Матвій Гладкий

Матвій Гладкий (* ? — 1610 — † поч. травня 1652) — полковник миргородський Війська Запорозького, дипломат, керівник антипольського повстання на Лівобережжі, придушеного Лісовцем. Страчений за наказом Богдана Хмельницького.

Матвій Гладкий-Козаченко
Прапор
 Полковник миргородський
1649 — 1652
Спадкоємець: Григорій Лісницький
 
Народження: 1610
Смерть: поч. травня 1652
Корсунь
Поховання: Миргород
Релігія: православний
Рід: Гладкі (Гладкі-Козаченки) (придомок Дашкевичів[1])
Діти: Гнат
 
Військова служба
Приналежність: Військо Запорозьке
Звання: полковник

Біографія
Сучасний вигляд Успенського собору, місця поховання Гладкого.

Сотник стаяцької сотні реєстрового Канівського полку (1638 — ?), згодом полковник миргородський (? — 1649.04. — 1652.05.). Виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького. Перебував у складі посольства, котре на елекційному сеймі восени 1648-го у Варшаві підтримало кандидата на королівський трон Яна II Казимира.

Як зазначає Кривошея, з посиланням на працю Голобуцького, ще на початку Хмельниччини стосунки Гладкого з Хмельницьким склалися досить непрості :

«…Полковники де Матвей Гладкой и Нечай и Кривонос (син Максима за В. Голобуцьким), хотя с Хмельницким… едят вместе, а мысль не одну имеют, называют Хмельницкого ляхом похлебцею.»[2]

Учасник Корсунської та Пилявецької битв, походів на Львів і Замостя. Керував козацьким корпусом котрий взимку та навесні 1649 р. діяв на території Білорусі. Очолював делегацію на переговорах з поляками під Берестечком (червень 1651). Під час Берестейської битви, після полишення війська гетьманом, обраний наказним гетьманом змінивши на посаді Джалалію. Згодом підписував Білоцерківський трактат. 1652 р. Матвій Гладкий очолив супротив проти поляків, котрі попри перемир'я напали на землі Миргородського полку, котрий зрештою переріс в повстання на Лівобережжі. Під час влаштованої опісля польсько-української Корсунської комісії Хмельницький, на думку М. Грушевського, використав цей привід як можливість знищити конкурента котрий набув великого авторитету серед козацтва[3]. Літопис Самовидця містить про ці події наступні свідчення:

«…у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргородском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское полковника миргородского Гладкого казал стратити. Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался, и так на оного причини Хмелницкій шукал; а же тая причина стала о завод з жолнірами, казал оного стратити.»[4]

За наказом гетьмана Гладкого було розстріляно[5]. Похований 7 травня 1652 р. у Миргороді в церкві, фундатором котрої він був за життя.

Нащадки

Див. також

Примітки
  1. Кривошея В. В. Родоводи козацької старшини (доба козацько-гетьманської держави) 265 с.// «Гілея (науковий вісник)»: Збірник наукових праць.- К., 2007. Випуск 8 — 2007
  2. В. В. Кривошея. «Козацька еліта Гетьманщини.» К: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 74 с.
  3. М. Грушевський. «Історія України-Руси». Том IX. Розділ IV. Комісія В Корсуні, страченнє Гладкого й інших, відрух проти Хмельницького.
  4. «Літопис Самовидця/Року 1651» Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.
  5. Грушевський з посиланням на працю Костомарова до списку репресованих, окрім Лук'яна Мозирі, додавав також Адама Хмелецького.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.