Манява

Назва села походить від слова «навмання» чи «така, що манить».

Історія села, обведеного з трьох боків скелями, тягнеться в давнину, яку ніяк не можна відтворити ні за письмовими, ні речовими джерелами. Усні перекази трохи роз'яснюють і дають повне розуміння минулого. Першим чітке пояснення назви народу, який проживав на Підкарпатті, дав візантійський історик Прокопій Касарійський, який називає їх «склавінів» і показує географію їх поширення. Сучасники доволі чітко вказують місце поселення славінів і антів слов'янських племен, які говорили однією мовою і мали однакові звичаї та обряди. За свідченням Прокопія вони займали велику частину земель сучасної України і Польщі. Територія заселена склавілами простягалась на північ до Вісли, на сході — до Дністра. Переселення склавінів з обжитих місць у 5-7 ст. привело до часткового знелюднення цих територій і залишенням тут тільки дрібних поселень.

Друга хвиля міграції на території Карпат починається в (з) 9 ст., коли слов'янське плем'я хорватів покинуло гори і переселилося на Балкани. Наступна дія на місцевості — монгольська навала, яка на початку 1241 року прокотилася Карпатами, пройшовши тим шляхом на Балкани.

Правда, ця назва призвела до заселення місцевості народом, який тікав від монголо-татар і шукав собі місця для порятунку. До того часу можна віднести і поселення в долині річки Манявка на місці хутора «Бойки» недалеко від водоспаду. Про що свідчить і легенда про заснування села: «Давно то було, приходили люди сюди, просили роботу, реєстрували їх тут, вписувала, а місцевих жителів називали бойками».

Обширі землі бояр Доброславичів ще у 19 столітті вабили своєю красою, багатством різний звірів. Можна припустити, що тут було поселення мисливців, які полювали на звірів, адже Галицько—Волинське князівство в той час вело обширну торгівлю з Західною Європою і Візантією.

Різні версії походження назви «бойки», як етнічної групи українців дещо пояснюють питання, але відповіді не дають. Ще в 1841 році І. Вагилевич став автором версії про походження етнічної назви «бойки», яку підтримували О. Партицький. Суть гіпотези, яка не спростовується по сьогодні і пов'язана з певними історичними подіями, полягала в тому, що назва «бойки» виводилася від назви віддалених кельтських племен боїв, що на початку нової ери заселяли європейські території, які прилягали до земель сучасної Бойківщини. В 1836 році Іван Вагилевич здійснив похід в Карпати у розшуках пам'яток білохорватських племен. Побував і в Маняві, де йому показали «Блаженний камінь» — він передбачив, що це можуть бути рукотворні святині культу слов'ян дохристиянського періоду.

В урочищі «Пітушки», яке належить селу Маркова виявлено камені поскладані у формі відомого кельтського храму в Англії. Хоча говорити про його природне походження недоречно, але це і, можливо, природна творчість, що деякою мірою прояснило б питання заселення Маняви. За те, що на території села Манява є хутір «Бойки» і ця назва йде з незапам'ятних часів і відсуває дату заснування поселення на території села Манява і робить його одним з найстаріших поселень Карпат. Етнічну своєрідність бойків визначала насамперед специфіка їхньої господарської діяльності — переважно землеробство, яке в принципі збереглося і до сьогодні в питанні освоєння невжитків землі. В найстарішій метричній книзі, яка зберігається у церкві «Покрови Божої Матері» на кінець 18 ст. початок 19 століття найбільш поширеним прізвищем було Бойчук, тобто нащадок Бойка. В 50—х роках 20 століття складалася «Історія міст і сіл УРСР» тут під назвою Манява бачимо, що вона складалася з двох адміністративних одиниць — села Манява і селища Бойки. Цей адміністративний поділ був записаний зі слів старожилів, які оповідали, що «Скит Манявський» — монастир був заснований недалеко від селища Бойки. Назва поселення селища відноситься до князівських часів Київської Русі, і тому можна говорити про часові рамки нашого послання в сучасному селі Манява.

Королівська люстрація 1565 року зафіксувала в селі видобуток солі.[1]

Неподалік від села на полонині Малиновище у 1944 році базувалася підстаршинська школа УПА. Також тут було облаштовано військовий табір, шпиталь, колибу радисток, майстерню, склади зброї та продуктів. Про віддалений табір стало відомо енкавеесівцям. 24 серпня 1944 року між червонопогонниками і стрільцями УПА відбувся бій, внаслідок якого було вбито близько 40 та поранено 50 ворожих солдатів. Упівці втратили 9-ох своїх побратимів, ще 5 вояків отримали поранення різних ступенів важкості. Через півстоліття, 15 серпня 1997 року, члени районного Братства ОУН-УПА встановили на місці поховання повстанців пам'ятний знак. У 2009 році на цьому місці було закладено фундамент під каплицю Покрови Божої Матері, а через рік її спорудили і освятили в честь Дня всіх українських святих і у пам'ять про загиблих за волю України. 26 червня 2016 року тут урочисто відкрили та освятили пам'ятник борцям за волю України[2].

У присілку Бойки в 1946 р. від кулі снайпера поліг сотник УПА курінний командир куреня «Сивуля» Ігор Дячишин «Іскра»[3].

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Солотвинському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Гвізд, Манява і Кричка.[4]

16 вересня 1951 року втекли з рук катів захоплені в серпні 1951 року перевертнями на службі в МГБ 21-річний підпільник «Гриць» — Петро Романів із села Саджавки Надвірнянського району та старший на вісім років уродженець села Маняви Богородчанського району Петро Білусяк — «Дорошенко». А вже 25 січня 1952 року обидва друзі-повстанці героїчно загинули від чекістських куль із засідки в селі Поляниці Яремчанського району[5].

Найвизначнішим місцем с. Маняви є старовинний Манявський скит XVII століття, засновником якого є виходець із Афону монах Йов Княгиницький. Колись цей монастир підпорядковувався безпосередньо константинопольському патріарху.

Свого часу тут містилася велика бібліотека стародруків. Легенди кажуть, що сюди неодноразово навідувався легендарний гуцульський опришок Олекса Довбуш. Вище монастиря є один з наймальовничіших карпатських водоспадів — Манявський водоспад.

У 1620 р. Царгородський патріарх надав скитові право ставропігії. У середині XVII століття скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1612 р. споруджена Хрестовоздвиженська церква. У 1620–1621 рр. монастир обведений оборонним муром з трьома вежами, які знищили турки 1676 р. За підтримки українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 р. скит був відбудований.

За вірогідними джерелами у скиті похований гетьман України Іван Виговський (1664 р.). Протягом 1970–1980 рр. тут проведені значні реставраційні роботи. Після цього скит був оголошений історико-архітектурним заповідником. З 28.05. 1998 р. в ньому розташований Хрестовоздвиженський монастир УПЦ КП.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (дерев'яна) 1819 року, пам'ятка архітектури місцевого значення №622[6], належить до ПЦУ, настоятель о. Дмитро Процюк.

• Найпопулярнішими іменами в Маняві є Василь і Михайло. Найпопулярнішим прізвищем є Вінтоняк. Наприклад, донедавна в Маняві не зважаючи на невелике населення було 8 людей з іменем Вінтоняк Василь Васильович та 8 людей з іменем Вінтоняк Василь Михайлович.
• На ресурсі FamilySearch зберігаються електронні копії метричних книг Греко-Католицької церкви з 1887 по 1930 роки[7].

Мар'янчині водоспади

Манявський водоспад

Поблизу села, у мальовничій місцині на річці Манявка розташований Манявський водоспад. Висота вільного падіння води 14 м, загальна висота — бл. 20 м. Це один з найвищих водоспадів в Українських Карпатах. Долина Манявки протягом 200 м перед водоспадом має у нижній частині вигляд каньйону з висотою стін до 20 м. Нижче та вище за течією спостерігається декілька порогів-водоспадів заввишки до 3 м. «Центр Рафтингу» регулярно проводить на водоспаді каньйонінг-тури як туристичну атракцію: спуск по водоспаду на мотузці.

Замлацький водоспад

Біля хутора Бойки на струмку Кобила є менш відомі, але не менш красиві Мар'янчині водоспади. Восени 2010 року вперше описав, виміряв рулеткою та запропонував назву (на ім'я школярки, яка показала цей каскад водоспадів) Йосип Гілецький — доцент кафедри географії та природознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Висота найвищого водоспаду — 12,5 м., середнього — 4 м., а найменшого — 1,5 м.

По дорозі від села до Манявського водоспаду, перед хрестом загиблим воякам ОУН-УПА, справа в річку Манявку впадає струмок Замлаки. Замлацький водоспад (каскадного типу, загальна висота 8 м.) розташований вище від гирла струмка на відстані приблизно 600 м. Уступ водоспаду сформований дрібноритмічним флішем.

• Манявський скит
• Скит-Манявський (заказник)
• Урочище Комарники

• МГЕО «Наш дім — Манява»
• Історія села Манява. МГЕО "Наш дім - Манява". 01.07.2017. Архів оригіналу за 01.07.2017.
• Манявський водоспад — відео
• Манявський задній — відео
• Мар'янчині водоспади — відео
• Замлацький водоспад — відео
• На Прикарпатті замерз 20-метровий водоспад
• https://web.archive.org/web/20180426075815/http://maniava.pp.ua//