Національний музей-садиба М. І. Пирогова

У 1861 році, після звільнення з посади попечителя Київського навчального округу, Микола Іванович Пирогов оселився в садибі Вишня поблизу Вінниці, яку придбав у спадкоємців доктора медицини А. А. Гриколевського на торгах у Києві 1859 року. В 1866-му він збудував тут цегляний півтораповерховий будинок і аптеку, впорядкував парк, де також вирощував і лікарські рослини. У цій садибі Микола Пирогов жив до останніх днів, вів наукову роботу і лікарську практику, саме тут і помер у 1881 році. На четвертий день після його смерті, тіло було набальзамовано петербурзьким лікарем Д. І. Виводцевим і згодом перенесено до родинної усипальниці, над якою 1885 року, за проектом В. І. Сичугова, була побудована церква і освячена на честь Святого Миколая Чудотворця[1]. Точних даних про спосіб бальзамування немає, але дослідники вважають, що ймовірніше за все Давид Ілліч Виводцев, учень Пирогова, виконав бальзамування за власною методикою — мінімально-інвазивного бальзамування, не здійснюючи розтин тіла і залишивши усі внутрішні органи, які збереглися й до сьогодні[7].

До 1902 року садибою опікувалася вдова науковця, Пирогова Олександра Антонівна. Після її смерті — спочатку молодший син Володимир, а потім внучки М. І. Пирогова (дочки старшого сина Миколи) — Л. М. Мазірова та О. М. Гершельман. Після подій 1917 року вони зі своїми сім'ями виїхали за кордон, залишились там назавжди і тривалий час садиба була занедбаною. Тоді ж відбулося пограбування поховання М. І. Пирогова: викрали шпагу (подарунок австрійського імператора Франца Йосифа) і металевий хрест, які були при покійному[8].

1920 року напівзруйнований будинок був наданий для проживання американським робітникам, які утворили тут комуну ім. Джона Ріда. Згодом садиба перейшла у підпорядкування дослідній сільськогосподарській станції, а з 1936 року — Вінницькій обласній інфекційній лікарні[8].

Микола Іванович Пирогов у день смерті. Гравюра Матюшина І. І. 1881 рік

Вперше питання щодо збереження тіла М. І. Пирогова та перетворення його будинку на музей було порушено Вінницьким науковим товариством лікарів, ще на початку 20-х років. Тоді ж було визначено обсяг невідкладних ремонтних робіт будівель та розроблено першочергові заходи щодо створення сприятливих умов для зберігання тіла, які, втім, так і не були виконані[8]. У 1927 році садибі Пирогова було надано статус державного заказника (першого на теренах Вінниччини)[3]. У роки німецько-радянської війни пошкоджень їй завдано не було, вона вціліла, але потребувала відновлення[6], труна з тілом знаходилася на межі руйнації[8].

За розпорядженням Ради Народних Комісарів СРСР від 27 жовтня 1944 року тут був створений музей М. І. Пирогова, який об'єднав усі об'єкти в єдиний комплекс і тільки тоді розпочалися роботи з впорядкування парку, звільнення та ремонт приміщень, які все ще займала інфекційна лікарня. Перша за весь час ребальзамізація тіла Миколи Пирогова велася впродовж місяця (з 5 травня по 5 червня 1945 року) спеціально створеною комісією, у складі якої були вчені з Санкт-Петербургу, Києва, Харкова та Вінниці. За оцінками фахівців, цей випадок став унікальним у світовій науці: тіло, що перебувало без належного догляду та у несприятливих умовах, через 65 років після смерті було повністю відновлено. Тіло одягли у той самий костюм, що був на вченому під час захоронення[6], і в такому вигляді, у відреставрованій труні, воно зберігається й дотепер.

Урочисте відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 року і було присвячене 100-річчю з дня застосування М. І. Пироговим, вперше в історії світової медичної практики, ефірного наркозу на полі бою. Одночасно тут було відкрито і пам'ятник науковцю — погруддя на гранітному постаменті[6].

У наступні роки експозиція музею вдосконалювалася та доповнювалася об'єктами. До 150-річчя від дня народження Миколи Пирогова (у 1960 році) були відтворені його робочий кабінет і аптека, придбані деякі особисті речі та рукописи. У пострадянський час — відреставровано інтер'єр церкви-некрополя, відновлено та переобладнано операційну, приймальну, аптеку. Також було обладнано спеціальну лабораторію, де з 1994 року проводяться періодичні ребальзамізації тіла Пирогова[8].

Територію музею-садиби було передано у загальнодержавну власність розпорядженням Вінницької обласної держадміністрації від 22 грудня 1995 року. Указом Президента України від 10 червня 1997 року музей отримав статус Національного, а за Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 року — статус природоохоронного об'єкта[3].

Головним корпусом музею-садиби є будинок, де жив Микола Іванович Пирогов. Збудований 1866 року, на сьогодні, він має статус пам'ятки архітектури і містобудування місцевого значення[9]. Експозиція розміщується у десяти залах і вестибюлі, послідовно змальовуючи життя та діяльність Пирогова.

Аптека, яку відкрив у 1870 році на території своєї садиби Микола Іванович Пирогов, була першою на Поділлі. Окрім продажу ліків, виготовлених, зокрема, і за власноручними рецептами Пирогова, тут здійснювався прийом хворих, а також проводилися операції. Сучасна експозиція музею-аптеки є реконструкцією аптеки М. І. Пирогова за часів її функціонування. Її основними елементами стали фігури персонажів, виготовлені з медичної пластмаси, у відтворених інтер'єрах: аптекаря, фельдшера, хворих і самого Миколи Пирогова. Експозиція також містить старовинні терези, копії рецептурних бланків, підручники з фармакології. Біля входу до будинку висаджено основні лікарські рослини, які вчений використовував у практиці лікування[10]. Будівля аптеки є пам'яткою архітектури і містобудування місцевого значення[9].

Меморіальний парк площею 6 гектарів, разом з житловим будинком, аптекою, яблуневим садом (10 гектарів), а також церквою-некрополем, складають єдиний природоохоронний ансамбль — Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Музей-садиба М. І. Пирогова». У парку зростає понад 60 видів деревних та чагарникових насаджень. Його окраса — вікова липова алея, була улюбленим місцем прогулянок Миколи Пирогова. Збереглися дві величезні ялини, посаджені 1862 року самим М. І. Пироговим[3] (див. Ялина Пирогова).

Ініціатором бальзамування тіла Миколи Пирогова була його дружина — Пирогова Олександра Антонівна. Ще задовго до смерті вчений виявив бажання бути похованим у своїй садибі, про що після його кончини родина й подала клопотання. Дозвіл на це дали, але за умови, що спадкоємці погодяться перенести тіло з садиби в інше місце у випадку переходу маєтку до нових власників. Члени родини М. І. Пирогова на це не погодилися, і вдовою було придбано ділянку на цвинтарі села Шереметка (нині межі Вінниці)[11]. Для збереження останків М. І. Пирогова спочатку спорудили склеп, згодом церкву над ним і дзвіницю. Будівництво тривало впродовж 1882–1885 років за проектом і під керівництвом архітектора В. І. Сичугова. Нині склеп-могила є пам'яткою історії національного значення[2], у святкові дні і знаменні дати життя М. І. Пирогова у церкві-некрополі, освяченій на честь св. Миколая Чудотворця, відправляються богослужіння. Окрім Миколи Пирогова у родинній усипальниці містяться поховання його дружини та старшого сина[8].

У період з 1980 по 1985 рр. було проведено ремонтно-відбудовні та реставраційні роботи церковного комплексу, з 1992 по 1997 рр. — реставраційні роботи внутрішнього інтер'єру. Також було повністю переустатковано труну, яку свого часу виготовили у Відні — знято скляне віко, а саму її вміщено у герметичний саркофаг, що освітлюється спеціальними світильниками[11].

Церква-некрополь розташована окремо від основної частини музею-садиби і знаходиться за адресою: м. Вінниця, 2-й провулок Вишневського, 16.