Мохнач (Зміївський район)

Село Мохнач розкинулося на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією на відстані 8 км розташоване селище Есхар, нижче за течією на відстані 7 км — селище Черемушне, на протилежному березі розташовано селище Лісне. Русло річки звивисте, утворює багато заболочених озер. До села примикає великий лісовий масив — урочище Мохначанська лісова дача (дуб).

Городище «Мохнач», розташоване на південь від села

Поблизу Мохнача розташоване Мохнацьке городище, яке виникло у V столітті до н. е. На території городища проживали скіфи, анти, алани та слов'яни-сіверини. Розкопки проводить доцент Володимир Колода з 1999 року[1].

У серпні 2013 року було виявлено скарб, датований 9 століттям, до складу якого входило понад 150 предметів: жіночі прикраси, амулети і частини кінської упряжі. Тож серед знахідок амфори та гідрія (парадна посудина для зберігання вина), сільськогосподарський і ремісничий інвентар[2]

Городище Мохнач, на правому березі Сіверського Донця, вказано в «Книзі Великому кресленню», як нагадування про давньоруські поселення які були тут до монгольського нашестя[3].

За писарською Чугуївською книгою 1647 року, земля на Мохнацькій галявині (від Мохначева колодязя, донизу по Донцю), відведена була Чугуївським пушкарям[3][4].

В 1657 році в Мохначі, заснованому чугуївськими пушкарями оселяються черкаси (українське козацьке населення) [3][5].

У XVIII столітті Мохнач — сотенне містечко Ізюмського слобідського козацького полку. Містечко мало свою символіку — печатку з вензелем «І. П. М. Р.» («ізюмського полку мохнацька ратуша»).

З 1765 р. Мохнач — військова слобода Печенізького комісарства Ізюмської провінції; з 1779 р. — слобода Чугуївського повіту Харківського намісництва. Станом на 1779 рік кількість населення Мохнача становила 1310 осіб — з них 1274 «військові обивателі» і 36 «власницьких підданих».

В 1784 році за відомістю в слободі Мохнач було невеличке укріплення чотирикутної форми, з бастіонами; вал від горизонту в сажень. З одного боку укріплення річка, а з трьох інших рів шириною в 3 сажні[6]. В тому ж 1784 році в Мохначі було два храми: на правій стороні Сіверського Донця храм Миколи Чудотворця, на лівій - храм Вознесіння Господнього[7]. Покровський храм у Мохначі існував вже в 1673 році.

В 1820 році частина мешканців Мохначу була переведена до Скрипаїв. Сюди ж був перенесений з Мохначу і Вознесенський храм, і освячений в 1828 році на честь Вознесіння Господнього. Миколаївський храм в 1830 році відійшло в Мосьпанове, туди також перейшла частина жителів Мохнача[7][8].

В 1861 році, в Мохначі, замість раніше перенесеної до Скрипаїв Вознесенської церкви, побудовано і освячено новий храм Нерукотворного Спасу[9].

За даними на 1864 рік у казенному селі Шелудківської волості Зміївського повіту, мешкало 439 осіб (254 чоловічої статі та 185 — жіночої), налічувалось 145 дворових господарств, існувала православна церква[10].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1113 осіб[11].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Скрипаях і Мохначі — 853 людей[12].

• Мохначанське лісництво.
• Садові ділянки.

• Мохначанське городище (ХVII ст.).
• Мохначанський заказник — лісовий заказник місцевого значення.
• Мохначанські луки вздовж Дінця (правий берег) з численними старицями.
• Мохначанське чудотворне джерело.

Сполучення — автобусне зі Зміївом. Залізниці поблизу немає.

Залізнична станція Мохнач розташована не в Мохначі, а за 20 км від нього, у Терновій Чугуївського району, причому на протилежному (лівому) березі річки Уда. Нині станція і селище Мохнач взагалі не мають прямого сполучення між собою — капітальний автомобільний міст через Уду був знищений в 1943 році, а потім пряма ґрунтова дорога між Мохначем і станцією через Мохначанський ліс стала непроїздною.

• 
  Суворівське джерело
• 
  Знак про освячення джерела
• 
  Суворівське джерело
• 
  Місток до Суворівського джерела.
• 
  Сіверський Донець біля села Мохнач
• 
  Сіверський Донець біля села Мохнач

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

• Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Погода в селі Мохнач
• Опис та фотографії села зроблені в 2009 р.
• Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленiе 4.. — Х. : Университетская типографія, 1857. — 462 с. (рос. дореф.)
• Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетская типографія, 1882. — 365 с.(рос. дореф.)
• Саяний М. І. Зміївщина-Слобожанщини перлина — Харків: вид. «Кроссроуд», 2009. —288 с. ISBN 978-966-8759-66-6
• Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
• Природа и население Слободской Украины. Харьковская губерния,(репринтное издаине). Под ред. проф. В.И. Талиева. — Х. : Издательство САГА, 2007. — С. 326 - 346. — ISBN 978-966-2918-26-7.(рос.)