Мезинський національний природний парк

На території парку протікає річка Десна із невеликими правобережними притоками — річками Студинка, Головесна, Хвостинка, струмками Восковаха, Бистриця і Ровчак.

Долина Десни багата на заплавні озера (загалом на території парку розміщено 17 озер). Особливо їх багато на ділянці між селами Курилівка та Радичів. Генетично, водойми є старицями р. Десни, що від’єдналися від річища.

Заплавні озера розташовані у заплаві Десни та приурочені, переважно до центральної та притерасної частин лівобережної заплави. Під час водопілля вода озер-стариць оновлюється. Більшість озер мають низькі, часто заболочені береги, густо зарослі кугою, осоками, рогозом та очеретом. Весною ці озера заливаються паводковими водами і є прекрасними нерестовищами для більшості риб. Заплавні озера з часом заростають та замулюються.

Найбільшими є озера: Хотинь, Бабне, Старик, Широке. Крім того, в заплаві розташовані озера Криве, Десенка, Тихе, Московське, Великий та Малий Кружок, Вир, Хинене.

На лівому березі Десни навпроти села Радичів, розкинулося одне з найбільших деснянських озер — Хотинь. Його площа перевищує 40 га. Східний берег озера витягнутий вздовж соснового бору, а західний — низький, заболочений, густо порослий прибережною рослинністю. Озеро цілорічно з’єднано з Десною вузьким проточним рукавом. В останні роки на озері Хотинь влітку відбувається активна ефтрофікація (збагачення водойм біогенними елементами), замулення та «цвітіння води».

Неподалік від урочища «Пузирева гора» майже біля русла Десни на її лівому березі розташоване невеличке гарне старичне озеро — «Озеро Підкова», яке має чітку підковоподібну форму.

Болота займають незначні площі і розташовані на півночі парку двома невеликими масивами.

Основними ґрунтоутворювальними породами є лесоподібні суглинки. Домінуючими ґрунтами є сірі опідзолені пилувато- легкосуглинисті й супіщані та дерново-середньо-підзолисті та опідзолені чорноземи. На схилах ярів представлені ці ж ґрунти, але різного ступеня змитості. У центральній та північній частині Мезинського національного парку на схилах ярів та балок переважають дерново-підзолисті супіщані і суглинисті ґрунти, а також сірі опідзолені суглинисті ґрунти на лесоподібних суглинках. Південна та західна частини парку в заплаві Десни заболочені. Ґрунтовий покрив тут переважно представлений торфами та дерновими оглеєними і глеюватими ґрунтами. Надзаплавні тераси складені потужними пісками з дерновими слабопідзолистими та світло-сірими лісовими ґрунтами.

Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43 %, під луками зайнято — 16 %, болотами 2 %, водами — близько 4 % території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35 % території парку.

Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін в результаті діяльності людини, вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності. Переважаючим типом рослинності є лісовий, в якому превалюють дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси, в яких дуб завжди формує перший ярус з домішками інших порід. Другий ярус створюють липа серцелиста та клен гостролистий. В лісах добре розвинуті яруси підліску та травостою.

Дубові ліси займають значні площі в центральній частині парку на схилах ярів і балок різних експозицій крутизною від 5° до 30°, а також покривають плато на нерозораних ділянках. Серед дубових лісів переважають середньовікові та достигаючі, стиглих деревостанів збереглося мало. Для них характерний середньобонітетний і високозімкнутий (0,7) одноярусний деревостан, сформований віковими дубами. Вони досягають 23—27 м висоти і мають стовбури 36—44 см в діаметрі. Густий підлісок формує висока (до 5 м) ліщина. В трав'яному покриві домінують, в залежності від екологічних умов, яглиця звичайна, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник пахучий.

Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищі «Дібровка», що біля села Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25—35°) схили. За віком переважають середньовікові та достигаючі деревостани. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена. Вікові дуби досягають 23—25 м висоти з діаметром стовбурів 35—40 см. Другий ярус нижчий на 4—6 м, утворений липою серцелистою та кленом гостролистим. Густий і високий підлісок утворює ліщина. В травостої домінують яглиця звичайна та осока волосиста.

В західній частині парку, в урочищі «Рихлівська Дача», поширені похідні грабово-дубових лісів. Одноярусний і дуже густий деревостан в різних співвідношеннях утворюють граб звичайний, дуб, ясен, осика, береза повисла, липа серцелиста. Ці ліси цікаві тим, що граб звичайний тут росте на східній межі свого поширення.

На давніх порубах дубових, липово-дубових, кленово-липово-дубових лісів виникають похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, які розміщені переважно в східній частині парку, та березовими лісами, що зростають у його північній частині.

Луки на території парку зосередженні переважно в заплаві Десни, в меншій мірі у заплавах її приток — Студинки, Хвостинки, Криски, Восковухи, заплави яких тут частіше заболочені. В межах парку заплава Десни має ширину 2—4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників. Це свідчить про активне використання у минулому луків для сіножатей та пасовищ.

Заплавні луки представлені справжніми і болотистими луками. Серед перших переважають лисохвостові та тонкомітлицеві. Лисохвостові угруповання займають вирівняні та плоскі гриви в прирусловій, рідше в центральній частинах заплави, а тонкомітлицеві — підвищені місця в прирусловій і центральній частинах заплави. Дані угруповання характеризуються густим (90—100 %) і високим (70—90 см) травостоєм, які нараховують у своєму складі до 30 видів. Зниження навколо старичних озер займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної та мітлиці повзучої. На схилах південних експозицій балок, місцями в плакорних умовах прияружних ділянок, трапляються фрагменти суходільних луків, представлених угрупованнями тонконога вузьколистого.

Болота на території парку зосереджені в заплаві Десни та її приток і не займають значних площ. Болотна рослинність представлена евтрофними трав'яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої та лепешняка великого. На території парку багато стариць та старичних озер, більша частина яких заросла частково чи повністю. В них переважають угруповання тілоріза алоєвидного та стрілолиста звичайного.

Детальне вивчення флори та фауни парку ще попереду, за попередніми даними тут відмічено зростання 220 видів судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено водяний горіх , сальвінію плавучу, пальчатокорінник м'ясочервоний та травневий. Два перших види охороняються також згідно з Бернською конвенцією. На території парку відмічено наявність 5 водних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації глечиків жовтих, латаття білого, латаття сніжно-білого, водяного горіха, сальвінії плавучої.

На території Мезинського НПП виявлено 116 видів мохоподібних: один вид антоцеротів, 12 — печіночників і 103 види мохів (Вірченко, 2014). Бріофлора парку відрізняється від типової поліської відсутністю торфових мохів, а також видовим багатством родин поттієвих і брієвих, представники яких властиві для різних відслонень (зокрема, лесів, крейди), остепнених схилів та рудеральних місцезростань. Тут знайдено низку рідкісних мохоподібних. Так, три види (лейоколея різноборідкова, грімія беззуба, полія виводкова) виявилися новими для Українського Полісся, а ще 14 таксонів — для Лівобережного Полісся.

У парку мешкають 204 види хордових тварин: 30 видів риб, 9 — земноводних, 3 — плазунів, 143 — птахів та 19 — ссавців. Із рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, тут відмічено 68 видів: дозорець-імператор, вусач мускусний, джміль пахучий, кордулегастер кільчастий, махаон, стерлядь, мідянка звичайна, пугач звичайний, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, лунь степовий, горностай, видра річкова, норка європейська та ін. Із видів, занесених до Європейського червоного списку, у парку мешкають вовк, деркач, п'явка медична, коромисло лучне, гноєїд рогатий, мурашка рудий лісовий та ін., загалом 14 видів тварин.

На території парку мешкають також 42 види мисливських тварин, зокрема заєць сірий, бобер річковий, лисиця, єнотоподібний собака, гуска сіра, гуска білолоба, гуменник, крижень, шилохвіст, свищ, куріпка сіра, перепілка звичайна, лиска, курочка водяна, турухтан, коловодник лісовий, коловодник болотяний, перевізник, бекас, дупель та ін. Із видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, на території парку відмічено мешкання 71 виду тварин: норець малий, бугай, бугайчик, шуліка чорний, канюк звичайний, чапля велика біла, рибалочка, бджолоїдка звичайна, одуд, ремез, щиглик, кумка червоночерева, ропуха зелена, квакша звичайна тощо.

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. В результаті, великий НПП фактично поглинає раніше створені ПЗФ. Проте їхній статус зазвичай зберігають.

Логотип парку

До складу території національного природного парку «Мезинський» входять такі об'єкти ПЗФ України:

• Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська Дача»
• Ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків Яр»
• Ландшафтний заказник місцевого значення «Зміївщина»
• Лісовий заказник місцевого значення «Вишенська Дача»
• Ботанічний заказник місцевого значення «Дубравка»
• Ландшафтний заказник місцевого значення «Криничне»
• Ландшафтний заказник місцевого значення «Свердловський»
• Ландшафтний заказник місцевого значення «Мезинська Швейцарія»
• Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Багатовіковий дуб»
• Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Старовинна ялинова алея»