Максимов Юрій Вільйович

Вихованець херсонського футболу. Професійні виступи розпочав за місцевий «Кристал» у 1989 році. 1991 року перейшов до дніпропетровського «Дніпра», у складі якого наступного року дебютував у матчах вищої ліги чемпіонату України. Під час зимового міжсезоння сезону 1994-95 перейшов до київського «Динамо», у складі якого протягом трьох сезонів поспіль ставав чемпіоном України.

У листопаді 1997 року, незважаючи на заперечення головного тренера «Динамо» В. В. Лобановського, приймає запрошення від клубу німецької Бундесліги «Вердера» з Бремена. Трансферна сума склала 3,5 мільйони німецьких марок[1]. Відіграв у першій бундеслізі 4 сезони, відзначившись 9-ма голами у 69 зустрічах, володар Кубку Німеччини з футболу 1999 року (забив 4 голи в розіграші — переможний у першому раунді «Байєру», у другому раунді «Ганзі», в 1/8 фіналу «Фортуні» і у фіналі «Баварії»)[2].

2001 року через конфлікт зі спортивним директором «Вердера» залишає команду та переходить до клубу Другої бундесліги «Вальдгофа». У 2003 році виступає у Російській футбольній Прем'єр-лізі за клуб «Ростов». А вже наступного року повертається до України. Спочатку виступає за бориспільський «Борисфен», а з початком сезону 2004/05 переходить до запорізького «Металургу», який стає останнім професійним клубом в його кар'єрі гравця.

Прощальний матч Максимова пройшов 6 жовтня 2009 року на стадіоні «Кристал» в Херсоні в присутності 7 тисяч глядачів. У ньому взяли участь команда «Друзі Юрія Максимова» та збірна ветеранів херсонського «Кристалу». Зустріч закінчилася з рахунком 4:2 на користь «друзів»[3][4].

Всього у вищій лізі чемпіонату України провів 166 матчів, забив 48 голів; у першій німецькій Бундеслізі зіграв 69 матчів, забив 9 м'ячів; у другій німецькій Бундеслізі провів 27 ігор, забив 3 голи; у російській Прем'єр-лізі зіграв 18 матчів, забив 2 голи.

Виступав за національну збірну України. У дебютному матчі за головну команду країни 28 жовтня 1992 року проти збірної Білорусі вийшов на заміну та відзначився забитим голом. Усього у формі національної збірної провів 27 матчів, забив 5 м'ячів.

Голи Юрія Максимова у складі національної збірної України

#	Дата	Місце	Суперник	Рахунок	Результат	Змагання
1.	28 жовтня 1992	Мінськ, Білорусь	Білорусь	1-1	нічия	товариська
2.	13 серпня 1996	Київ, Україна	Литва	5-2	перемога	товариська
3.	13 серпня 1996	Київ, Україна	Литва	5-2	перемога	товариська
4.	5 жовтня 1996	Київ, Україна	Португалія	2-1	перемога	відбір до ЧС 1998
5.	11 жовтня 1997	Єреван, Вірменія	Вірменія	0-2	перемога	відбір до ЧС 1998

Після завершення ігрової кар'єри перейшов на тренерську роботу, розпочавши з позиції другого тренера мінського «Динамо». Дебютував на позиції головного тренера у київському ЦСКА.

З 2008 року — головний тренер «Оболоні». Під його керівництвом команда в сезоні 2008-09 зайняла 2-ге місце у розіграші Першої ліги Чемпіонату, чим забезпечила перехід до елітного дивізіону національної першості.

Протягом осінньої частини сезону 2009—2010 «Оболонь» виступала досить вдало і на зимову перерву команда пішла, займаючи 8 місце у турнірній таблиці вищої ліги. У січні 2010 Максимов залишив клуб і переїхав до Кривого Рогу, де очолив місцевий «Кривбас», перед яким стояло завдання збереження місця в елітному дивізіоні українського футболу. Під керівництвом Максимова команда, яка після перших 17 турів мала в активі лише 7 очок, змогла у 13 турах, що лишалися, набрати 18 очок та забезпечити собі 14-у позицію у фінальній турнірній таблиці першості. З посади головного тренера «Кривбаса» був звільнений у червні 2012 року[5].

Юрій Максимов як тренер донецького «Металурга». 19 травня 2013 року

Вже в серпні того ж року призначений головним тренером донецького «Металурга»[6]. У серпні 2013 року після програшу донецького «Металурга» албанському «Кукесі» був звільнений з посту головного тренера донецької команди[7], після чого підписав контракт з російським клубом «Мордовія» з Саранська[8], яку за підсумками сезону 2013/2014 вивів до РПЛ з першого місця у турнірній таблиці.

З 2015 року мав працювати головним тренером мінського «Динамо», де свого часу розпочав кар'єру тренера[9], але контракт так і не був підписаний.

У травні 2016 року очолив казахстанський «Тараз»[10], але після закінчення сезону покинув команду.

26 грудня 2017 року було оголошено, що Максимов став головним тренером азербайджанського клубу «Кешла» (Баку). Контракт був підписаний до кінця сезону, а умовою його продовження було місце у єврокубках, при цьому його команда займала передостаннє місце. Але Максимов вивів «Кешлю» в Лігу Європи — у фіналі Кубку Азербайджану його команда перемогла «Габалу» Романа Григорчука. Юрій Максимов став першим українським тренером, який тріумфував у Кубку Азербайджану.

15 листопада 2019 року полтавська «Ворскла» оголосила про призначення Максимова головним тренером першої команди[11]. В тому ж сезоні він привів полтавців до фіналу Кубка України 2019/20.

Як гравця:

• Чемпіон України (3): 1995, 1996, 1997
• Володар Кубка України: 1996
• Володар Кубка Німеччини: 1999

Як тренера:

• чемпіон ФНЛ: 2014
• Володар Кубка Азербайджану: 2018
• Фіналіст Кубка України: 2019/20

• Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
• Профіль на сайті «Футбольная Украина» (рос.)
• Максимов Юрій Вільйович на сайті ФІФА (англ.)

• Максимов Юрій Вільйович на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Максимов Юрій Вільйович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Максимов Юрій Вільйович на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Максимов Юрій Вільйович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Максимов Юрій Вільйович на сайті fussballdaten.de (нім.)