Міхал Сопочко

Народився 01 листопада 1888 року у Ющевчизні, Ошмянського повіту[3], (тепер Навасади, Білорусія)[4] в родині збіднілих шляхтичів[5], Вінсента та Емілії з роду Павлович[6]Батьки майбутнього священника відрізнялися побожністю та намагалися дати сину гарну освіту.

У 1901 році почав навчання у початковій школі у Забжезі.

З 1902 по 1906 рік  навчався в міській школі в Ошмянах.

У зв'язку з браком коштів у віці 18 років Міхал був вимушений перервати навчання і стати шкільним вчителем у парафіяльній школі в Забжезі, де викладав протягом 1907—1908 років. Після дворічної перерви йому вдалося закінчити гімназію у Вільно.[5]

Після року очікування дозволу царської влади 16 грудня 1910 року М.Сопочко вступив до духовної семінарії у Вільно.

15 червня 1914 року Міхал був висвячений на священника, свою першу Месу відправив 29 червня 1914 року.

5 серпня 1914 року зайняв посаду вікарія в Таборишці, Литва. Під час свого пастирства проявив себе як активний та свідомий священник. З власної ініціативи попросив дозволити йому проводити недільну катехезу з молоддю. Перший рік душпастирської роботи увінчався святкуванням Першого Святого Причастя на близько 500 дітей.[7] Незважаючи на воєнні дії поблизу Таборишок під час І Світової Війни, долучився до просвітницької діяльності, відкривши нові школи в сусідніх містах.

7 жовтня 1918 року почав навчання на теологічному факультеті Варшавського університету. У зв'язку з закриттям університету,

22 лютого 1919 р. зайняв посаду капелана в польській армії. Окрім духовного служіння, допомагав пораненим, позбавленим лікарняної допомоги.

У жовтні 1919 р., незважаючи на військові дії, університет відновив роботу, тож о. Міхалу довелося розділити час на навчання та службу в армії. Також він контролював функціонування братської солдатської допомоги (він був її президентом) та школи для дітей-сиріт із сімей військових.

У серпні 1920 року Сопочко став свідком оборони Варшави від більшовистського війська. Подолання наступу російських більшовиків він вважав виявленням великої Божої милості до Польщі і відгуком на молитви вірних, які заповнювали костели у серпні.

У 1922 році о. Міхал Сопочко вступив до Польського педагогічного інституту у Варшаві. У 1923 році здобув ступінь магістра.

Повернувшись у 1924 році у Вільно, крім обов'язків капелана, Сопочко отримав завдання організувати католицькі спілки молоді, а пізніше був призначений духовним отцем семінарії.

В 1926 році отримав звання доктора богослов'я[8].

З 1928 року — заступник професора богословського факультету Віленського університету ім. Стефана Батория.[9]

На початку тридцятих років Сопочко залишив посаду духовного отця, щоб продовжити свою освіту, необхідну для викладання в семінарії і на богословському факультеті Університету Стефана Баторія у Вільно. В цей же час батько Михайло був призначений сповідальником декількох жіночих монастирів, у тому числі і у Згромадженні Сестер Божої Матері Милосердя.

У липні (або серпні) 1933 року він сповідав одну з сестер на ім'я Фаустина, яка вразила його незвичайно чутливою совістю і близькістю з Богом[10]. Під час першої сповіді сестра розповіла, що саме він, о. Міхал призначений Богом бути її сповідником і вона два рази бачила його у своїх видіннях.[9]Стурбований та здивований незвичайною поведінкою монахині, священник спочатку хотів відмовитися від обов'язків сповідника сестер Конгрегації, але потім прийняв цей виклик і порекомендував сестрі Фаустині заносити всі свої переживання та видіння у щоденник. Таким чином він посприяв появі одного з видатних творів католицької містики — Щоденника Фаустини Ковальської.

Сама св. Фаустина вважала отця Міхала більше ніж сповідником і у Щоденнику часто називала його духовним керівником, без якого не змогла би пройти свій шлях до святості.

Через деякий час, переконавшись в психічному здоров'ї сестри, після роздумів та сумнівів, о. Міхал прийняв рішення сприяти с. Фаустині у її покликанні — створенню Образа Ісуса Милосердного, керуючись скоріше цікавістю, ніж вірою в достовірність видінь сестри[10]. Він домовився з художником Євгеном Казіміровським, який за описом с. Фаустини намалював ікону. Отець Міхал Сопочко позував у білій накидці, щоб художнику було легше уявити погляд, побудову тіла і одягу. Твір був готовий у травні 1934 року[11].

Зважаючи на незвичність ікони та побоюючись несхвалення архієпископа, отець Міхал вирішив спочатку розмістити його у темному коридорі у монастирі сестер-бенедиктинок. Але після «незвичних подій» та настійливих вимог сестри Фаустини образ Милосердного Ісуса було виставлено для огляду на три дні з 26 до 28 квітня 1935 року, у Острій Брамі у Вільно. 28 квітня 1935 року було першою неділею після Пасхи, тобто днем, який через видіння с. Фаустини, мав стати у подальшому святом Божого Милосердя. Тоді ж о. Міхал виголосив проповідь про Боже Милосердя.[12]

Тільки 3 квітня 1937 року після прохання Сопочко і розгляду спеціальної комісії, ікона Ісуса Милосердного була освячена та розміщена у храмі св. Михаїла у Вільнюсі з зауваженням — не поміщати його у вівтарі і не розповідати про його походження.

Як і передбачала св. Фаустина, о. Міхал мав пережити багато випробувань та страждань на шляху встановлення культу Божого Милосердя. У той же час вона бачила і особливу любов Бога до цього пастиря.[13]За кілька років свого життя о. Сопочко пройшов шлях від зрозумілого скепсису до розуміння того, що справа встановлення культу Божого Милосердя, а особливо встановлення свята Божого Милосердя у першу неділю після Пасхи, є однією з найважливіших справ його життя.[14]

В середині квітня 1936 року, коли с. Фаустина виїхала до Кракова, отець Сопочко прийняв рішення обгрунтувати ідею Божого Милосердя як найбільшого атрибуту Бога і почав шукати підтвердження цього у Отців Церкви. З величезною радістю він виявив подібні вислови в св. Фульгенція, св. Ільдефонса Толедського, і понад усе в св. Томи і в св. Августина.Після цього о. Міхал Сопочко почав публікувати статті про Боже Милосердя в богословських журналах, обгрунтовувавши раціональну і літургійну необхідність свята Божого Милосердя в першу неділю після Великодня[10].

У червні 1936 року у Вільнюсі було опубліковано перший буклет «Боже Милосердя» із зображенням на обкладинці Ісуса Милосердного. Отець надіслав публікацію всім єпископам, зібраним на єпископській конференції в Ченстохові, але від жодного з них не отримав відповіді.

В жовтні 1937 року завдяки піклуванню о. Сопочко були вперше опубліковані Вервиця та Новена до Божого Милосердя.

У вересні 1939 року після початку війни та вторгнення до Литви Радянської армії, отець почав поширювати приватний культ цього образу, а також роздавати написані сестрою Фаустиною і затверджені єпископом в Кракові молитви. Коли наклад видання закінчився, отець Міхал друкував його на машинці і роздавав вірним. Водночас о. Сопочко почав розробляти трактат про ідею Божої милості та необхідність встановлення свята на його честь: «De Misericordia Dei deque eiusdem festo instituendo». Попереджений про можливий арешт комуністичною владою, о. Міхал залишив на деякий час Вільнюс[7].

Після початку Радянсько-німецької війни і окупації Литви німцями, о. Сопочко взяв діяльну участь у порятунку євреїв, хрестячи їх.[15]Загалом він допоміг близько 100 особам. Така діяльність не могла не викликати підозри з боку німецької влади, священником зацікавилось гестапо, його навіть затримують на декілька днів.[7]Коли на початку березня 1942 року гестапо почало масштабну акцію проти католицького духовенства, отець Сопочко був врятований через поміч сестер-урсулинок, з настоятелькою яких, Урсулою Ледуховською він був знайомий ще до війни. Священника тайно вивезли до села під назвою Чорний Бор, тепер Юодшиляй[16], де він перебував протягом 30 місяців, з 3 березня 1942 р. до 14 серпня 1944 р. під іменем Вацлава Родзевича. У цей час о. Сопочко працював столяром, виготовляючи прості інструменти, але не полишав і священницького служіння.

16 листопада 1944 р. як і передбачувала у своїх видіннях с. Фаустина, відбулося заснування Згромадження Сестер Ісуса Милосердного. У порожній капличці сестер-кармеліток у Вільнюсі склали обіти шестеро дівчат. Крім звичайних трьох обітниць вони принесли й четвертий — поширювати шанування Божого Милосердя.[5]

Після закінчення ІІ Світової війни, коли Литва остаточно опинилася у складі СРСР, знову почалися утиски, тепер з боку радянської влади. Існувала реальна небезпека введення проти нього кримінальних санкцій, включаючи можливість депортації до Сибіру.

У липні 1947 р. М. Сопочко отримав від архієпископа Р. Ялбжиковського, який вже був у Білостоку, заклик приїхати працювати в Польщу. У цей час закінчувався період репатріації польського населення, який давав змогу залишити СРСР. Наприкінці серпня 1947 р. о. Сопочко приєднався до останнього транспорту поляків, що покинув Вільнюс.[7].

6 вересня 1947 р. Приїзд у Білосток та початок лекцій у Духовній семінарії у Білостоці. Висування на посаду директора Архиєпархіального братства тверезості. Організація катехитичного курсу в Білостоці. Також з вересня 1947 року о. Сопочко постійно перебуває у контакті з сестрами Конгрегації Сестер Ісуса Милосердного, надаючи поради, духовну та матеріальну підтримку.

У 1947 році в Познані отець опублікував другу брошуру під назвою «Боже Милосердя в літургії».

У січні 1948 року о. Сопочко написав спогади про с. Фаустину Ковальську, в яких склав психологічний, емоційний, інтелектуальний портрет монахині, відмічаючи її урівноваженість, простоту, здоровий глузд, чесність, відсутність депресій, надмірної екзальтації та істеричності.

Жовтень 1955 р. — початок постійної душпастирської служби у каплиці сестер-місіонерок Святої Родини у Білостоку.

10 грудня 1956 р. — прохання до Предстоятеля, кардинала Стефана Вишинського за заступництво до Святого Престолу щодо встановлення свята Божої милості.

6 березня 1959 року Конгрегація Святої Служби (попередниця Конгрегації Доктрини Віри) видала декрет, в якому затверджувалося, що переживання сестри Фаустіни Ковальської не носили надприродний характер[17]. Слід було вилучити молитви і образи, що з'явилися як плід цих бачень. Декрет не був для о. Сопочка несподіванкою, тому що, як він писав у своїх спогадах, шанування Божого Милосердя пішло по невірній дорозі: більший акцент ставився на незвичайні бачення сестри Фаустіни і її винесення на вівтарі, ніж на догматичні, літургійні і психологічні обгрунтування почитання Божого Милосердя.[5]Сам Міхал Сопочко отримав суворе попередження від Ватикану[17] і пережив ще багато неприємностей, як це й передбачала у своїх видіннях св. Фаустина.

Вівтар Санктуарію Божого Милосердя у Білостоку з іконою Бл.о. М.Сопочка та подячними дарами.

Навіть після цього отець не полишав своїх спроб задля встановлення свята Божого Милосердя. Він був відданий і вірний цій роботі до кінця свого життя. Отець Сопочко невтомно виправляв помилки і пояснював теологічну основу цього культу. Майже до кінця своїх днів він активно брав участь у житті єпархії, працював науково і публікувався.

18 вересня 1962 р. — звільнення з посади професора в семінарії та вихід на пенсію.

Серпень 1966 р. — Подальші звернення до польського єпископату щодо поклоніння Божому Милосердю.

26 січня 1973 р. — Звернення до Предстоятеля, кардинала Вишинського для встановлення свята Божого милосердя.

15 лютого 1975 р., у день іменин с. Фаустини, у будинку сестер-місіонерок, отець Міхал Сопочко відійшов у вічність.

Останки блаженного священика Михала Сопочка знаходяться у Санктуарії Божого Милосердя у Білостоці.