Мамолат Олександр Самійлович
| Мамолат Олександр Самійлович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
12 вересня 1910 село Кальниболота, нині Новоархангельський район Кіровоградської області | |||
| Помер |
24 жовтня 1991 (81 рік) Київ | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Країна |
 СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | лікар | |||
| Alma mater | Київський медичний інститут | |||
| Галузь | Фтизіатрія | |||
| Заклад |
Інститут фтизіатрії та пульмонології АМН України Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика | |||
| Посада | Директор Інституту фтизіатрії та пульмонології НАМН України | |||
| Звання | професор | |||
| Ступінь | доктор медичних наук | |||
| Відомий завдяки: | Організація боротьби з туберкульозом | |||
| Нагороди |
| |||
Олександр Самійлович Мамолат (12 вересня 1910, село Кальниболота, нині Новоархангельський район Кіровоградської області — 24 жовтня 1991, Київ) — український лікар, Заслужений діяч науки України (1975), Заслужений лікар України (1969), доктор медичних наук (1965), професор (1971).
Біографія
Народився 12 вересня 1910 року в старовинному селі Кальниболота на Кіровоградщині, у родині народних вчителів. В 1936 році закінчив Київський медичний інститут. Учасник Великої Вітчизняної війни.
З 1949 року він — головний фтизіатр України. Саме Мамолат у 1949 році запросив на роботу в Україну Миколу Амосова, який на той час працював у Брянській обласній лікарні, для виконання резекцій легень при туберкульозі.
Завідувач кафедрою фтизіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (1959–1960). У 1965 році захистив докторську дисертацію «Розробка та наукове узагальнення методики і організації лікування хворих деструктивним туберкульозом».
43 роки (1936—1979) очолював Інститут фтизіатрії та пульмонології АМН України, а працював в ньому до 1991 року.
24 жовтня 1991 року Олександр Самійлович Мамолат помер, похований на Байковому цвинтарі.
Наукова та педагогічна діяльність
Автор 160 наукових праць, в тому числі 3 монографій. Науковий напрямок — епідеміологія та статистика туберкульозу, організація боротьби з туберкульозом на селі, історія фтизіатрії. Був відповідальним редактором республіканського міжвідомчого збірника «Туберкульоз». За його задумом та під його редакцією видано посібники для фтизіатрів «Туберкульоз» (1971 р.) і «Лікування туберкульозу легенів» (1973 р.). Під його керівництвом виконані 5 докторських та 15 кандидатських дисертацій.
Громадська діяльність
Протягом багатьох років Олександра Мамолата обирали депутатом Київської міської ради і районної ради, був заступником голови постійно діючої комісії міської ради з охорони здоров'я, заступником голови правління всесоюзного та головою правління республіканського товариств фтизіатрів, головою Проблемної комісії «Туберкульоз», членом редакційної ради часописів «Проблемы туберкулеза» і «Врачебное дело».
Нагороди
Нагороджений орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, медалями.
Джерела
- Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (укр.)
- «Жива вода» Мамолата // Газета «День», № 162-163, п'ятниця, 10 вересня 2010 (укр.)
- Будівничий української фтизіатрії (укр.)[недоступне посилання з липня 2019]
- Ю. І. Фещенко, В. М. Мельник, А. М. Приходько. Професор Олександр Мамолат — життя, віддане медицині (до 100-річчя від дня народження о. С. Мамолата)