно більше та коливається між 34 і 42 млн осіб. В різні части майтхілі офіційно розглядалася як діалект хінді та бенгалі, але завдяки активному громадському руху, в 2003 році їй було надано офіційний статус, як зазнчаено у восьмому розділі в Конституцію Індії, що дозволяє зараз використання майтхілі у сферах освіти, урядових та інших офіційних установах. Майтхілі має дуже багату культурну та літературну спадщину.

Майтхілі
मैथिली, maithilī
Поширена в Індія, Непал
Регіон Біхар в Індії, тераї у Непалі
Носії 12-45 млн.
Місце 40
Писемність деванаґарі, Kaithid і Тірхута
Класифікація

Індоєвропейські мови

Індоіранські мови
Індоарійські мови
Східна зона
Біхарські мови
Майтхілі
Офіційний статус
Офіційна Біхар в Індії
Коди мови
ISO 639-1 bh (біхарі)
ISO 639-2 mai
ISO 639-3 mai

Майтхілі на письмі традиційно записували письменностями майтхілі (також відомою під назвами «тірхута» і «мітхілакшар») і кайтхі. Проте, зараз для передачі майтхілі найчастіше використавується письменість деванагарі. Однак урядом та громадськістю прикладаються зусилля, щоб зберегти писемність майтхілі і розвивати її в сучасному мовному середовищі, зокрема використовувати в електронних засобах масової інформації.

Історія мови

Назва походить від слова Майтіла, назви стародавнього царства на території Індії, з правителем Джанаком (який згадується в Рамаяні). Майтхілі також є одним з імен Сіти, дружини царя Рами і дочки царя Джанака.

Підтвердженим фактом є те, що вчені та вищі касти в Майтіла використовували в основному санскрит для своїх літературних чи офіційних записів і от майтхілі і була мовою простого народу, одним з фольклорних різновидів «Абагатта» (Abahatta). Діалекти абагатта існували з VI століття до XIV століття, одночасно з ранніми варіантами мов орія, бенгалі та майтхілі, які були характерні для різних племінних груп. В кінцевому рахунку діалекти абагатта, які вважалися «безглуздими звуками» в санскриті, згодом явили собою етап в еволюції східної групи індоарійських мов, а з часом сформували свою окремішність й особливу мову для мільйонів жителів та народностей на території Індостану. Найхарактернішими особливостями діалектів «Абагатта» відмінними від санскриту стали: втрата префіксів і суфіксів, втрата граматичного роду, широке використання коротких голосних, наголоси в кінці або в середині слів, заміна H на S та інші.

Найранніша робота на майтілі яка дійшла до нас  — це Варн Ратнакар (Varn Ratnakar), яку написав Джотітірішвар Тхакур (Jyotirishwar Thakur) приблизно 1224 році. В часи Середньовіччя майтілі здобула найбільшого впливу, особливо під час династії Карнат (Karnat) коли стали відомі імена таких вчених та популярних письменників: Гандеш (Gangesh), Падманабг (Padmanabh), Чандешвар (Chandeshwar), Вайрешвар (Vireshwar), Відьяпаті (Vidyapati), Вачаспаті (Vachaspati), Пакшадгар (Pakshadha), Аячі (Ayachi), Удаян (Udayan), Шанкар (Shankar) та інші.

А найвідомішим представником майтілі став Відьяпаті, котрий жив у період з 1350 по 1450 роки. Хоча він був знаним санскритологом, написав незліченну кількість віршів (пісень) саме на майтілі. Його доробок однаково сприймається в Бенгалії і Майтіла, тому його пісні вважають душею Майтіли і ніяке святкування не обходиться без його пісень ще й досі. Не буде перебільшенням сказати, що його пісні вижили завдяки гортанним народним співам жінок майтілі, крім того, його вірші несуть й значне релігійне значення в культурі Майтіла. Сучасний театр почав використовувати майтілі, й цим сподвижником став Шрі Каушаль Кумара Дас (Shri Kaushal Kumar Das) в 1982 році в своєму театрі Аріпан (Aripan).

Сучасна мова майтілі розвинулась й завдячує доробку сера Джорджа Абрагама Ґрірсона (Sir George Abraham Grierson), ірландського лінгвіста і цивільного службовця, який невпинно досліджував фольклор майтілі, і написав свою граматику майтілі, якою користуються і в наш час.

Типова мова майтілі має також кілька діалектів, але в цілому має основні 2 варіанти. В північному та західному Біхарі її зазвичай називають «майтілі» зате в інших районах на сході Біхару і штаті Джаркханд вона відома як «ангіка» від колишньої держави Ангеш (Angesh). Ангіка також зустрічається в районах Бангалору і його околицях.

В даний час мова «майтілі» перерахована в VIII поправці індійської конституції, тому зараз вона є однією з 22 національних мов Індії. Мову майтілі почали серйозно вивчати в Літературній академії (Sahitya Academy) і після цього щороку академія присуджує свою нагороду за переклади на майтхілі з інших мов, або навпаки, з майтхілі на інші мови.

Письменники, що пишуть на Майтхілі

На мові Майтхілі написано багато літературних творів та записано багато усної народної творчості народностей Індії.

Деякі з театральних постановок середньовічних часів були написані цією мовою:

  • Umapati (Parijat Haran),
  • Jyotireeshwar (Dhurt Samagam),
  • Vidyapati (Goraksha Vijay, Mani Manjari),
  • Ramapati (Rukmini Haran),
  • Lal (Gauri Swayambar),
  • Manbodh (Krishna Janma).

Мова Майтілі стала найвживанішою серед багатьох авторів, що писали гумор та сатиру на теренах Індії. Також цією мовою писали відомі індійські письменники:

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.