Науменко Юрій Андрійович

Довоєнний час

В армії з грудня 1939 року. У липні 1941 року закінчив Житомирське військове піхотне училище.

Німецько-радянська війна

Учасник Німецько-радянської війни: в серпні 1941 року — командир роти 963-го стрілецького полку. Воював на Південному фронті. Брав участь в обороні Запоріжжя. 18 серпня 1941 року був поранений в голову і ногу, до вересня 1941 року перебував у госпіталі в місті Новочеркаську (Ростовська область).

На початку вересня 1941 року направлений у відділ кадрів Північно-Кавказького військового округу, де був призначений на посаду помічника начальника штабу 1151-го стрілецького полку, що формувався в Ставрополі.

Знову на фронті з жовтня 1941 року на посадах помічника начальника і начальника штабу 1151-го (з травня 1943 — 289-го гвардійського) стрілецького полку. 6 жовтня 1943 року після загибелі в бою командира полку був призначений на посаду командира 289-го гвардійського стрілецького полку. Воював на Південному, Донському, Воронезькому, Степовому, 2-му і 1-му Українських фронтах. Брав участь у Ростовській оборонної та наступальної операції, Барвінкове-Лозівської операції, Харківському битві, Сталінградській і Курській битвах, Бєлгородсько-Харківської операції, визволенні Лівобережної України, Кіровоградської, Умансько-Ботошанську, Львівсько-Сандомирської, Сандомирско-Сілезької та Берлінській операціях. Всього за час війни був тричі поранений.

Особливо відзначився у Берлінській операції. Полк під його командуванням 16 квітня 1945 року форсував річку Нейсе (Ниса-Лужіцка), прорвавши оборону противника північніше міста Бад-Мускау, і першим в дивізії форсував Шпрее і вийшов до Ельбі в районі Торгау. В боях воїнами полку було знищено 22 ворожих танки, 12 штурмових та 20 польових гармат, 14 бронетранспортерів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за успішне командування полком і особисту мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії підполковнику Юрію Андрійовичу Науменко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Післявоєнна служба

У травні 1945 року був першим комендантом міста Дрезден (Німеччина). До 1946 року продовжував командувати стрілецьким полком (у Центральній групі військ, Австрія). У 1949 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Знову командував стрілецьким полком. У травні-листопаді 1956 — заступник командира стрілецької дивізії, в 1956—1960 — командир механізованої дивізії (в Прибалтійському військовому окрузі). В 1962 році закінчив Військову академію Генштабу.

У 1962—1964 — заступник начальника Управління бойової підготовки Південної групи військ (Угорщина), в 1964—1965 — командир корпусу (в Прикарпатському військовому окрузі), у 1965—1968 — заступник командувача Ленінградським військовим округом з бойової підготовки. У червні 1968 — жовтні 1971 командував армією (в Прибалтійському військовому окрузі).

З жовтня 1971 року по червень 1975 року командував військами Приволзького військового округу. У травні 1975 — травні 1980 — старший представник головного командування Об'єднаними збройними силами держав — учасників Варшавського договору в Угорській Народній Армії. У 1980—1988 — заступник головнокомандувача Сухопутними військами за вневойсковой підготовки — начальник вневойсковой підготовки Міністерства оборони СРСР. З червня 1988 року генерал-полковник Ю. А. Науменко — в запасі.

Жив у Москві. Помер 6 жовтня 1999 року. Похований на Троєкуровському кладовищі.

• Орден Тудора Владимиреску 2 ступеня (Румунія);
• медаль «25 років свободи Батьківщини» (Румунія);
• медаль «50 років Монгольської Народної Революції» (1971);
• медаль «50 років Монгольської Народної Армії» (1971);
• медаль «За зміцнення дружби по зброї» 1-го ступеня (Чехословаччина, 1970);
• ювілейна медаль «50 років Компартії Чехословаччини»;
• три польські медалі.