Міліція України

Після лютневої революції почали створюватись українські добровільні міліцейсько-військові формування — Вільне козацтво. Вони з'явилися спонтанно в 1917–1918 рр. для «оборони вольностей українського народу» та охорони громадського порядку від «банд збільшовичених дезертирів».

Слід зауважити, що в підрозділах Вільного козацтва, Державної жандармерії, Народної сторожі і Державної варти, які виконували по суті поліцейські функції, була слабка дисципліна, велика плинність кадрів, низький професійний рівень, відсутність належного управління, недостатнє матеріально-технічне постачання. На їх діяльності позначилися умови громадянської війни і тому вони не могли виконувати в повній мірі свої завдання.

Але особовий склад цих правоохоронних структур зробив свій внесок в боротьбу за відродження української державності, що розпочалася після Лютневої революції 1917 р. Важлива роль відводилась органам громадського порядку в становленні Української Народної Республіки, яка була проголошена у листопаді 1917 р. Однак процес побудови незалежної демократичної держави і її правоохоронних Інститутів був припинений більшовицьким режимом, який прийшов до влади в Україні і створив радянську міліцію.

Перший Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив 12 грудня 1917 р. у Харкові Радянську владу і створив Українську Радянську республіку. У зв'язку з цим більшовики стали перед завданням формування нових органів охорони правопорядку. З цією метою до складу Радянського уряду України — Народного Секретаріату — увійшло Секретарство судових справ, на яке покладалася організація та керівництво міліцією, охорона громадської безпеки.

В Україні робітничо-селянську міліцію було створено декретом РНК УРСР від 9 лютого 1919 р. В декреті роз'яснювалося, що основним її завданням є «охорона революційного порядку та особистої безпеки громадян», а також боротьба «з кримінальними злочинними елементами, які є наслідком капіталістичного ладу».

Принципи організації та діяльності української міліції отримали подальший розвиток у Положенні про робітничо-селянську міліцію, яке було затверджено РНК УСРР 14 вересня 1920 р. В основу організації та діяльності української міліції були покладені ті ж принципи, що діяли і в міліції РРФСР.

Служба в міліції була добровільною, але кожен, хто вступав на службу, зобов'язаний був прослужити не менше одного року. На службу мали прийматися тільки особи, які досягли 21-річного віку, грамотні, які користувалися виборним правом, не знаходилися під слідством та судом по звинуваченню у скоєнні злочинів, цілком здорові та придатні для служби. Як озброєному виконавчому органові, робітничо-селянській міліції присвоювався статус збройних частин особливого призначення з усіма їх правами і обов'язками.

Формування української міліції проходило у важких умовах: не вистачало кадрів, слабкою була матеріально-технічна база. Слід сказати, що часто міліція використовувалася радянськими органами як каральний інструмент для боротьби з населенням, що поставало проти влади більшовиків. Але все ж основною функцією міліції було забезпечення правопорядку, захист громадян від злочинності. І цю функцію вона, не зважаючи на труднощі, виконувала.

Діяльність органів внутрішніх справ України в роки Німецько-радянської війни відображена в спеціальній літературі досить широко, хоч і однобоке. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. «Про воєнний стан» вимагав від місцевих органів державної влади надавати допомогу і повне сприяння військовому командуванню в використанні сил і засобів в цілях оборони держави, підтримання безпеки і громадського порядку. Слід зауважити, що за роки війни структура органів НКВС СРСР суттєво не мінялась. Післявоєнний період (1946—1954 рр.) став важливим етапом в формуванні і розвитку правоохоронних органів України, особливо що стосується органів міліції. Політичні причини та тяжкі соціальні умови, що склалися в післявоєнний час, змусили уряд провести чергову реорганізацію органів міліції.

Так, 18 березня 1946 р. за рішенням Верховної Ради СРСР НКВС був перетворений в МВС СРСР. Аналогічні зміни були проведені і в союзних республіках СРСР.

Функціональні обов'язки і права працівника міліції закріплялись в Дисциплінарному статуті, який був введений в дію 7 липня 1948 р. і відміняв Дисциплінарний статут від 22 липня 1931 р. Для проведення політико-виховної роботи в органах внутрішніх справ в квітні 1949 р. за рішенням ЦК ВКП(б) вводиться посада заступника начальника по політчастині. В 70-ті рр. приділяється значна увага підготовці кадрів органів внутрішніх справ. В Україні в цей час діє ціла низка середніх спеціальних шкіл міліції (Дніпропетровська, Львівська, Івано-Франківська, Одеська) та Київська Вища школа МВС СРСР.

В 1985—1990 рр. органи внутрішніх справ УРСР, як і в попередні роки, діяли в підпорядкуванні МВС СРСР. І хоч права МВС УРСР і УВС областей — в ці роки було дещо розширені, але все рівно вони були частиною загальносоюзної системи, і загальне керівництво, і кадрове забезпечення, і матеріально-технічне постачання та інші сфери діяльності органів внутрішніх справ УРСР вирішувались в центральних союзних установах.

Поширені міліцейські автівки часів УРСР:

• 
  ГАЗ 21
• 
  УАЗ 452
• 
  УАЗ 469АП
• 
  ВАЗ 2101
• 
  ВАЗ 2106
• 
  ГАЗ 24

Основний законодавчий акт, який чітко окреслив завдання та функції органів внутрішніх справ, — Закон України «Про міліцію»  ухвалений 20 грудня 1990 року.