Мензатюк Зірка Захаріївна

Вступ до університету був нелегким, але Зірці Мензатюк допомогли численні публікації творів у газетах, перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківиця.

• 1972–1977 — навчання на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка;

Закінчивши університет з червоним дипломом, працювала кореспонденткою газети «Радянська Україна». Робота була цікавою і відповідальною, проте скоро письменниця стала відчувати, що пише не про те, не так, як хоче, тому відмовилася від кар'єри, залишила газету і присвятила себе творчості для дітей. У своїх казках Мензатюк пише про вічні цінності українського народу.[1]

• 1977–1978 — кореспондентка районної газети «Прапор перемоги» м. Заставна Чернівецької області;
• 1979–1985 — кореспондентка республіканської газети «Радянська Україна», м. Київ;
• 1985–1987 — кореспондентка газети «Вісті з України»;

З 1988 й донині на творчій роботі.

У різні роки вела в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника», також рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» на Першому каналі Українського радіо.

Членкиня Національної Спілки письменників України (з 1995).

Зірка Мензатюк багато мандрувала. З чоловіком і дочкою щоліта вибиралися у незнайомі куточки України, пригоди і відкриття яких лягли в основу казкової повісті про мандрівку Україною — її славетними місцями, замками й просто мальовничими дорогами, якими весело їхати назустріч несподіванкам.[2]

Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки (перший вірш був надрукований в 11 років). Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядків переказ розтягнувся на п'ять сторінок. Їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршів. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Проте вже за три роки вірші Зірки почали друкувати районна і обласна газети.[1]

Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших; а також журналах: «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Дніпро», «Веселочка», «Паросток», «Дошкільне виховання», «Мамине сонечко», «Дзвіночок», «Перець», «Ластівка», «Сільські обрії» (всі — Україна), «Веселка» (США), «Веселка» (Словаччина).

Друкувалася за кордоном у США, Словаччині та Польщі.

У 1990 році видавництво «Веселка» випустило першу книжку казок «Тисяча парасольок». Невдовзі в тому ж видавництві вийшла друга книжка «Арніка» — казка про найчарівніше зілля Карпат. У видавництві «Лелека» побачила світ книжка «Мільйон мільйонів сестричок». А далі в українському книговиданні почалася затяжна криза. Книжки майже не виходили у світ. І знову письменниці знадобилося вміння чекати, не розчаровуючись і не зневірюючись. Хоча книжки не видавалися, вона продовжувала писати. Для журналу «Соняшник» написала розповіді про українські церкви, з якими пов'язано багато дивовижних історій. Нариси мали успіх, тому «Соняшник» видав їх окремою книжкою «Наші церкви: історія, дива, легенди».[2]

Письменниці Леся Воронина (ліворуч) і Зірка Мензатюк в День дитячої книги на книжковій ярмарці (2011)

Митці Степан Фіцич, Зірка Мензатюк та письменник Микола Босак на Міжнародній книжковій ярмарці-виставці (2012)

Зірка Мензатюк (ліворуч) дає інтерв'ю журналісту одного з київських телеканалів про свої нові книги (2012)

• Тисяча парасольок. Казки.- К.: «Веселка», 1990
• Арніка. Казка.- К.: «Веселка», 1993
• Оповідання з історії Києва. Підручник для 5 класу загальноосвітньої школи.- К.: «Гранд», 1998
• Мільйон мільйонів сестричок. Казки.- К.: «Лелека», 1999
• Наші церкви: історія, дива, легенди. Нариси для дітей середнього шкільного віку.- К.: «Соняшник», 2002
• Київські казки.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
• Kyiv Stories. Переклад Оксани Луцишиної.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
• Казочки-куцохвостики.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
• Таємниця козацької шаблі. Пригодницька повість.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
• Катрусині скарби. Оповідання,-Чернівці: «Букрек», 2007
• Як до жабок говорити. Казки.- К.: «Грані-Т», 2007
• Макове князювання. Казки.- К.: «Школа», 2008
• Український квітник. Есе.- К.: «Грані-Т», 2010, 2011
• Дочка Троянди. Драма-казка.- Острог: «Острозька академія», 2012
• Зварю тобі борщику. Казки.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2012
• Зелені чари. Нариси.- Чернівці, «Букрек», 2012
• Arnica. Переклад на англійську мову Стівена Кента і Віри Міченер. Електронне видання amazon.com (США), 2013.
• Як я руйнувала імперію.- Л.: «Видавництво Старого Лева», 2014
• Чарівні слова. Казочки про мову. — Чернівці: «Букрек», 2016
• Київські казки — Ранок , 2017
• Таємниця козацької шаблі[3]. Пригодницька повість.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
• Дике літо в Криму — Абабагаламага, 2018
• Ангел Золоте волосся, 2019
• Величні собори України: нариси для допитливих.- Чернівці: «Букрек», 2020

• Літературна премія імені Наталі Забіли (2005);
• Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2007);
• Лауреатка Міжнародного літературного конкурсу в США (2002);
• Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято»;
• Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку «Книжковий світ» (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».
• Друге місце у номінації «Підліткова та юнацька література» в XVI Всеукраїнському рейтинзі «Книжка року 2014».
• Претендентка від України в 2017 році на здобуття Меморіальної премії імені Астрід Ліндгрен.

Чоловік — (Фіцич Степан Миколайович) (1951—2014), (народний артист України), (Національної опери України імені Тараса Григоровича Шевченка).

Донька — (Наталка Фіцич), тележурналістка одного із київських телеканалів.

Зять — (Ар'єв Володимир Ігорович), фізик, журналіст, політик.

Внучка — Ярина, студентка київського вузу.

• «Для багатьох дорослих дядь і тьоть, у тому числі й письменників, світ підлітків — це така собі terra incognita, звідки ми давно пішли і не знаємо, що там діється. Якщо в героях „дорослої“ літератури можна змальовувати а хоч би й себе коханого — свої вподобання, переживання, і читачеві то буде цікаво, то у творах для підлітків такий „номер“ не пройде. Тут потрібне перевтілення. Потрібні знання про цю „землю невідому“, в яку нас не поспішають впускати».[4]
• «Коли розмовляємо рідною мовою, ми звучимо в унісон зі своєю землею!»[5]
• «Від діда Танасія я дістала промовистий дарунок — товсту книгу поезії Лесі Українки. Та книжка стала моєю улюбленою, як і образ самої Лесі. У ній я вбачала споріднену душу. Бо ж вона теж з дитинства писала вірші. Як і моїх рідних, Лесину тітку засудили за патріотизм, і саме їй Леся присвятила свій перший вірш. Згодом я грала роль Лесі Українки на шкільній сцені. За творами славетної Лесі писала твір на вступних іспитах. А тепер мої книжки відзначено премією, що носить це дороге для мене ім'я».
• «А от мій батько через моє віршування зажурився. Він розумів, що мені потрібно вчитися, а дочку політв'язня в вузах не чекатимуть. Він побоювався, що через його минуле мені буде складніше в житті. Але він помилявся. Певна доза гіркоти мені випала вже в дитинстві, але вона виявилася ціннішою за будь-які житейські пільги, бо навчала стійкості, терпіння й наполегливості. Навчала всупереч обставинам досягати мети».
• «В своїх казках я пишу про вічні цінності українського народу. Недавно вийшла у світ моя книжка „Макове князювання“, в яку включено казки про наші свята. Адже в святах багато казкового, чарівного! От хоча б перетворення звичайного яєчка в красуню-писанку, що несе на собі чарівні знаки. Про неї я розповіла в казці „Писанка“. Або звичай справляти на Великдень обновки, про який нам нагадує вірш Тараса Шевченка „На Великдень, на соломі“. Чому їх справляли? Що вони значили? Про це — моя казка „Молоданчик“. А хіба не варті казок свято Івана Купала, коли зілля набирається найбільшої сили, або повна краси й поезії Зелена неділя, в якій можна віднайти загублену гармонію життя, і Різдво, і Спаса та Маковія, і чимало інших свят. Вони прикрашали моє дитинство, без них життя втратило б свої найяскравіші барви, тому бережімо їх!».
• «На власній долі я переконалася, що успіх — не надто полохливий птах. Його можна упіймати. Щастя — досяжне, просто треба вміти його відчувати».[2]

Улюблений відпочинок — подорожувати Україною. Також Зірка Захаріївна любить вишивати і це вміння з покоління в покоління передала своїй дочці Наталці; обожнює справляти українські свята, особливо цінує християнські звичаї, бо зростала у побожній родині; також полюбляє читати різного роду літературу.

• Мензатюк Зірка на Грані-Т
• Коли Зірка стає світлішою // Україна молода, № 200, 28.10.2009
• НСПУ
• Зірка Мензатюк: «Мої казки можуть читати і мами, і бабусі» // Високий Замок
• Людмила Таран. «Совкова свідомість жива — її потрібно змінювати» (Зірка МЕНЗАТЮК — про дискусії довкола своєї останньої книжки).
• Премія Астрід Ліндґрен