Маркус Валерій Сергійович

Валерій Сергійович[1] Маркус[2] , також відомий як Валерій Ананьєв (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на [[Миколаївська область|Миколаївщині]) — український військовий, ветеран російсько-української війни, письменник, блогер і мандрівник.

Валерій Маркус
Маркус Валерій Сергійович
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження 14 липня 1993(1993-07-14) (28 років)
Військова служба
Роки служби 2011—2016
Приналежність  Україна
Вид ЗС  ДШВ України
Формування
 25 ОПДБр
Війни / битви Протистояння у Слов'янську, Бої за Дебальцеве, Битва за Краматорськ, Бої за Шахтарськ і війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
 Маркус Валерій Сергійович у Вікісховищі

Служив у ЗСУ п'ять років, з них два — в зоні бойових дій на Донбасі. Служив у 25-й десантній бригаді.

Відомий публікаціями у Facebook та відео в Youtube, у тому числі про війну на сході України та пішу прощу по Дорозі святого Якова довжиною у 1800 км. 13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», частина подій якої відбувається на Донбасі, під час війни. Книга стала бестселером, та однією з найпопулярніших книг в Україні 2019 року.

Життєпис

Народився 14 липня 1993 року або в Первомайську на Миколаївщині[3], або в Первомайську на Луганщині[4]

14 липня 2011 року досяг повноліття і наступного дня пішов у військкомат та написав рапорт, що бажає служити у ВДВ (Високомобільні десантні війська). Через два місяці він став військовослужбовцем у 25 ОВДБр.[5][6] Згідно спогадів Валерія, він став російськомовним у 10-му класі, а згодом повернувся до української[7].

Війна на сході України
Валерій із побратимами, 12 серпня 2014, АТО

2014 року, коли до кінця контракту Валерія лишалося півроку, російські війська тимчасово окупували Крим, а пізніше і частину Донецької та Луганської області. 8 березня 2014 Валерій отримав перший бойовий наказ. Як солдат 25-ї десантної бригади, він потрапив на фронт під Слов'янськ.[1] Влітку 2014 року за вбивство Валерія, одним з командирів терористичної організації ДНР, було призначено грошову винагороду, тоді й з'явився псевдонім «Ананьєв». На питання журналістів про цю подію Валерій відповідав: «Щоб через мене не змогли знайти моїх близьких та нанести їм шкоду». Після закінчення контракту, він залишився в армії ще на два роки, без підписання нового. В інтерв'ю Громадське ТБ, Валерій сказав, що: «Залишився тому, що відчував відповідальність і провину за те, що відбувається».[8]

Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни і не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя[5].

2016 року був госпіталізований. Проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Старокостянтинів Хмельницької області, далі в Одесу, де отримав виписку про непридатність до служби по стану здоров'я та був звільнений з лав ЗСУ. Переїхав до Києва та почав працювати в ІТ компанії. Пропрацювавши там півроку, пішов та зайнявся різними підробітками, як, наприклад, ведучий спортивних заходів. Після звільнення з армії був змушений продовжити лікування, так як мав фізичні та психологічні проблеми, але до лікарів більше не звертався[9]. Так як за його словами: «Єдиний лікар, який здатен вирішити мої проблеми — це я сам».

У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.[10]

Проща
2017 рік, на Шляху Святого Якова
2017 рік

У 2017 році як лікування Валерій Маркус обрав пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго.[11] З військовим наплічником за спиною, без знання мови та мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану і пішов вздовж узбережжя океану через заповідник Ланд де Гасконь, перейшов кордон Іспанії і продовжив шлях вздовж океану по Кантабрійському хребту, на захід.

Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре. Загалом Валерій подолав 1811 кілометрів виключно пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook. Його подорож у форматі 14-ти серійного фільму опублікована на його каналі в Youtube. Пройшовши через Францію та Іспанію до мису Фіністера, встановив на цьому «краю світу» український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві.[12][13][14][15][16]

Служба і звільнення Валерія з лав ЗСУ, а також його піша подорож Європою стали однією з основних сюжетних ліній повнометражного документального фільму режисера Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща», виробництво якого розпочалось у 2020 році [17]

Вихід книги

2015 року Валерій почав писати книгу. На війні не було можливості повноцінно займатися цим. Після звільнення, було декілька спроб продовжити роботу, але проблеми зі здоров'ям заважали. І тільки після пішої подорожі Валерій зміг закінчити книгу про війну на Донбасі «Сліди на дорозі». Процес написання був для автора важким. На початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку.

Після декількох зустрічей з представниками різних видавництв, у тому числі з монополістами українського книжкового ринку, які хотіли надрукувати його книгу, Валерій був категорично проти співпраці з будь-ким. Він оформив себе, як видавця і заручившись підтримкою близьких друзів, надрукував її. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні було розкуплено увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку.[18]. З вересня розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку своєї книжки.

Оглядач сайту mrpl.city Іван Синєпалов розташував роман на 10 місці у переліку найкращих книжок, виданих українською мовою у 2018 році. На його думку, «З поправкою на епоху, „Сліди на дорозі“ цілком можна сприйняти за запізніле продовження Холодного Яру — той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора, що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою».[19]

Затримання

10 вересня 2018 року Валерія було затримано поліціянтами в Дніпрі перед презентацією книги «Сліди на дорозі». За даними поліції, його затримали для проведення слідчих дій у справі щодо бійки, яка сталася в січні 2016 року.[20] 5 жовтня 2018 року всі звинувачення з Валерія було знято[21].

Піврічна подорож Скандинавією

Отримавши гонорари від продажів книги, Валерій віддав більшу частину коштів на благочинність, і у травні 2019 року вирушив у свою наступну пішу подорож країнами Скандинавії.

24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по вересень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію, переважно горами. Як зауважив сам Валерій: «За час подорожі, оленів я бачив більше, ніж людей»[22].

У горах трапився інцидент, під час якого Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно зашивати його. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3000 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт».

Псевдонім та зміна прізвища

2014 року російські бойовики призначили винагороду за вбивство Валерія. Щоб уберегти родичів, у соцмережах Валерій змінив прізвище на вигадане, прибравши місце народження. Так з'явився псевдонім «Ананьєв».

2020 року Валерій офіційно змінив прізвище і перевів усі свої публічні сторінки в соцмережах на нове прізвище за паспортом — «Маркус»[2].

Нагороди та відзнаки

Бібліографія

Див. також

Примітки
  1. Пост у ФБ 9 липня 2015. www.facebook.com (англ.). Процитовано 3 січня 2019.
  2. Тепер Маркус: Письменник і ветеран АТО Валерій Ананьєв розповів, чому змінив прізвище. https://www.depo.ua/ukr. 24 грудня 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  3. «ЗА ЧАЙ.СОМ»: ДЕСАНТНИК, ПИСЬМЕННИК, ВЕТЕРАН РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ВАЛЕРІЙ АНАНЬЄВ НА «5 КАНАЛІ» // Сайт 5-го каналу.
  4. Ветеран АТО Валерій Ананьєв у паломництві Західною Європою подолав уже півтисячі кілометрів і перейшов на українську мову. Новинарня (укр.). 17 липня 2017. Процитовано 1 квітня 2021.
  5. Валентина Ємінова (2 серпня 2017). Той самий Валера Ананьєв з ПДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх у житті і дівчину своєї мрії (російською). depo.ua. Процитовано 6 листопада 2017.
  6. Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). "На війні класно, інакше б люди не воювали" - десантник-письменник Валерій Ананьєв (en-GB). Процитовано 8 квітня 2019.
  7. Валерій Ананьєв. www.facebook.com (укр.). Процитовано 13 листопада 2018.
  8. После войны я вытянул себя сам, — Валерий Ананьев | Громадське радио. Громадське радіо (рос.). Процитовано 7 квітня 2019.
  9. Валерій Ананьєв: Чому саме за кордоном перейшов на українську. 5 канал (uk-UK). Процитовано 7 квітня 2019.
  10. Sentsov 88. YouTube. Free Sentsov. 20 червня 2018. Процитовано 3 червня 2021.
  11. Вільна людина Валерій Ананьєв
  12. Пригоди українського прапора в Європі
  13. Валерий Ананьев: «К концу путешествия подошвы до того стерлись, что я чувствовал каждый камешек на дороге» (фото)
  14. Пішки обійшов Європу — в гостях Сніданку ветеран АТО Валерій Ананьєв
  15. Історія українського десантника, який пройшов 1800 км по Франції та Іспанії
  16. В.Кіртока, Десантник Валерій Ананьєв: «за 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 кілометрів. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» // Цензор.нет, 14 вересня 2017
  17. Проєкт фільму про історію Валерія Маркуса "Вільна людина. Проща" на Спільнокошті. BiggggIdea. 22.08.2021.
  18. Слiди на дорозi
  19. Іван Синєпалов (29 грудня 2018). Маріупольцям на довгі новорічні свята: найкращі українські книги 2018 року. mrpl.city. Процитовано 27 травня 2019.
  20. У Дніпрі поліція затримала блогера, учасника бойових дій на Донбасі Валерія Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 вересня 2018.
  21. Суд закрив справу проти блогера, учасника бойових дій на Донбасі Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 3 січня 2019.
  22. Валерій Ананьєв: "Мені подобається жити в ці часи в Україні, хоча це постійна боротьба". ukrainiantime.org. Процитовано 1 квітня 2021.
  23. Valerii Ananyev: War veteran talks army, Russia’s war in Ukraine in his book, video blog | KyivPost - Ukraine's Global Voice. KyivPost. 27 листопада 2020. Процитовано 4 квітня 2021.
  24. Протистава нестерпності світу. zbruc.eu, 18.02.2020

Посилання

Інтерв'ю
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.