Економіка дарування

Тихоокеанські острівні суспільства до дев'ятнадцятого століття були, по суті, економіками дарування. На сьогоднішній день така практика як і раніше присутня в деяких частинах Тихоокеанського регіону — наприклад, на деяких віддалених островах Кука [14] . В Токелау, незважаючи на поступовий прихід ринкової економіки, форма економіки дарування як і раніше зберігається в практиці Інат — строгому зрівняльному розподілі усіх продовольчих ресурсів на кожному атолі. [15] На острові Анута все ще існує економіка дарування під назвою «Aropa». [16]

У Папуа-Новій Гвінеї досі існує Коло Кула, а також інші системи обміну, такі як обмін Мока.

Значна частина діаспори тихоокеанських остров'ян, що живуть в Новій Зеландії, Австралії і США, до сих пір зберігають відносини, характерні для економіки дарування. Незважаючи на те, що вони виявляються залучені в ринкову економіку цих країн, деякі з них прагнуть зберегти основи економіки дарування, такі як взаємні грошові подарунки або грошові перекази на батьківщину. [17]

Північноамериканські індійці, що жили на Північному Заході біля тихоокеанського узбережжя (в першу чергу квакіутль), практикували ритуал потлач, в якому вожді віддають велику кількість товарів своїм підданим для посилення групових зв'язків. Приносячи в жертву накопичені багатства, лідер отримував шану серед народу, а також кидав виклик своєму супернику, відповісти на який можна було новим потлачем, більш щедрим, ніж перший. [18]

У племені тараумара на північному заході Мексики існує звичай під назвою коримо (kórima). Звичай говорить, що борг кожного — ділитися своїм багатством з іншим. [19]

У 1930-х роках, іспанські анархо-комуністи, що знаходилися серед сільських жителів, намагалися мінімізувати грошові відносини, підтримуючи економіку дарування. Товари та послуги проводилися працівниками і розподілялися в громадських магазинах, в яких кожен (в тому числі самі працівники, що виробляють їх) мав повне право отримувати те, що він хоче або чого потребує, в якості оплати за вироблені їм товари і послуги. [20]

„Burning Man“ („Палаюча людина“) — щорічна восьмиденна подія в світі мистецтва, що проводиться в пустелі Блек-Рок на півночі штату Невада в США. Самі організатори визначають подію як експеримент по створенню спільноти радикального самовираження, при цьому повністю покладається тільки на себе (англ. Radical self-expression, and radical self-reliance). Торгівля на події знаходиться поза законом (за винятком продажу льоду, кави, і квитків на сам захід) [21] , всіляко заохочується дарування. [22] Дарування є одним з десяти ключових принципів фестивалю. [23] Учасникам події пропонується керуватися принципами економіки дарування як під час фестивалю, так і в інший час. Про практику дарування на Burning Man розповідається в документальному фільмі 2002 року «Gifting It: A Burning Embrace of Gift Economy». [24]

Так як інформація здатна поширюватися практично без фінансових витрат і при цьому збільшувати свою цінність, вона ідеально підходить для економіки дарування [25] [26] .

Традиційне наукове дослідження можна вважати частиною інформаційної економіки дарування. Вчені проводять дослідницькі роботи і публікують їх результати через журнали і конференції (хоча доступ до самим журналам може бути дорогим), а інші вчені можуть вільно посилатися на такі джерела. Таким чином, всі вчені, які мають доступ до цих журналів, отримують користь від збільшення обсягу знань. Самі автори не мають прямої вигоди від публікації власної роботи, але підвищують свою репутацію в науковому світі. Відмова від посилання на роботи оригінальних авторів (що позбавляє їх належної репутації) вважається непристойною поведінкою. [27]

За допомогою файлообмінних мереж будь-який користувач, використовуючи пошук, може знайти на комп'ютері будь-якого іншого користувача ті ресурси, які той виклав у вільний доступ, і безкоштовно звантажити їх. А так як кількість користувачів таких файлообмінних програм обчислюється сотнями тисяч, а іноді навіть мільйонами, користувач швидше за все знайде потрібний йому файл.

Маркус Гіслер, в своїй етнографічній роботі „Системи споживчих дарунків“ ( „Consumer Gift Systems“) характеризує завантаження музики, як систему соціальної солідарності, заснованій на вільній передачі. [28]

Відомий хакер і програміст Ерік Раймонд в своїй книзі „Заселяючи ноосферу“ зазначає, що розробники вільного програмного забезпечення з відкритим кодом створили „культуру дарування“, учасники якої змагаються за престиж, вкладаючи свій особистий час, енергію і творчість. [29] Однак, престиж не є єдиним стимулом для дарування коду. Соціологічне дослідження серед учасників спільноти Fedora, проведене в Університеті Північного Техасу в 2010-11 роках, показало, що основною причиною своєї участі вони називають „задоволення від навчання і співпраці з цікавими і розумними людьми“. Мотивація на особисту вигоду і кар'єрне зростання зустрічалася набагато рідше. Типовим відповіддю серед опитаних було щось на кшталт: „в принципі, я допомагаю для того щоб самому з нею працювати“ і „у програмістів просто руки сверблять“. [30]

Учасники спільноти Linux часто називають свою діяльність економікою дарування. [31] Debian — найбільш відомий дистрибутив операційної системи GNU / Linux пропонує для звантаження більш 35000 безкоштовних програмних пакунків з відкритим джерельним кодом. [32]

Вільна онлайн-енциклопедія Вікіпедія містить мільйони статей, і майже жоден з її численних авторів і редакторів безпосередньо не отримує матеріальної винагороди. [33] [34]

Система оплати за принципом «плати, скільки вважаєш за потрібне» (англ. Pay what you want) також заснована на принципах економіки дарування. За відсутності фіксованої ціни одержувач має можливість самостійно визначити цінність отриманого блага і віддячити відповідно до своїх можливостей.[35]

Льюїс Хайд в своїй відомій книзі «Дарунок. Як творчий дух перетворює світ» (The Gift: Creativity and the Artist in the Modern World) показує, що традиційна економіка дарування заснована на «зобов'язанні давати, зобов'язанні приймати, а також на зобов'язанні відповідати взаємністю», що несе в собі «одночасно економічний, юридичний, моральний, естетичний, релігійний і міфологічний сенс».[36] Він описує дух економіки дарування (і її відмінність від ринкової економіки) наступним чином:[37]

На противагу „індіанцю-дарувальнику“ ставиться „білошкірий хранитель“… Все отримане передбачається віддавати не зберігаючи. І якщо щось зберігається, то щось, що має рівну цінність, повинно йти… Дарунок може бути повернений своєму початковому дарувальнику, але це не обов'язково… Найголовніше: дарунок повинен постійно рухатися.

Хайд також стверджує, що є різниця між «істинним» дарунком в знак подяки, і «помилковим» дарунком, зробленим лише із зобов'язань. На думку Хайда, «істинний» (безкорисливий) дарунок створює зв'язок, що виходить за межі будь-якої товарної угоди, але «ми не можемо стати по-справжньому пов'язаними з тим, хто дає нам помилкові подарунки».[38]

За твердженням Хайда, коли економіка, заснована головним чином на принципі дарування, перетворюється в товарну економіку, «соціальна структура співтовариства незмінно розпадається».[13] Подібно забороні на перетворення дарунків в капітал, є заборони на ставлення до обміну подарунками, як до бартеру. Серед жителів Тробріанських островів, наприклад, перетворення Круга Кула в бартер вважається ганьбою.[39] Хайд пише, що в принципі усі комерційні товари можуть стати подарунками, але коли дари стають товарами, дарунок «… або перестає бути подарунком, або втрачає свої межі … Угоди з серцем перебувають поза рамками закону, і коли такі угоди сходять до узаконених правовідносин, коло дарування звужується».[40]

Соціолог Марсель Мосс стверджує, що дарунок завжди тягне за собою зобов'язання і ніколи не є «вільним». За словами Мосса, якою б привабливою не здавалася економіка дарування, люди не завжди хочуть бути заплутані в павутині зобов'язань. «Дарунок, який ще не оплачений, принижує людину, яка приймає його»[41] , що доводить досвід, через який проходять молоді люди, які намагаються почати самостійне життя і вирішують не брати більше грошей або подарунків від своїх батьків[42] . Як пише Хайд: «Є моменти, коли хочеться побути чужинцями і незнайомцями»[43] . Хотілося б мати можливість піти в магазин за рогом, купити хлібину, і щоб продавець магазину не втручався в наші справи, а ми в його. Приємніше подорожувати на літаку, не турбуючись про те, які у нас відносини з пілотом. Дарунки створюють «чуттєву зв'язок», а товарний обмін — ні[44] .

Французький письменник Жорж Батай у своїй книзі „Проклята доля“ (La Part maudite) [45] використовував аргументацію Мосса, для того щоб побудувати теорію економіки. На його погляд, структура дарування є вихідною передумовою для всієї можливої ​​економіки. Особливо зацікавившись традицією потлача, описаної Моссом, Батай стверджує, що її антагоністичний характер зобов'язує одержувача подарунка підтверджувати підпорядкування, а структура дарів може призводити до практики, яка визначає різні ролі для сторін, що беруть у ній участь, таким чином, встановлюючи в акті пожертвування гегелівський диполь ведучого і веденого.

Анархісти, зокрема, анархо-примітивісти і анархо-комуністи, вважають, що економіка дарування в її варіаціях може стати ключем до виходу з порочного кола бідності. Тому вони бажають поширити економіку дарування на все суспільство. Анархо-комуністи відстоюють ідеал економіки дарування, позбавленої грошей, ринків і централізованого планування. Принаймні ця точка зору приписується Петру Кропоткіну, який бачив в племенах мисливців-збирачів парадигму „взаємної допомоги“ [46] .

Кропоткін стверджував, що взаємна вигода є більш сильним стимулом, ніж взаємні чвари, що веде до підвищення особистої продуктивності і, в кінцевому рахунку, це більш ефективно для колективу в довгостроковій перспективі. В основі економіки дарування робиться наголос на концепцію збільшення індивідуальних людських можливостей і його засобів виробництва, які потім (теоретично) підвищують здатність суспільства відповідати взаємністю на дари окремої людини.

Економіст Дюран Белл стверджує, що обмін в економіці дарування відрізняється від простого товарного обміну тим, що він головним чином використовується для побудови соціальних відносин. Подарунки між людьми або між групами допомагають будувати відносини, що дозволяє людям працювати разом. Щедрість подарунка підвищує престиж людини і його соціальний стан. Відмінності в соціальному ранзі визначаються не доступом до товарів, а „здатністю давати іншим; бажання накопичувати розглядається як ознака слабкості“. [47]