Непорочне зачаття Діви Марії

У VII столітті в східних християнських церквах святкувалось свято «зачаття Анни». Цим виражалася віра в те, що Анна зачала Марію без первородного гріха[1]. У ІХ столітті це свято дійшло до Риму, але вже під назвою «зачаття Марії»[1]. У XV столітті воно стало офіційним святом для Римської діоцезії, а в XVIII столітті — для всієї Церкви[1].

В XVII—XVIII століттях культ Непорочного зачаття був поширений на українських теренах як серед католиків, так і православних. Immaculate Conception // The Catholic Encyclopedia. Vol. 7. New York: Robert Appleton Company, 1910.</ref>. У документі стверджувалося, що Діва Марія «в першій миті її зачаття, єдиною в своєму роді благодаттю та привілеєм всемогутнього Бога, зважаючи на заслуги Христа Ісуса Спасителя людського роду, була збережена чистою від всякої скверни первісного гріха» (лат. in primo instanti suae conceptionis fuisse singulari omnipotentis Dei gratia et privilegio, intuitu meritorum Christi Iesu Salvatoris humani generis, ab omni originalis culpae labe praeservatam immunem)[2][3].

У середині XIX століття деякі католики, які не змогли прийняти вчення про папську безпомилковість, залишили Римську церкву і сформували Старокатолицьку церкву; їх рух відкидає Непорочне Зачаття.

Православні церкви не визнають догмату про Непорочне зачаття, але й не вважають його хибним, оскільки він не заперечує жодної істини християнської віри. Для православних Богородиця також є Непорочною, хоча й не стверджується, що вона є непорочно зачатою[4].

Східне православ'я ніколи не сприймало конкретних ідей Августина щодо первородного гріха і, як наслідок, не брало участі в подальших подіях, що відбулися в Римо-Католицькій Церкві, включаючи Непорочне Зачаття. Однак східні православні мають соборне вчення з цього приводу. Єрусалимський синод (1672 р.) у своєму шостому указі вчить про існування первородного гріха ("спадковий гріх потік до Адамового ​​нащадка; так що кожен, хто народився після плоті, несе цей тягар"), але явно відкинув августинське уявлення про успадкована провина (" цим тягарем ми не розуміємо гріха"). Декрет продовжує стверджуючи, що "багато і прабатьків, і пророків, і величезна кількість інших ... особливо Матері Божої Слово, вічно дівочої Марії" пережили "лише те, що Божественна Справедливість завдала людині, як покарання за проступок, такий як піт під час пологів, напасті, тілесні хвороби ... і, нарешті, тілесна смерть".

Коли в 1894 р. Папа Лев XIII звернувся до Східної церкви у своїй енцикліці Praeclara gratulationis, Вселенський патріарх Антімос у 1895 р. відповів енциклікою, схваленою Вселенським синодом, у якій він клеймив догмати про Непорочне зачаття та папську безпомилковість як "римські новинки" і закликав римську церкву повернутися до віри ранніх століть. Деякі східні православні дотримуються більш м'якшої позиціх, наприклад, один популярний екуменіст східно-православний єпископ Каллістос Вейр, коментуючи, що "римська догма видається нам не стільки помилковою, скільки зайвою".

Протестанти в переважній більшості засудили проголошення Ineffabilis Deus як здійснення папської влади, а саму доктрину як безпідставну в Святому Письмі, оскільки вона заперечувала, що всі згрішили, і спиралася на переклад Луки 1:28 (уривок "повної благодаті" ), що оригінальна грецька не підтримувала. За винятком деяких лютеран та англікан, більшість протестантів тому вчать, що Марія була грішницею, врятованою завдяки благодаті, як і всі віруючі.

Мартін Лютер виявив стійку відданість Марії, включаючи її безгрішність і святість, і лютерани високо поважають Марію, але Непорочне Зачаття не має статусу догми в рамках лютеранства. Екуменічна лютерансько-католицька заява про святих, Марія, опублікована в 1990 році після семи років вивчення та обговорення, підтверджує, що "католицьке вчення про святих і Марію, як викладено в документах Ватикану II, не сприяє ідолопоклонницькій вірі чи практиці і не суперечить євангелії, "але визнав, що лютерани та католики залишалися розділеними", різними поглядами на такі питання, як заклик святих, Непорочне Зачаття та Успіння Марії".

Остаточний звіт англікансько-римо-католицької міжнародної комісії (ARCIC), створеної в 1969 році для подальшого екуменічного прогресу між Римо-Католицькою Церквою та англіканською спільнотою, зафіксував незгоду англіканців з доктриною, хоча англо-католики можуть проводити Непорочну Концепція як необов’язкова побожна віра.