Мамай (темник)

Землі Північного Причорномор'я, Приазов'я і Криму здавна належали роду Кият. Прадід Мамая, Тулук-Тимур, був першим відомим правителем Криму з цього роду. Алібек (Алиш, Алаш), батько Мамая, був правителем Солхата у 1356 році. У цей час молодий Мамай став сановником при дворі хана Джанібека[5]. У 1359 році наступний хан — Бердібек призначив його на посаду беклярбека — найвищу в Золотій Орді після ханської[6]. Після загибелі цього хана розпочалась Велика Зам'ятня. Частину вірних Бердібеку емірів вирізали, з іншими почалась війна. Темник Мамай, один з цих емірів, захопив владу в улусі беглербега[7] і вивів свої війська в Північне Причорномор'я.[8]

Після кількох невдалих спроб призначити зручного хана або захопити престол, Мамай підняв на повстання народи Подніпров'я. В кінці серпня 1362 року князь литовський Ольгерд і кримський емір Мамай уклали між собою військово-політичний союз, спрямований проти представників легітимної династії Джучидів.[9] Саме тоді Орда Мамая захопила Азов. Після встановлення контролю над південною частиною Золотої Орди, Мамай з усіма своїми силами рушив у Нижнє Поволжя, де знову втрутився в боротьбу за ординську столицю, а військо Ольгерда попрямувало на Поділля через відгалуження Муравського шляху, що вели до колишніх зручних переправ через Дніпро біля Черкас і Канева. В урочищі Сині Води[10] відбулася битва з ордами монголо-татарських правителів.[11] Одним з наслідком тих походів було переселення войовничих на той час караїмів на північ. Вони ввійшли в охорону великих литовських князів. А після того, як хани Хаджибей з осідком у районі теперішньої Одеси, Кутлубуга із Криму та придніпровський Дмитро загинули, князь Мамай утвердив свою владу у Сараї[12] та розташувався у місті Замик, в гирлі річки Конка,[13] який був столицею Орди хана Дмитра.[14]

Після вбивства Бердібека ханом Кульпою в 1359 році Мамай оголосив йому війну. У 1360 році на трон вступив Науруз. Невдовзі з ним розправився Хизра. Після того, як в Синій Орді вбили намісника Тенгіз-Буга кията, влада киятів була скинута. Мамай з вірними йому військами повернувся до Криму. У серпні 1361 року він проголосив ханом свого ставленика Абдуллу. Через рік Мамай і Абдаллах захопили Сарай. Їм вдалось протриматись у столиці Золотої Орди до 1363 року, згодом сарайським ханом став Мюрид. У 1367 році після вбивства хана Азіз-шейха знову золотоординським правителем став Абдуллах. У червні 1370 року, після смерті Абдуллаха, ханом Золотої Орди став 10-літній Булак при регентстві Тулунбек-ханум.

У 1375 році трон захопив Каганбек. За його наказом московські та нижньогородські війська завоювали Булгар, в результаті Мамай і Булак втратили Середнє Поволжя.

2 серпня 1377 року на річці П'яна Мамаєва Орда розгромила нижньогородські війська.

11 серпня 1378 року в битві на річці Вожа військо Мамая на чолі з воєводою Бегичем поступилось московським військам. Після цього Мамай здійснив каральний рейд в Рязанське князівство, захопив і спустошив Переяславль-Рязанський.[15]

У 1380 році Мамай уклав договір із литовським князем Ягайлом. У цей час престол в Сараї зайняв Тохтамиш, який протягом року навів в Орді жорсткий порядок і повелів князю Дмитру терміново відправити йому на допомогу московську дружину,[16] а сам вирушив йому назустріч. З іншого боку рухалися на з'єднання один з одним союзники Мамай і Великий князь Литовський Ягайло. 8 вересня 1380 року на Куликовому полі зустрілись цар Мамай і московський князь Дмитро. Сподіваючись розбити московські війська поодинці, він почав ар'єргардні сутички з Дмитром. Як тільки Мамай дізнався про стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, повернув і пішов у степ на зустріч йому, де вже наприкінці вересня 1380 року вони зустрілись.[17] Тим часом князь Литовський Ягайло, який був союзником Мамая, але не встиг з'єднатися з ним, сам розгромив Дмитра, захопив московські обози, причому не залишив жодного пораненого.[18]

• Поразка Мамая на Куликовому полі згадується в «Енеїді» Котляревського[19].

• Битва на Синіх Водах
• Куликовська битва
• Козак Мамай

• Шабульдо Ф. М. Мамай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 483. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.  — Київ: Наукова думка, 1987(Глава III.1.)
• Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, Т. 1. СПб., 1884; Т. 2. М.–Л., 1941.
• Рогожский летописец // ПСРЛ, Т. 15, вып. 1. М., 1965
• Сказания и повести о Куликовской битве. Л., 1982.

• Мамай // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 55.
• А. А. Шенников «Княжество потомков Мамая»^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
• Глинські
• Genealogy of Mamai