Мортен (графство)

Ймовірно, першим графом Мортена був Можер, граф де Корбейль, син нормандського герцога Ричарда I та його другої дружини Гуннори. У 1049—1050 роках син Можера Вільгельм Варлонг був вигнаний з країни й позбавлений своїх володінь за участь у змові проти герцога. Як новий граф де Мортена його замінив Роберт, зведений брат та близький соратник Вільгельма Завойовника, який за участь у нормандському завоюванні Англії отримав великі володіння за Ла-Маншем і титул графа Корнуолла. Син Роберта де Мортена Вільгельм, однак, виступив проти короля Англії та під час битви під Таншбре 1106 року воював на боці нормандського герцога Роберта Куртгьоза. У цій битві Вільгельма було взято у полон та ув’язнено, а графство Мортен конфісковано королем Англії.

У складі королівського домену Мортен існував недовго: вже у 1110-х роках графство було подаровано Стефану Блуаському, племіннику Генріха I. Коли у 1135 році Стефан був коронований королем Англії, Мортен став його головною та фактично єдиною опорою в Нормандії. Але вже 1137 року Мортен був атакований та захоплений іншим претендентом на англійський престол — анжуйським графом Жоффруа Мартелом, одруженим з імператрицею Матильдою. До 1144 року анжуйці й прихильники Матильди завоювали всю Нормандію. Боротьба між Стефаном і Матильдою завершилась лише у 1153 році підписанням Воллінгфордської угоди, відповідно до якої спадкоємцем престолу Англії проголошувався син Матильди Генріх II Плантагенет, а графство Мортен та деякі інші землі відходили до сина Стефана Вільгельма Булонського. Після смерті останнього у 1159 році графство повернулось до королівського домену.

У 1189 році Річард Левове Серце передав графство Мортен своєму молодшому брату Іоанну Безземельному. Іоанн мав титул графа де Мортена до свого сходження на англійський престол у 1199 році. Але вже 1204 року Нормандія, а разом з нею і Мортен, були завойовані французьким королем Філіпом II Августом. З цього моменту графство увійшло до складу володінь французької корони.

У 1209 році король Франції Філіп II Август передав графство Мортен Рено де Даммартену, одному з найвпливовіших північнофранцузьких феодалів. Однак уже в 1211 році Рено повстав проти короля і перейшов на бік Іоанна Безземельного. Це призвело до нової конфіскації Мортена у 1212 році. В битві під Бувіном у 1214 році Рено був взятий у полон, кинутий до в’язниці й невдовзі помер. В замках графства розмістились королівські гарнізони. У 1223 році Мортен, Омаль та деякі інші колишні володіння Рено де Даммартена були подаровані Філіпу Юрпелю, молодшому сину короля Філіпа II Августа, й одночасно графству Мортен було надано статус перства. Однак вже невдовзі після смерті Філіпа Юрпеля, у 1235 році, рішенням короля Людовіка VIII третина графства Мортен була повернена спадкоємиці Рено де Даммартена, після смерті якої 1252 року графство знову повернулось до королівського домену.

У 1318 році графства Мортен і Ангулем були передані як придане за принцесу Жанну Наваррську її чоловіку Філіпу д’Евре. Це призвело до входження Мортена до складу володінь королів Наварри з лінії д’Евре, що було підтверджено франко-наваррською угодою 1336 року у Вільнев-ле-Авіньйон. Тією самою угодою графство Мортен знову отримало статус перства. У 1344 році Мортен у складі інших володінь наваррської корони успадкував король Карл Злий, один з найбільших державних діячів початкового періоду Столітньої війни. Його далека від лояльності політика стосовно французького короля Карла V призвела врешті-решт у 1378 році до конфіскації його нормандських володінь. Після смерті Карла Злого у 1387 році Мортен перейшов до його сина Карла Благородного, який, однак, користувався титулом графа де Мортен вже з 1376—1377 років. Графство залишалось під владою Евре-Наваррської династії до 1412 року, після чого було передано Людовіку Гійєнському, сину французького короля Карла VI, а потім Людвігу VII, брату королеви Ізабелли Баварської.

У 1418—1419 роках Нормандія була завойована Ланкастерською Англією. На чолі історичних нормандських графств, в тому числі й Мортена, були поставлені англійські дворяни. Близько 1422 року титулом графа де Мортена було винагороджено Джона, брата короля Генріха V й регента англійських володінь у Франції. В рамках реорганізації системи оборони Нормандії герцог Бедфорд зруйнував замок Мортен. У 1427 році титул графа було передано Едмунду Бофору, згодом графу й герцогу Сомерсету і фавориту королеви Маргарити Анжуйської. Його нащадки продовжували носити цей титул, хоча 1449 року Нормандія була знову зайнята французами.

У період англійської окупації Нормандії королі Франції продовжували претендувати на право розпорядження нормандськими титулами. Вже у 1423 році Карл VII подарував титул графа де Мортен одному зі своїх полководців — Жану д’Аркуру, а після його смерті у битві під Вернеє у 1424 році — принцу Жану де Дюнуа.

Після відновлення французької влади в Нормандії графство Мортен було передано в апанаж Карлу Менському, молодшому сину герцога Людовіка II Анжуйського. У 1481 році Анжуйська династія припинилась, і Мортен знову повернувся у королівський домен. У 1529 році. французький король Франциск I передав графство Людовіку де Бурбон-Вандому, згодом герцогу де Монпансьє, племіннику знаменитого полководця конетабля Карла де Бурбона. Мортен залишався у складі володінь дому герцогів де Монпансьє до 1627 року, після чого перейшов до Гастона Орлеанського, одруженого з останньою герцогинею де Монпансьє. Нарешті, у 1693 році титул графа де Мортена було закріплено за Філіпом Орлеанським, молодшим братом короля Людовіка XIV, й передавався пізніше у спадок в Орлеанській гілці дому Бурбонів до Великої французької революції.

З 1984 року титулом граф де Мортен користується Генріх Орлеанський, претендент на королівський престол Франції за версією орлеаністів.