Михайлова Аліна Артурівна

Народилась 1 жовтня 1994 року в місті Дніпро. Вчилась у Фінансово-економічному ліцеї. Закінчила Середню загальноосвітню школу № 45.

З 2012 до 2018 року навчалася в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, здобувши диплом магістра політології.

Увійшла у двадцятку особистостей, що мають найбільший вплив на українську молодь (14-35 років) у соцмережах у рейтингу системи моніторингу соціальних медіа SemanticForce.[3]

Учасниця Революції Гідності.[2]

Травень 2014 — досі — волонтерка Благодійного фонду «Армія SOS».[4]

Вересень 2016 — червень 2017 — парамедик Медичного батальйону «Госпітальєри» Української Добровольчої Армії.[5]

Червень 2017 — вересень 2019 — керівниця медичної служби «УЛЬФ», операторка безпілотного літального апарату «Валькірія» Першої Окремої Штурмової Роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор».[6][7]

Одразу після Революції Гідності стала військовим волонтером у російсько-українській війні. З травня 2014 і по сьогоднішній день — волонтерка Благодійного фонду «Армія SOS», який займається забезпеченням підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії України та добровольчих батальйонів в зоні АТО/ООС. Координувала матеріальну допомогу, створила офіс представництва фонду в місті Дніпро. Координувала роботу волонтерського штабу, займалась фандрейзингом і комунікаціями з жертводавцями, закупівлями, розподілом та передачею гуманітарної допомоги військовослужбовцям.[2][8]

Разом із волонтерами займалась організацією дванадцяти сесій першої в Україні предметно-документальної виставки з зони АТО «На лінії вогню».[9]

Зимою 2015 потрапила під танковий обстріл в Мар'їнці. Була на передньому рубежі ЗСУ поблизу Донецького Аеропорту під час бойового зіткнення. Задокументувала загиблих громадян Російської Федерації, чиї документи пізніше були виставлені на виставці як докази російської агресії.[10]

Вирішила надавати медичну допомогу добровольцям і стала парамедиком медичного батальйону «Госпітальєри» Української Добровольчої Армії. Пізніше створила та керувала медичною службою «УЛЬФ» у 1-й ОШР ДУК «Правий Сектор». Була оператором безпілотного літального апарату «Валькірія» в тому ж підрозділі.[10]

25 жовтня 2020 року обрана депутаткою Київської міської ради ІХ скликання від партії Голос.

Член постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку. Член МФО «Рівні можливості».

Як депутатка зосередилась на боротьбі з незаконними забудовами, підтримці ветеранів російсько-української війни, молодіжній політиці та протидії впливу держави-агресора — Російської Федерації.[7]

Ініціювала демонтаж пам'ятника дружби міста Києва та міста Москви у Голосіївському районі Києва.[11][12]

Виступає проти створення приватного меморіалу Бабиного Яру за участі російського капіталу.[13]

Просуває ініціативи громади з протидії незаконним забудовам, зокрема на озері Вирлиця, Микільській Слобідці, Совських ставках. Виступає за створення екопарку «Осокорки».[14]

Під час конфлікту у партії «Голос» підтримала Сергія Притулу та опозиційних депутатів групи «Справедливість», виступала за перевибори голови партії, засудила узурпацію влади головою партії Кірою Рудик та головою фракції у Верховній Раді Ярославом Железняком. Заявила про відмову від співпраці з партією та фракцією «Голос» у Київраді та публічно попросила не асоціювати її з брендом «Голосу».

Згідно з дослідженням Руху «ЧЕСНО» визнана найбільш опозиційним депутатом Київради: станом на квітень 2021 року не підтримала 130 проєктів рішень.[15]

• Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (5 грудня 2019 року)[16]
• Медаль «Захиснику Вітчизни» (23 серпня 2014 року)[17]
• Відзнака Міністерства оборони України медаллю «За сприяння Збройних Силам України» (30 листопада 2016 року)[18]