Марголін Арнольд Давидович

Марголін Арнольд Давидович (4 [16] листопада 1877(18771116), Київ — 29 жовтня 1956, Вашингтон) — адвокат, дипломат, громадський діяч і письменник, член Української партії соціалістів-федералістів; при Директорії УНР — заступник міністра закордонних справ і дипломатичний представник в Лондоні і в Парижі; член української делегації на мирній конференції в Парижі.

Арнольд Давидович Марголін
Арнольд Давидович Марголін
Голова дипломатичного представництва УНР у Великій Британії
1919 — 1920
Президент Симон Петлюра
Прем'єр-міністр Андрій Лівицький
Попередник Стаховський Микола Ананійович
Наступник Олесницький Ярослав
Заступник Міністра закордонних справ УНР
1918 — 1919
Народився 4 (16) листопада 1877(1877-11-16)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 29 жовтня 1956(1956-10-29) (78 років)
Вашингтон, Округ Колумбія, США
Відомий як дипломат, адвокат, суддя, журналіст, політик, публіцист, громадський діяч, письменник
Країна  УНР→
 США Російська імперія
Національність єврей
Освіта Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партія Українська партія соціалістів-федералістів
Батько Марголін Давид Семенович
Професія Адвокат, дипломат

Біографія

Народився 4 (16) листопада 1877(18771116) року[1] в Києві в єврейській родині знаного київського підприємця, банкіра й купця 1-ї гільдії Давида Марголіна.

Закінчив юридичний факультет Київського університету (1900), навчався за кордоном у Німецькій імперії і Французькій республіці. Був членом Колегії адвокатів Росії.

Брав участь у кількох процесах щодо єврейських погромів, став широко відомим після участі в «справі Бейліса» як слідчий та адвокат. У 1911—1913 роках керував таємним «Комітетом захисту Бейліса».

У 1905—1917 роках — Генеральний секретар Південноросійського відділення Союзу за рівні права євреїв у Росії. Засновник і голова Єврейської територіальної організації (1906—1913). До 1917 року був членом ЦК Партії народних соціалістів.

Під час української революції 1917—1921 вступив до Української партії соціалістів-федералістів. З березня 1918 року був членом Генерального суду УНР та Української Держави, обіймав посаду заступника народного міністра закордонних справ у кабінетах Володимира Чехівського і Сергія Остапенка.

Очолював українську місію в Лондоні (Велика Британія) до листопада 1920 року, а також репрезентував Українську Народну Республіку під час переговорів з представниками Антанти в Одесі (1919) та на Паризькій мирній конференції 1919–1920 років.

«Серед військ армії Петлюри, на противагу денікінській армії, все ж спостерігалися випадки, коли окремим особам або частинам удавалося відвернути або зупинити погроми.  Так, 13 березня 1919 року підоспілі солдати Української армії зуміли припинити єврейський погром у Коростені, вчинений Червоною армією. А в Лубнах погрому вдалося уникнути лише завдяки тому, що в рядах Української армії знайшлося 100 осіб, котрі із зброєю в руках вийшли проти погромників. Місто було врятоване, але 14 зі 100 загинули, обороняючи лубенських євреїв».

Починаючи від 1922 року Арнольд Марголін — на еміграції в США. Працював юристом, перекладачем, читав лекції в університетах. Виступив на захист Симона Петлюри, показавши безпідставність звинувачень останнього в антисемітизмі, сприяв українсько-єврейському порозумінню.

Працював на посаді професора в Українському технічному інституті в Нью-Йорку (США), його президент (1954—1955). 1950 року його було обрано почесним доктором права Українського вільного університету (Мюнхен, ФРН). Марголін підтримував зв'язки з ліберально-демократичними та помірковано-соціалістичними діячами української діаспори, співпрацював з тижневиком «Народна воля».

Арнольд Марголін помер 29 жовтня 1956 року в США.

Сім'я
  • Донька — Любов-Мальвана Арнольдівна Марголіна

Твори

Арнольд Марголін — автор книг російською, англійською та французькою мовами, у тому числі:

  • Изъ области уголовнаго права. — Кіевъ : Работникъ, 1907. — 127 с. (рос. дореф.)
  • Роль и значеніе Ломброзо въ эволюціи понятій о преступленіи и наказаніи. — Кіевъ : Тип. С. Г. Слюсаревскаго, 1910. — 20 с. (рос. дореф.)
  • Въ полосѣ ликвидаціи : Очерки : Рѣчи : Кассаціонныя жалобы . — СПб. : Тип. С. Г. Слюсаревскаго, 1911. — 204 с. (рос. дореф.)
  • Украина и политика Антанты : (Записки еврея и гражданина). — Берлин : С. Ефрон, 1922. — 397 с. (рос.)
  • Vengeance ou raison? — Petrograd, 1902. (фр.)
  • Apercu critique des traits fondamentaux du nouveau code penal russe. — Paris, 1905. (фр.)
  • The Trial of A. D. Margolin Petrograd, 1916. (англ.)
  • The Jews of Eastern Europe. — New York City, 1926. (англ.)
  • The New Palestine, 1926. (англ.)
  • From a Political Diary : Russia, the Ukraine, and America, 1905-1945. — New York : Columbia University Press; London : Geoffrey Cumberlege, Oxford University Press, 1946. — VIII + 280 pp. (англ.)

Документальний фільм
  • 2003 — «Арнольд Марголін — видатний українець і єврей» (НКХФ ім. О. Довженка на замовлення Посольства США в Україні. Автор сценарію і режисер — О. Муратов.)[2]

Див. також

Примітки
  1. Запис про народження № 363(м) у метричній книзі київського равінату за 1877 рік // ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 394. Арк. 217зв–218.
  2. Єврейська Україна: Олена Чучулашвілі. «Новий фільм Олександра Муратова» (листопад 2004, 22/89) (рос.)

Джерела
  • Лаас Н. О., Смольніков Ю. Б.. Марголін Арнольд Давидович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 504. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • Chubaty N. D. Dr. Arnold Margolin. «The Ukrainian Quarterly», 1956, vol. 12, nr. 4 (англ.)
  • Шульгин О. Я. Сторінка минулого (пам'яті А. Д. Марголіна). «Овид», 1957, № 9
  • Хитерер В. Арнольд Давидович Марголин — защитник Бейлиса. «Вестник Еврейского университета в Москве» (М.—Иерусалим), 1994, № 3 (7) (рос.)
  • Довідник з історії України, т. 2. К., 1995
  • Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти. К., 1996
  • Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917–1920). «Історія в школі», 1998, № 11
  • Шульгин О. Без території: Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. К., 1998
  • Стрельський Г. В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917–1920 рр.). К., 2000
  • Маврін О. Спогади Арнольда Марголіна про роботу Української делегації на Паризькій мирній конференції 1919 р. (Деякі неформальні результати формальної поразки української дипломатії) // у кн.: Україна дипломатична, вип. 4. К., 2004
  • Стрельський Г. Марголін Арнольд Давидович. // у кн.: Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник: (Серія: «Українські історики», вип. 2, ч. 2). К., 2004
  • Khiterer V. Arnold Davidovich Margolin: Ukrainian-Jewish jurist, statesman and diplomat. «Revolutionary Russia», 2005, vol. 18, nr. 2 (англ.)
  • Khiterer V. Jewish life in Kyiv at the Turn of the Twentieth Century. (англ.) // у кн.: Україна модерна, ч. 10. К.—Львів, 2006
  • Національні меншини України під час Української революції
  • Зозуля Я. А. Д. Марґолін: перший президент УТІ // Вісті. Український технічний інститут. – Нью-Йорк, 1957. – Ч. 5–6. – С. 1–6.
  • Ліхтен Й. Арнольд Марґолін: Його життя і праця // Сучасність. – Мюнхен, 1977. – Ч. 5. – С. 68-73.
  • Margolin A. From a Political Diary: Russia, the Ukraine, and America, 1905-1945. – New York, 1946.
  • Margolin A. Ukraine and Policy of the Entente. – 1977.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.