Детто Маріано

Мати майбутнього композитора Детто Маріано, яка народилася в травні 1915 року, під час Першої світової війни, отримала ім'я «Гверра» (іт. «Guerra»), що в перекладі з італійської означає «Війна». Пізніше ім'я було змінено на «Гера» (незважаючи на те, що всі родичі звали її Еддою) Анібальді; її батько, Мікеле, був органістом-любителем, він же і викладав Маріано з дитинства перші уроки музики. В переддень Різдва 1943 року, у віці шести років, під час нічної меси, Маріано вперше зіграв у храмі церковну музику.

У 1946 році сім'я переїхала по роботі в Турин, де жила на горищі на вулиці Карло Альберто, 41. У столиці П'ємонту Маріано допомагав своєму батькові в роботі шевцем, продаючи разом з матір'ю взуття на місцевих ринках.

Після декількох років перерви у музичних вправах, Маріано випадково у 14 років вперше зіграв на піаніно під час шкільної поїздки (раніше він завжди грав на фісгармонії). З цього моменту, переконавши батька взяти напрокат піаніно, він знову почав грати; окрім цього, він не нехтував і навчанням, здобувши вищу освіту в області бухгалтерського обліку.

У 1958 році Маріано вперше увійшов у світ поп-музики: його фактично як піаніста найняв туринський співак Руді Ансельмо. Саме разом з Ансельмо, текстярем, і ліриком Ріккардо Беллато Маріано почав писати свої перші пісні.

У 1960 році Маріано був змушений перервати свою музичну діяльність у зв'язку з призовом на військову службу, яку він провів у казармах 7-ї артилерійської частини Турина.

Під час військової служби Маріано зустрів новобранця Адріано Челентано, який на той час був відомим співаком, після цього у нього з ним зав'язалися дружні стосунки. Челентано запропонував йому приєднатися клавішником до гурту-супроводу його виступів «I Ribelli», з цієї причини після закінчення військової служби Маріано переїхав в Мілан. Потім він працювати піаністом і аранжувальником гурту під час живих виступів Челентано (на концертах він відтворював аранжування, написані Еціо Леоні і Джуліо Лібано для лейблу «Jolly», де записувався Челентано).

Коли співак та пісняр Челентано вирішив створити власний лейбл запису музики «Клан Челентано» («Clan Celentano»), Детто Маріано зробив на той час сміливий крок, ставши офіційним аранжувальником лейблу: першим його твором на цій посаді стала пісня «Sei rimasta sola», яка мала великий успіх.

Потім Маріано почав аранжувати записи, зроблені іншими артистами студії «Клан», серед яких Рікі Джанко, Дон Бакі, гурт «La ragazza del Clan», Джино Сантерколе тощо; також він працював для супутніх з «Кланом» лейблами, таких як «Ciao! Ragazzi» і «Fantasy», створюючи аранжування до перших записів таких артистів, як Іко Черутті, Аль Бано, Гвідоне і Піладе.

З квітня 1962 року по грудень 1967 року Маріано був аранжувальником всіх записів артистів «Клану»; він також організував живі виступи артистів на різних музичних заходах того часу, наприклад: на фестивалі в Сан-Ремо, дискотеці «Un disco per l'estate», «Фестивальбарі», Міжнародній виставці естрадної музики у Венеції.

У той же час Маріано продовжує свою діяльність як композитор, а іноді і як автор текстів пісень; він також займався створенням саундтреків (першою з яких стала однойменна платівка, що містила музику до фільму «Якийсь дивний тип» 1963 року, де головну роль виконав Челентано).

Між 1961-м і 1973-м роками в результаті тісної співпраці між Доном Бакі (він же Альдо Капоні) і Детто Маріано з'явилися такі пісні, як «L'immensità», «Canzone», «Casa Bianca», «Un sorriso» і багато інших. У 1990 році Дон Бакі подав на Маріано в суд, вимагаючи повного авторства пісень. 11 березня 2009 року Верховний касаційний суд остаточно відхилив позов Дона Бакі, вважаючи його повністю необґрунтованим.

У 1968 році через сильні розбіжності у відносинах між Доном Бакі і Адріано Челентано, Маріано залишає «Клан» і починає працювати з артистами, пов'язаними з іншими лейблами звукозапису, такими як «EMI», «CBS», «Dischi Ricordi» й іншими. Саме цього часу, на лейблі «Numero Uno» розпочалася його співпраця з піснярем Лучіо Баттісті. Маріано створив аранжування майже до всіх пісень Баттісті, серед яких: "Mi ritorni in mente, «Acqua azzurra, acqua chiara», «Fiori rosa, fiori di pesco».

Завдяки лейблу «Dischi Ricordi», у Маріано з'явилася можливість працювати з такими виконавцями, як Боббі Соло («Gypsy» і «Siesta»), Мільва («Un sorriso») і «Equipe 84» («Tutta mia la città»); поза цим лейблом він співпрацював з гуртом «Chameleons» (записав пісні «L'ora dell'amore», «Applausi» і альбом «Vita d'uomo»). Після переходу Маріано в лейбл «Voce del Padrone» («EMI»), він не лише працював з Аль Бано (записав пісню «Nel sole»), але й став свідком шлюбу цього співака з Роміною Павер. На цьому ж лейблі він також працював з дуже молодим співаком Едоардо Беннаті для синглу «Marylou» / «La fine del mondo», який вийшов на платівці у 45 обертів.

У вересні 1971 року, через чотири роки, Маріано відновив відносини з «Кланом Челентано»: з цього моменту він на постійній основі працює у цій студії.

До цього періоду відноситься така знаменита пісня Челентано «Prisencolinensinainciusol». Пісні, аранжування до якої створив Маріано, вдалося потрапити в чарти США (де вона посіла 70 сходинку).

Ці роки перебування Маріано у студії були дуже творчо насиченними для нього: він складав саундтреки, реалізувавши, серед іншого, такий проект Челентано, як «Юппі-Ду» 1974 року.

У 1975 році Маріано продюсував LP для відомого тенора Маріо дель Монако, для якого він аранжував пісню «Un amore so grande» і склав пісню «My first angel», яку пізніше заспівав і Клаудіо Вілья.

Після знайомства з Ренато Рашелом, для якого він створив аранжування до пісні «Sì, buonasera» (відразу очолила чарти), Маріано разом з цим співаком та римським артистом Діно Верде брав участь у створенні музичної комедії «У роті НЛО» («In bocca all'ufo»), яка з успіхом пройшла спочатку в Театрі «Сістіна» у Римі, а потім і по всій Італії протягом сезону 1979—1980 років.

Також у 1979 році Маріано почав діяльність як композитор тематичних пісень для мультфільмів, включаючи «Mazinga», «Temple e Tam Tam», «Judo Boy», «Gundam», «Astroganga», «Piccola Lulu», «I bon bon di Lilly». Також він написав два сингли для співачки Крістіни Д'Авени, «Il grande sogno di Maya»/«Rascal — Il mio amico orsetto» і «Le avventure della dolce Katy»/«Lo strano mondo di Minù», які так само стали саундтреками до мультфільмів.

Цього періоду Маріано заснував свій свій власний лейбл під назвою «CLS». Після «CLS Records» він заснував ще один лейбл, «Meeting Music». Перший (розташовувався в Мілані за адресою П'яццетта Паттарі 1/3, а потім — на Віале Саботіно 2) під керівництвом Піно Чанчйозо займався прямим розподілом творів серед оптових продавців, а другим був підпорядкований лейблу «Ricordi» (зі штаб-квартирою на Віа Берше 2 в Мілані), під керівництвом Паскуале Ідзо.

Окрім цього, у вісімдесятих роках Маріано працював над створенням саундтреків до телепередач, включаючи «Drive In» і «Due assi per un turbo».

Наприкінці сімдесятих років Маріано увійшов у світ кіно, як кінокомпозитор, першою роботою з його саундтреками став фільм «Рататаплан» 1979 року, режисера Мауріціо Нікетті.

У вісімдесятих роках він склав, віддиригував і спродюсував серію саундтреків до таких фільмів, як «Ось рука», «Приборкання норовистого», «Спагетті опівночі» і «Токсична любов».

У 2005 році Маріано виграв перший, другий і третій призи на спеціальному конкурсі «поезій з оригінальною музикою» під назвою «Biennale della Poesia», що проходив у «Палаці кіно» в Венеції, в якому брали участь такі актори, як Арнольдо Фоа, Нандо Гадзоло, Ремо Джіроне й інші.

У 2006 році композитор був нагороджений «Золотим левом за кар'єрні заслуги» разом з Тоні Ренісом, Аль Бано, Едоардо В'янелло та став єдиним музикантом, удостоєним нагороди «Золота гондола», яка до цього моменту надавався тільки співакам.

У липні 2007 року Маріано отримав «Премію за життєві досягнення» на сьомому Гран-прі «Corallo Città di Alghero».

Детто Маріано також був музичним видавцем (створив компанію «Detto Music») і засновником лейблу «Love», який потім був пейменований на «CLS».

9 вересня 2011 року Детто Маріано, також відомий як Альфонсо, став почесним громадянином Поджо-Бустоне, де народився Лучіо Баттісті, під час фіналу присудження «Премії Поджо-Бустоне».[1]

У травні 2013 року Маріано отримав медаль «Beato Angelico per il Rinascimento» під час подвійного концерту, який проходив в церкві Санто-Стефано-аль-Понте у Флоренції. Протягом вечора він представив пісню «Ieri, Oggi Sempre» (написану до ювілею 2000 року), виконавши її з колективом з 8 хорів (близько 300 хористів) та Симфонічним оркестром «Maberliner» з Пістої, заснованого диригентом Ріккардо Чіррі.[2] Також у виконанні пісні взяли участь оперна співачка-сопрано Мартіна Ферраріні і диригент Неєміа Хантер Браун.

Детто Маріано помер в Мілані в ніч на 25 березня 2020 року у віці 82 років після двотижневої госпіталізації в реанімації через COVID-19.[3] Він був похований у сімейному склепі на міланському кладовищі Маджоре.[4]

• 1963 — Uno strano tipo (Clan Celentano, ACC 40000, LP)
• 1975 — Dedicato a... (CGD, 65748, LP)
• 1980 — Ratataplan (CAMCAM, AMP 224, LP)
• 1980 — Qua la mano (Fonit Cetra, LPX 85, LP)

• 1978 — Ave Maria di Schubert/Dear mr. Man (CLS, MDF 002, 7")
• 1980 — Ho fatto splash I/Ho fatto splash II (CAM, AMP 231, 7")

• Суперпограбування в Мілані (1964)
• Юппі-Ду (1975)