Моріс Дені

Моріс Дені народився у 1870 році в Гранвілі. Мав просте походження, його батько працював на залізниці, мати — швачка. 1871 року родина перебралась на житло у передмістя Парижа у Сен-Жермен-ан-Ле. Моріс Дені житиме там все життя.

Юнак обрав художню кар'єру і згодом став учнем у академії (художній школі) Жульєна, використавши географічну наближеність небагатої родини до Парижа. Навчання продовжив у Школі красних мистецтв.

До цього періоду належить знайомство із Едуаром Вюйаром (1868—1940), П'єром Боннаром(1867—1947) та Полем Серюзьє (1864—1927).

Моріс Дені починав як реаліст і використовував у той період звучні фарби і маже академічну техніку роботи з олійними фарбами. Схильність до академічних тем він нестиме роками у власній творчості, бо тематика античності мала продовження в буржуазній культурі Франції все 19 століття. Через спокуси академізму свого часу пройшли такі різні французькі художники як Жак-Луї Давід, Теодор Жеріко, Енгр, Франсуа Мілле, Едгар Дега. Художником починав і майбутній скульптор Арістід Майоль, що навернувся до скульптури і виборов славу саме на академічних і ідилічних персонажах у бурхливу за трагічними подіями першу половину 20 століття.

1890 року Моріс Дені подав на виставку у «Салон» картину «Хлопчик з хору». Побутове трактування мав і «Портрет Марти біля піаніно», датований 1891 роком.

Власне навчання вже без нагляду вчителів Моріс Дені подовжив у Італії, де він перебував у 1890-1895 роках. Він старанно вивчав твори митців доби відродження, надаючи перевагу художникам XV століття, тобто кватроченто, з їх постійними творчими пошуками, несхожими художніми індивідуальностями і привабливістю навіть наївних і малорухомих образів. Серед митців кватроченто Моріса Дені приваблював П'єро делла Франческа, відомий фрескіст.

Ще 1890 року роздуми над шляхами мистецтва спонукали його до створення статті, оприлюдненої в журналі «Мистецтво і критика». Ідейну програму він запропонував і в період створення нового художнього товариства, відомого як «Набі» (Les Nabis). Небагатий тоді художник розділив одну студію разом із Боннаром та Вюйаром.

Моріс Дені. «Жіночий пляж у Перро-Гуйре», 1912 р.

На художника, що волав слави і фінансової успішності, почали впливати моди і пошуки в стилістиці сецесія, але художник утримався від радикалізації і навернувся до ідилічних, спокійних тем (його приваблювали сцени на пляжах), перейшов до тьмяних, висвітлених фарб і м'яких, нечітких контурів. Його картини почали нагадувати стінописи чи фрески. При цьому художник часто звертався до колористики французького рококо з низкою рожевих, блакитних, жовтуватих, зеленуватих фарб, іноді просто цукерково-солодкавих.

Він почав працювати художником-декоратором, практично відмовившись від драматичних і трагічних сюжетів, як і французькі імпресіоністи. Так, він створив декоративні панно для буржуазних маєтків барона Кошена у Парижі. Низка декоративних композицій Моріса Дені прикрасила приватні маєтки, театри, церкви у Франції і Німеччині.

Аби набратися нових вражень, художник окрім Італії відвідав звичний для французьких художників Алжир, Туніс, Німеччину, Грецію, Палестину, а наприкінці життя Сполучені Штати і Канаду.

Серед багатих замовників художника опинився і Іван Морозов, володар Тверської мануфактури. При відвідинах Парижа, Морозов спілкувався із росіянами, що перебували у французькій столиці і керувався їх порадами. Серед радників Морзова був і Сергій Дягілєв. Останній і порадив фабриканту відвідати маєток барона Кошена з декоративними панно роботі Дені.

Морозов на той час опікувався перебудовами власного маєтку-палацу у Москві, котрі проводив архітектор Лев Кекушев (1862—1917). Розкішна Біла зала мала стати музичним салоном фабриканта. Декоративні панно роботи Дені сподобались багатію Морозову і той замовив Морісу Дені цикл великих панно для свого музичного салону. Морозов міг знати про декоративні панно роботи Дені для Музичного салона Мютценбеккера у місті Вісбаден і зажадав мати подібні.

Над новітнім (французьким з Парижа!) декором для Морозова працював і художник П'єр Боннар, котрий виконав три панно «Середземне море» для зали парадних сходів (панно Боннара давно зняте зі стін і передане до сховищ Ермітажу).

Моріс Дені. «Вітрець Зефір переносить зачаровану Психею за наказом Амура, ховаючи її від гніву Венери», декоративне панно для Білої зали маєтку Морозова у Москві 1907 року, нині Ермітаж.

Іван Морозов замовив створити фотографії ще порожнього Музичного салону і надіслав їх та розміри бажаних панно у паризьку майстерню Моріса Дені. Панно мали прикрасити стіни замість фресок. Художник не покидав Францію, а працював на батьківщині. Він також виговорив собі право самому обрати тематику. Багатому замовнику він запропонував «Історію Психеї», що походила з романа письменника Апулея. Тема мала давню історію втілення у мистецтві Італії і Франції, до неї звертались Рафаель Санті, Джуліо Романо, Пітер Пауль Рубенс, П'єр Сюблейра, Симон Вуе. «Історію Психеї» знали і у Російській імперії в добу класицизму завдяки перекладам Богдановича. Морозову ці глибини історії і культури були ні до чого.

Зараз до теми навернувся і Моріс Дені. Але зажадав створити її у новій інтерпретації, позбавивши грубуватої еротики і надмірної чуттєвості, як у творах Джуліо Романо і навіть у стінописах вілли Фарнезіна у Римі. Художник записав 12 грудня 1907 року:

...Я приготував мою майбутню Психею (московську), котра буде дуже цнотливою у порівнянні з Психеєю Джуліо Романо.

Тривожна, депресивна доба кінця XIX ст. була настояна на протиріччях і пошуках особливого змісту мистецтва, вищих символів тощо, що відбилось у мистецьких напрямках декаданс та символізм. Типові ознаки символізму мали і панно «Історія Психеї». Так, Психея — це уособлення людської душі, Амур — це кохання, котрого так прагне душа, вони поєднаються на остові Задоволень і тому подібне.

Моріс Дені знову старанно уникав драматичних сторін легенди і переводив її у низку ідилічних сцен з пляжами, оголеними фігурами і приємними, практично курортними пейзажами. Так, для першого, другого і п'ятого панно були використані пейзажі курорту Лаго Маджоре, де відпочивав Моріс Дені. У четвертому панно пейзаж створений на основі замальовки у саду Джусті у місті Верона. Ескізи до великих за розмірами панно пізніше передали у паризький музей д'Орсе. До того, як відіслати панно «Історії Психеї» до Морозова, художник показав їх у Парижі на Осінньому Салоні. У грудні картини, намотані на вал, прибули у Москву і їх натягли на підрамники та розмістили на призначених місцях.

Історія декорування Музичного салону багатія на цьому не закінчилася. Мороов запросив до себе у гості француза-художника і той прибув у Москву у січні 1909 року. Висока, холодна зала з колонами портиків і великими білими поверхнями справила на митця враження незакінченості і недоопрацьованості. Він і наважився створити нові додатки невеликих картин та замінити меблі. Нову тканину для меблів обирав багатий хазяїн. Моріс Дені створив невеликі картини і два нові панно над дверима. Кути великої зали запропонував заповнити бронзовими скульптурами роботи Арістіда Майоля, позаяк теми панно мали античні сюжети, а скульптури Майоля орієнтувались на академізм і класицизм. Залу оживили також новим комплектом меблів і керамічними вазами роботи Дені…

У зв'язку із початком війни у 1941 році усі панно художника-француза хутко познімали з підрамників і накатали на вал (первісно і Москву планували здати фашистам, розпочали евакуацію майна). Картини розкриють лише через десять років і тільки у майстернях Ермітажу, куди їх перевезли на реставрацію, бо частка живопису осипалась від невідповідних умов зберігання. Президія комуністичної Академії мистецтв СРСР недбало ставилась як до пам'яті про Морозова, так і до його московського помешкання. Частка малих картин Моріса потрапила до сховищ Державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна, всі великі панно були передані до Ермітажу, тобто комплект був недбало роз'єднаний і втратив ансамблевість. Були роз'єднані і меблі, і скульптури та керамічні вази (вази роботи Дені перейшли до збірок ДМОМ). Тобто, створений за декілька років декоративний ансамбль був знищений і побачити речі на первісних місцях можна тепер лише на чорно-білих архівних фото…

1980 року в колишньому житловому приміщенні Прийоре у Сен-Жермен-ан-Ле, де мешкала родина Дені, створений музей художника Моріса Дені.

• 
  Морс Дені. «Форум у Римі», 1904 р.
• 
  Моріс Дені. «Вакх і Аріадна», 1907 р., Ермітаж
• 
  Моріс Дені. «Закоханий Поліфем з флейтою», 1907 р., Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна
• 
  Моріс Дені. «Дафніс і Хлоя», 1918 р.

Моріс Дені. «Автопортрет в саду будинку Прийоре», 1921 рік.

• 
  Моріс Дені. «Марта біля піаніно», 1891 р., Музей д'Орсе, Париж
• 
  Моріс Дені. «Марта Дені, дружина художника», 1893 р.
• 
  Моріс Дені. «Родина Меллерьйо», 1897 р.
• 
  Моріс Дені. «Абат Валле, 1889 р.

• Реалізм
• Символізм
• Натюрморт
• Портрет
• Декоративно-ужиткове мистецтво

• Дені // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
• Jean Paul Bouillon, Maurice Denis, 1993, ISBN 2-605-00245-4 & ISBN 978-2-605-00245-0
• Russell T. Clement, Four French Symbolists: A Sourcebook on Pierre Puvis de Chavannes, Gustave Moreau, Odilon Redon, and Maurice Denis, Greenwood Press, 1996, ISBN 0-313-29752-5 & ISBN 978-0-313-29752-6
• Frèches-Thory, Claire, & Perucchi-Petri, Ursula, ed.: Die Nabis: Propheten der Moderne, Kunsthaus Zürich & Grand Palais, Paris & Prestel, Munich 1993 ISBN 3-7913-1969-8 (German), (French)
• Paul Jamot, Maurice Denis, 1945, ASIN B000XY26Y6
• Jean-Jacques Leveque, Maurice Denis, 2006, ISBN 2-86770-181-3 & ISBN 978-2-86770-181-8
• Diane Goullard — Maurice Denis (1870—1943). Leçons de l'Italie, d'après son journal (Français) | Lessons from Italy, based on his Journal (English)
• журнал «Сов. музей», № 3, 1992