Національний парк Ґрос-Морн

Національний парк Ґрос-Морн[2] (англ. Gros Morne National Park, фр. Parc national du Gros-Morne) — це канадський національний парк та об'єкт світової спадщини, розташований на західному узбережжі Ньюфаундленду.

Національний парк Ґрос-Морн
Категорія МСОП — II (Національний парк)
49°41′22″ пн. ш. 57°44′17″ зх. д.
Розташування: Рокі-Гарбор, Ньюфаундленд і Лабрадор, Канада
Площа: 1805 км²[1] і 180 500 га
Заснований: 1 жовтня 2005 (національний парк)
серпень 1973 (національний заповідник)
Керівна
організація:		 Парки Канади
Вебсторінка: pc.gc.ca/fra/pn-np/nl/grosmorne/index.aspx
Країна  Канада
Об'єкт №: 419
Статус (до анулювання): Світова спадщина ЮНЕСКО
 Національний парк Ґрос-Морн у Вікісховищі

Парк площею 1 805 км², це другий за величиною національний парк в Атлантичній Канаді після Національного парку гір Торнгат, площа якого 9700 км². Розташований за 87 км на північ від містечка Корнер-Брук, за 37 км на захід від містечка Дір-Лейк. Свою назву парк отримав від другої за висотою гірської вершини Ньюфаундленду, розташованої в межах парку — гори Ґрос-Морн, 806 м над рівнем моря; (з фр. Gros Morne — «велика самотня гора»).

Парк Ґрос-Морн відомий своїми різноманітними ландшафтами, поєднанням льодовикових долин, скель, високогірних плато, водоспадів, фіордів і озер. У парку можна спостерігати явище дрейфу континентів: унаслідок руху континентів на поверхню вийшли породи мантії Землі.

Примітні тварини парку: канадська рись, барибал, північний олень, заєць білий, лось i крехові.

Ґрос Морн є частиною гірської системи Лонґ-Рендж, віддаленого хребта Аппалачів, що тягнеться вздовж західного узбережжя острова. Це еродовані залишки гірського хребта, утвореного 1,2 мільярда років тому. Національний заповідник «Ґрос-Морн» був створений в 1973 році, а отримав статус національного парку 1 жовтня 2005 року. У 1987 році ЮНЕСКО присвоїло парк статусу Всесвітньої спадщини, оскільки "Парк є рідкісним прикладом процесу дрейфу континенту, де глибока океанічна кора та скелі земної мантії оголені"[3].

Геологія

Скельні утворення парку, прославлені Робертом Стівенсом та Гарольдом Вільямсом, включають океанічну кору та скельну мантію, що підлягають процесу обдукції тектоніки плит, а також осадові породи, що утворилися під час ордовику, граніти докембрію та магматичні породи Палеозою.

Парк розташований на Великому Північному півострові Західного Ньюфаундленду. Цей півострів згадується як зона Гамбера, міогеоклін, нагір'я якого містить найбільший зовнішній масив фундаменту Ґренвільського орогену в гірській системі Аппалачів. Цей докембрійський фундамент відомий як Long Range Inlier, Long Range Complex або Basement Gneiss Complex, що складається з кварцово - шпатових гнейсів і гранітів, віком до 1550 млн років. Гори Ґрос-Морн і Біґ-Левел лежать у цьому підстилаючому шарі. Західна межа цього фундаменту (уздовж озера Вестерн-Брук-Понд, Сент-Полс-Інлет і південніше від озера Портл-Крік-Понд) складається з насувів девону і ордовика де алохтонні кристалічні породи височать над кембрійсько-ордовиковими карбонатними породами нижнього палеозою (Гамбер-Арм). Коло Рокі-Гарбора породи складаються з меланжу нижнього-середнього ордовика, утвореного різноманітними ґрауваками, кварцитами, доломітовими сланцями, флінтом, вапняками з блоками чорних, зелених і червоних лускатих сланцевих матриць, які можна побачити вздовж берега від Вестерн-Брук-Понду в Гамбер-Армі (Бей-оф-Айлендс). Південна частина парку, Столові Гори (Tablelands) і гори Норт-Арм, складається з офіолітів верхнього кембрію і нижнього ордовика, відомих як комплекс Бей-оф-Айлендс, комплекс Літл-Пост і формація Олд-Мен-Ков. Нарешті, плейстоценова льодова шапка радіально переміщалась через острів радіально, від чого виникли такі фіорди, як затока Бонне-Бей[4].

Столові височини
Столові височини в Національному парку Ґрос-Морн

Столові плоскогір'я, що лежать між селищами Траут-Рівер і Вуді-Пойнт на південному заході Національного парку Ґрос-Морн, більше схожі на безплідну пустелю, ніж на традиційний ландшафт Ньюфаундленду. Це пов’язано з ультраосновною породою - перидотитом - з якої складаються Столові височини. Вважається, що він походить із земної мантії і був піднятий з глибини під час зіткнення плити кілька сотень мільйонів років тому. Перидотиту не містить деяких звичних поживних речовин, необхідних для росту більшості рослин, і також він містить токсичну субстанцію, що спричинює безплідний вигляд місцевості. Також у перидотиті багато заліза, що пояснює його коричневий (іржавий) колір. Під низом поверхневої вивітреної породи скелі мають темно-зелений колір.

Ґрунти

Численні ґрунтові асоціацій, закартовані в парку, відображають широкий спектр гірських порід. Асоціація домінуючих ґрунтів північно-східного району, - це дуже кам’янистий піщаний суглинок, розвинений на льодовиковому граніті, гранітному гнейсі та сланці. Подібні гірські породи лежать в основі іншої асоціації далі на захід. Осадові породи (включаючи деякі доломітові вапняки) у південно-східному секторі становлять північноозерну асоціацію кам’янистих піщаних суглинків. Асоціація переважно дрібних суглинків, займає неподалік узбережжя розрізнену смугу над сланцями, вапняками та пісковиками. Прибережна смуга на північ від затоки Бонне-Бей в основному лежить в основі торф'яної асоціації, за винятком ділянки глин навколо Рокі-Гарбор. Кам'янисті неродючі грунти Столових височин на південь від затоки Бонне-Бей належать до асоціації Серпентайн-Рейндж [5].

Фіорд Вестерн-Брук-Понд

Вестерн-Брук-Понд - це прісноводний фіорд, прорізаний льодовиками під час останнього льодовикового періоду з 25000 до приблизно 10000 років тому. Після того, як льодовики розтанули, земля, яка була виштовхнута вагою крижаного покриву, піднялася, і вихід до моря був відрізаний. 16-kilometre (9,9 mi) довгий вузький "ставок", потім залитий прісною водою. Вода у фіорді надзвичайно чиста і їй присвоєно найвищий рівень чистоти для природних водойм. Водоспад Пісінґ-Мер, найвищий водоспад у східній частині Північної Америки [6] та 199-й за висотою в світі [7] впадає у Вестерн-Брук-Понд. Осадові гірські породи, деякі з них вапнякові, лежать в основі найзахідніших берегів. В інших місцях домінує гранітний гнейс. [8]

Природа і тваринний світ
Лосі в парку
Американський чорний ведмідь у Національному парку Ґрос-Морн

Найвизначніша тварина в парку - лось, частина швидкозростаючої популяції, яка була завезена в Ньюфаундленд близько 1900 року. Інші поширені дикі тварини в парку включає рудих лисиць і песців, екотип карібу ( R.t caribou ), чорних ведмедів, американських зайців, рудих вивірок, рисей, річкових видр і бобрів . Тюлені часто зустрічаються на вході в затоку Сент-Полс, а китоподібні ( норки, горбаті, смугачі фінвали, гринди, косатки, атлантичні білобокі дельфіни, морські свині ) [9] можуть бути в цьому районі, особливо в сезон мойви на початку літа. У парку можна зустріти багато видів птахів - як прибережних птахів вздовж океану, так і птахів, приурочених до боліт та внутрішніх лісів[10].

Світова спадщина

У 1987 році парк був визнаний об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як за геологічну історію, так і за виняткові пейзажі. Геологія парку, зокрема, ілюструє концепцію тектоніки плит [11] і демонструє важливі аспекти геологічної еволюції та її процесів.

Маршрути

Піші прогулянки стежками - популярне заняття в Ґрос-Морні. Є близько 20 маркованих одноденних маршрутів для вивчення прибережних та внутрішніх районів парку. Одним з найбільш складних денних походів є 16 км походу через гору Ґрос-Морн. Цей маршрут також був названий стежкою Джеймса Каллагена на честь колишнього прем'єр-міністра Великої Британії, який відвідав Ґрос-Морн у 1976 році, на знак визнання його зусиль з охорони природи. Невелика суперечка виникла після того, як прем'єр-міністр, насправді, не відвідав стежку, названу на його честь. [12]

До внутрішніх територій парку також можна дістатися, зокрема, через багатоденну траверзу великої віддалі між озером Вестерн-Брук-Понд та горою Ґрос-Морн.

Мистецтво та культура

У парку проходять багато мистецьких фестивалів, серед яких: Театральний фестиваль Ґрос-Морн, [13] Письменники у Вуді-Пойнт, Літня музика Ґрос-Морн, Стежки, казки та мелодії[14].

У популярній культурі

Ґрос-Морн з'являється як ігровий краєвид у відеоіграх Assassin's Creed Rogue 2014 року.

Примітки
  1. World Database on Protected Areas — 1981.
  2. Українська назва згідно з Газетирем (покажчиком) географічних назв світу. — К.: Мінекоресурсів України, 2006. — С. 451.
  3. Gros Morne National Park. UNESCO World Heritage Centre. UNESCO.
  4. Williams, Harold (1995). Geology of the Appalachian-Caledonian Orogen in Canada and Greenland, Geology of Canada, no. 6. Canada: Geological Survey of Canada. с. 5, 26, 50–54, 99–103, 690, 846, 849. ISBN 0-660-13134-X.
  5. Archived copy. Архів оригіналу за July 6, 2011. Процитовано 12 квітня 2009. Soils of the Sandy Lake – Bay of Islands Area, Western Newfoundland
  6. World Waterfall Database: North American Falls. Процитовано 23 лютого 2012.
  7. World Waterfall Database: World-wide Falls. Процитовано 23 лютого 2012.
  8. http://www.prairie.illinois.edu/shilts/pubs/Shilts_1981_Sensitivity%20of%20bedrock%20to%20acid%20precipitation%20-%20Modification%20by%20glacial%20processes.pdf Map 1551A
  9. https://www.pc.gc.ca/en/pn-np/nl/grosmorne/decouvrir-discover/vie-wildlife
  10. A place mammals can call home. 4 червня 2014. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
  11. Parks Canada - Gros Morne National Park - The Story in Stone. Parks Canada. 2010. Архів оригіналу за October 5, 2015. Процитовано 9 листопада 2015.
  12. Burgess, Kaya (30 грудня 2008). The late 70s Callaghan beset by Canadian environmentalists. The Times (London). Процитовано 4 травня 2010.
  13. ArtsNL - Theatre Newfoundland Labrador. www.nlac.ca (англ.). Процитовано 23 березня 2018.
  14. Festivals › Visit Gros Morne. visitgrosmorne.com (амер.). Процитовано 23 березня 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.