Малінче

Про минуле Малінче відомо мало. В основному про її життя до підкорення Мексики відомо здебільшого з повідомлень офіційного біографа Кортеса Франсіско Лопеса де Ґомари і деяких його сучасників-конкістадорів, наприклад, Андреса де Тапіа і Берналя Діаса дель Кастільо (більшість інформації отримана якраз з його літопису «Справжня історія підкорення Нової Іспанії» (ісп. «Verdadera Historia de la Conquista de Nueva España»).

За версією Діаса дель Кастільо Малінче була жінкою знатного роду — першою дитиною правителя Пайнала (біля нинішнього Коацакоалькоса, у той час прикордонного району ацтекської імперії з державами майя на Юкатанському півострові). Ще коли вона була дитиною, помер її батько, а мати вдруге вийшла заміж, народивши від нового чоловіка сина. Ставши незручною падчеркою, дівчинка була продана або просто віддана торговцеві рабинями з Шикаланго, важливого комерційного центру, розташованого на узбережжі. Діас стверджує, що сім'я Малінче сфабрикувала її смерть, представивши тіло недавно померлої дитини раба за свою дочку. За деякими даними вона була ще раз продана або віддана іншим і так опинилася в Потончані, де її, урешті-решт, подарували іспанцям.

Малінче опинилася серед іспанців у квітні 1519 року — вона була серед 20 жінок, дарованих майя чонталь з Потончана (у нинішньому штаті Табаско) іспанцям, які їх перемогли в битві. Її вік на той час невідомий, але є припущення, що їй було близько 20 років. Вважається, що у неї була приваблива зовнішність, але цікавий той факт, що, попри це, Ернан Кортес віддав її в подарунок, можливо, найзнатнішому членові експедиції, Алонсо Ернандо Пуертокарреро. Однак, незабаром Пуертокарреро був відправлений Кортесом як посланець до іспанського короля Карла V, а Кортес вирішив, що Малінче була або дуже цінною, або привабливою, щоб бути переданою кому-небудь іншому, і залишив її собі.

Перш ніж 20 жінок-рабів подарених іспанцям були розподілені серед іспанських воєначальників для «помелу зерна», Кортес наполягав, щоб їх охрестили і саме тут їй дали іспанське ім'я «Марина». Існували свідоцтва, що індіанці науа пізніше звали її «Малінцин». Невідомо, чи ім'я «Марина» було обране через фонетичну схожість зі справжнім ім'ям, або було вибране навмання з імен часто використовуваних іспанцями того часу. «Малінче» напевно є спотворене іспанцями звучання імені «Малінцин», що фактично було творенням індійців науа, коли вони додали до іспанського імені «Марина» шанобливий суфікс «цин». Існує широко поширена, але необґрунтована версія про походження її імені від індіанського слова «Маліналлі» — назва нещасливого дня, корінь цього слова є назвою різновиду трави.

Протягом декількох тижнів, згідно з уцілілими індіанськими й іспанськими джерелами, молода дівчина стає перекладачкою — з мови науатль (основної мови індіанців центральної Мексики) на мову майя чонталь (юкатецьку). Геронімо де Аґіляр, який провів після аварії корабля у полоні у юкатанських майя декілька років і розумів їх мову, у свою чергу, перекладав для Кортеса з цієї мови на іспанську. До кінця року, коли іспанці захопили Теночтітлан, жінка, яку індійці стали називати «Малінцин», вивчила іспанську достатньою мірою, щоб перекладати Кортесу вже безпосередньо з науатля. Індійці відмічаючи її провідну роль також почали називати самого Кортеса «Малінцин», можливо, вказуючи на те, як сильно обидва були залежні один від одного. Згідно з уцілілими джерелами, Малінче також попереджала Кортеса про декілька секретних планів ацтеків знищити його невелику армію і удаваючи згоду з їх планами заманювала їх в пастку іспанців.

Після падіння Теночтітлана в серпні 1521 року і народження сина дона Мартина Кортеса, згадки про Малінче зникають і з'являються знову лише відносно невдалої експедиції Кортеса до Гондурасу в 1524—1526 рр., коли вона знову супроводжувала Ернана Кортеса і служила йому перекладачкою (наводячи на думку, що вона також знала діалекти мов майя — чонталь і юкатецьку). Перебуваючи у джунглях Юкатана на шляху до Гондурасу, вона була видана заміж за Хуана Харамільо, соратника Ернана Кортеса, від якого у неї в 1527 році ще народилася дочка, яку також назвали Мариною. Далі дуже мало або зовсім нічого не відомо про неї, навіть про рік її смерті — рік 1529, викликає у деяких вчених сумнів. Існують також джерела, які вказують на дату її смерті — 1551 р.

Вже той факт, що у конкістадорів був надійний перекладач, було, поза сумнівом, величезним успіхом для них; проте, є свідоцтва того, що роль Малінче в історії не обмежувалася лише перекладом, а вона мала також вплив на хід багатьох подій. Берналь Діас дель Кастільо, був солдатом під час підкорення Мексики і потім в старості написав її детальний опис в «Verdadera Historia de la Conquista de Nueva España» («Правдива історія завоювання Нової Іспанії»), де дуже часто і з благоговінням згадує про «велику леді» донью Марину (завжди використовуючи перед ім'ям поважливе та шанобливе слово «донья»). «Без допомоги доньї Марини, — пише він, — ми б не зрозуміли мову Нової Іспанії і Мексики». Родрігес де Окана (Rodriguez de Ocana), інший конкістадор, приписує Кортесові твердження про те, що після бога, Марина була головною причиною їхнього успіху у Мексиці.

Свідоцтва з індіанських джерел приписують їй ще значнішу роль, що видно в самому факті її популярності в багатьох свідоцтвах, які описують ці події. «Лієнсо де Тлашкала» (Історія Тлашкали), наприклад, зовсім рідко згадує Кортеса без її присутності безпосередньо поряд з ним, а Малінче іноді зображена одна, без Кортеса, мабуть, указуючи на її особистий вплив на деякі події. Якщо вона дитиною виховувалася для життя при дворі, що слідує із слів Діаса, то її відданість Кортесу могла бути продиктована правилами поведінки в шлюбі прийнятої серед місцевої еліти. В ролі головної дружини, якою вона опинилася в цьому альянсі, вона повинна була допомагати своєму чоловікові в досягненні його військових і дипломатичних цілей.

У сучасному мексиканському суспільстві слово малінчизмо використовується для означення своїх співвітчизників, які зрадили своєму народові і батьківщині, тих, хто змішав свою кров і культуру з європейською або будь-якою іншою іноземною. Ця позиція по відношенню до неї на думку деяких, спірна і короткозора, хоч і цілком зрозуміла. На думку декількох істориків внесок Малінче в історію Мексики має і позитивні моменти. Зокрема, завдяки своїй участі в експедиції Кортеса як перекладач, вона врятувала велику кількість власного народу: без доброго перекладача і порадника Кортес винищив би набагато більше ацтеків ніж насправді сталося. Ацтекська імперія, релігія та практика людських жертвопринесень була знищена, але сам народ, його мова і багато що з його історії і культури вижило і поєдналося з європейською культурою. Оцінка внеску Малінче в історію своєї країни і сама її постать все ще залишається суперечливою.[3]

Малінче стала міфічною фігурою в Мексиці, яку латиноамериканські артисти представляють в різних видах мистецтв. Її фігура пронизує історичні, культурні і соціальні прошарки латиноамериканської культури. У наш час в різних літературних жанрах вона порівнюється з фігурами Діви Марії, Йорони і за її безстрашність і хоробрість з мексиканськими солдадерас — (жінками, що билися разом з чоловіками під час Мексиканської революції). Врешті-решт, спадщина Ла Малінче є одним з міфів, змішаним з легендою і з дещо ворожим ставленням до цієї жінки частини мексиканського народу. Багато хто бачить в її образі засновницю нової мексиканського народу, проте, інші бачать в ній зрадницю, що прослідковується з її псевдоніма Ла Чінґада (La Chingada).

Ла Малінче є головною героїнею роману Коліна Фалконера «Пернатий Змій: новела про конкісту Мексики» (англ. Feathered Serpent: A Novel of the Mexican Conquest, Colin Falconer). У Гері Дженнінгса, в романі «Ацтек», вона представлена підступною зрадницею. Авторське дослідження історичної і міфічної особи Малінче було проведене Ганною Леніон в «Конкіста Малінче» (англ. Malinches Conquest). Любовний роман Лаури Есківель «Малінче» розповідає про жінку Маліналлі, маріонетку в руках історії, що стала згодом Малінче, зрадженою коханкою Кортеса (англ. Malinche).

В американському телевізійному серіалі «Зоряний шлях» космічний корабель «USS Malinche», був названий так на честь Малінче. Ім'я кораблю було дано Робертом Х'юїттом Вульфе, який разом з Гансом Беймлером пізніше написав сценарій під назвою «Змія і Орел» (англ. The Serpent and the Eagle).

Октавіо Пас розглядає спірне питання про роль Ла Малінче як матір мексиканської культури в «Лабіринті Самоти» (англ. The Labyrinth of Solitude). Він використовує її зв'язок з Кортесом як символічне представлення мексиканської культури, як такої, що зародилася в результаті насильства. Він проводить аналогію, що Малінче істотним чином допомогла Кортесу підкорити і знищити ацтекську культуру та підкорилася йому. Його заява підсумовує основну тему книги, що мексиканська культура — це складний лабіринт.