Мехмед III

Вступив на престол у 1595 р. і відразу ж, по прибуттю в палац Топкапи, 28 січня наказав стратити 19 своїх молодших братів за законом Фатіха[4], побоюючись змови з їхнього боку. Їм сказали, що їх ведуть на обрізання, але врешті-решт усіх задушили[5][6][7]. Той же страх став причиною введення Мехмедом згубного звичаю не давати шехзаде брати участь в управлінні державою за життя батька (як це робилося до тих пір), а тримати їх в Топкапи, на території султанського палацу[8].

На початку правління Мехмеда III в Стаммбулі був затриманий, а потім і безслідно пропав, російський посол Данило Ісленьев[9]. Саме правління султана Мехмеда відзначено повстанням Джелалі в Анатолії, причиною якого стало в основному тяжке становище населення через політику Високої Порти.

У 1593 році починається Тринадцятилітня війна ^[рос] в Угорщині, приводом до якої послужив розгром австрійським військом турецького загону під фортецею Сисак. Успіхи австрійців на Дунаї, а заодно і вдалий виступ проти Османської імперії волоського князя Міхая Хороброго, викликали в Константинополі повстання народу і яничарів. За наполяганням великого візира Дамат Ібрагіма-паші і шейх-уль-ісламу Мехмед III у 1596 році рушив з військом до Угорщини, здобув перемогу в Керестецькій битві , але не зумів нею скористатися і повернувся в Константинополь до свого звичайного життя[10]. У 1600 році після довгих і невдалих переговорів турки прорвали оборонну лінію Габсбургів, взявши стратегічно важливу фортецю Надьканіжа. Над Віднем знову нависла загроза облоги, і 1601 року Габсбурги спробували повернути Надьканіжа, але безуспішно, проте австрійській армії вдалося взяти Секешфегервар, який турки повернули в 1602 році.

В азійських областях відбувалися визвольні повстання, туди ж вторгалися і перси. Внутрішнє управління було на низькому рівні, так само як і управління військами. У роки правління Мехмеда III прискорюється занепад Османської імперії, і це виразилося в тому, що фактична влада в державі опинилася в руках валіде-султан (матері Мехмеда ІІІ — Сафіє). Як писав англійський посол в 1603 році:

... батько [Мехмед ІІІ] перебуває під владою старої султанші, його бабусі [Сафіє-султан], і держава валиться, бо вона ніщо не поважає так, як власне бажання отримувати гроші[11].

У 1600 році збунтувалися сипахи через знецінення монет, якими їм платили платні. Мехмед ІІІ наказав таємно стратити їхнього командира Абді-агу і бунт тим самим припинився. Проте в січні 1603 р. збунтувалися яничари, які обєдналися з великим візиром Йемішчі Хасан-паша^[en][12] (В жовтні 1603 Мехмед ІІІ його стратив[13]), і вбили кизлар-агу Газанфера, слугу Сафіє-султан[14]. Ага яничар погрожував переворотом і солдати могли скинути та змінити падишаха на престолі[15].

Султан Мехмед ІІІ помер в ніч з 21 на 22 грудня 1603 р.[16] Саме з його смерті починається нестабільність та період занепаду Османської держави, що тривав до 1630-х років.

Сини:

• Шехзаде Селім (бл.1585[20] - помер 20 квітня 1597 від скарлатини[21])
• Шехзаде Махмуд (бл. 1587 - 1/7 червня 1603) - спадкоємець престолу (з квітня 1597). Мав велику популярність серед яничар з 15-ти років. Через це та пророцтво, що його батько помре через півроку і старший син Мехмеда ІІІ зійде на престол, Мехмед ІІІ наказав стратити сина чотирьом глухонімим катам[22][23].
• Ахмед I
• Мустафа I

Дочки:

• дочка (пом. 1628)
• дочка — була одружена з Тириакі Хасаном-пашою (пом. 1611).
• дочка — з листопада 1604 року було одружена з Мірахуром Мустафою-пашею (пом. 1610)[24].
• дочка — з 10 лютого 1612 року було одружена з Махмудом-пашею (пом. 1643), сином Джігалазаде Юсуфа Синана-паші і його другої дружини — дочки Айше Хюмашах-султан[25].
• донька — (бл. 1594 —1623) Повнорідна сестра султана Мустафи I. З 1604 роки була одружена за Кара Давут-пашею[26] (пом. 8 січня 1623), який прославився вбивством онука Мехмеда III — султана Османа II. У шлюбі народився син, якого, за деякими даними, планували зробити султаном, змістивши душевнохворого Мустафу I[27].
• дочка — була одружена з Алі-пашею (пом. 1617)[28].