Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Мурафа)

Костел Непорочного Зачаття і палац Потоцьких у Мурафі. Літографія Наполеона Орди

У першій половині 1850 року російська імперська влада ліквідувала домініканський монастир, ченців — розпущено. Костел залишився як парафіяльний. Першим адміністратором парафіяльного костелу став 27-літній ксьондз Іпполіт Ігнатовський, у сані з 1845 р; а першим вікарієм — Томаш Смолінський, ієромонах домініканського ордену, у сані з 1827 р. Парафіян тоді було 4800 осіб. Платню священнослужителі отримували з прибутків храму. Спочатку численні будівлі колишнього кляштору, його територія належала місцевим органам влади, але 11 червня 1857 році було передано їх костелу.

Найбільше часу в ХІХ століття служив спочатку в домініканському монастирі, а потім у парафіяльному костелі Томаш Смолінський (1804—1880), який у 23 роки став ченцем. «Пережив» не одного настоятеля: гвардіана Євгенія Будревича, адміністраторів — Іпполіта Ігнатовського, Броніслава Малиновського, Йоана Сціславського, помер при Антонієві Ставинському.

У травні 1884 р. адміністратором призначено Юліана Корчинського. Майно костелу передав попередник — ксьондз Антоній Ставинський, якого перевели до Ямполя. Нині в костелі зберігають старовинні ризи, згадані в описі 5 травня 1884 р.; пишні, оксамитові й атласні, шиті золотом, — вони досі служать священикам у найбільші релігійні свята. На одних із них стоїть дата — 1824 рік, виготовлено у Варшаві.

На той час до парафії, крім Старої та Нової Мурафи, належали: містечко Джурин і села: Адамівка, Деребчин, Деребчинка, Федорівка, Голинчинці, Юхимівка, Клекотина, Михайлівка, Писарівка, Попелівка, Сапіжанка, Тарасівка, Семенівка, Травна, Вознівці, Заячівка, що разом нараховували 6428 парафіян.

З 1886 р. по 1907 р. парафію очолював здібний адміністратор о. Ришард Розенберг. Саме за нього встановлено бронзові з кришталем люстри, замовлені у Варшаві, кольорові вітражі, а майстри пензля виконали горельєфні картини на теми євангельських «притч». Також були поставлені пам'ятні дошки на честь закінчення ХІХ і початку ХХ століття (зліва) та фундаторська дошка на честь Йоахіма Кароля Потоцького, похованого в крипті під порогом входу до костелу. Він замінив у костелі головний вівтар і амвон, які збереглися й донині.

Костел на рисунку з журналу «Kłosy»(1875)

29 листопада 1907 р. костел прийняв о. Віктор Стрончинський. У 1914 р. на півдні Поділля лютувала холера, йшла Перша світова війна. У Мурафі з 10 липня по 6 вересня 1914 р. було 17 холерних хворих; з них 9 померло і 8 вижили. У поселені працював епідемічний персонал, що складався з одного лікаря, одного студента-медика й одного фельдшера. Настоятель вважав своїм обов'язком пособорувати вмираючих римо-католицького обряду і неодноразово відвідував холерний барак. 13 лютого 1930 р. Стрончинського заарештовано й ув'язнено в тюрму Могилів-Подільського ДПУ, 14 лютого відбувся перший допит. Їх було ще багато і в Могилеві-Подільському, і в Києві, куди перевезли священнослужителя. Вони дають певну уяву про події революції та громадянської війни, пізніші роки. 1 березня 1930 р. Стрончинський вже допитувався в Києві «майстрами» більш високої кваліфікації. З ним «працював» уповноважений Гришин. Київський слідчий весь час намагайся «пришити» арештованому спільну діяльність з агентом польського генштабу Мелабенським по переправці віруючої молоді за кордон. Справу по звинуваченню Стрончинського Віктора направили в судову Трійку при колегії ДПУ УРСР з клопотанням про ув'язнення в один з концтаборів СРСР терміном на 10 років. Судова Трійка при колегії ДПУ УРСР 10 травня справу № 820 Київського окружного відділу ДПУ заслухала і постановила: «Стрончинського Віктора Костянтиновича — ув'язнити в концтабір, терміном на 5 років. Справу здати до архіву». Термін ув'язнення ксьондз відбув у концтаборі Котласу Архангельської області. Вірні парафіяни не забули свого пастиря і посилали йому теплий одяг, гроші і харчі. Але після відбуття покарання його не пустили в Україну, а 18 січня 1938 — розстріляли. Лише 13 березня 1990 прокурор Прикарпатського військового округу реабілітував невинну людину.

Після арешту Стрончинського до містечка доїжджав ксьондз з Томашполя Антон Павільчюс. У 1935 році заарештували і його. Віруючі Мурафського римо-католицького костелу об'єдналися на добровільних засадах у 1941 р. і обрали двадцятку для роботи і відправлення релігійних обрядів. На той час парафія об'єднувала 24 села, а загальна кількість парафіян становила 6412 чоловік.

14 листопада 1953 р. до парафії приїхав ксьондз Войтех Дажицький. Радянська влада дозволяла служити йому тільки в Мурафі. Виїжджати до сіл, які входили до парафії, заборонялося. При виїзді до інших населених пунктів потрібні були письмові звернення віруючих громадян і дозвіл на один день від уповноваженого. З року в рік ріс авторитет настоятеля серед віруючих. Це почало непокоїти релігійних наглядачів. Мурафському настоятелю Дажицькому було пред'явлено ряд надуманих претензій, звинувачено в порушенні радянського законодавства про культуру і позбавлено 21 травня 1957 р. парафії.

16 січня 1961 року настоятелем став о. Антон Хоміцький (пом. 13 травня 1993). Йому було видано відповідну довідку про реєстрацію служителя культу, дозволено відправляти службу в Мурафі і доїжджати на прохання вірних до інших парафій. У 1986 році Мурафська громада святкувала 200-річчя відбудови костелу Йоахімом Потоцьким. 27 липня 1986 р. заступник уповноваженого і секретар райвиконкому с. Мурафи (за радянської влади назва села — Жданово) провели «профілактичну бесіду» з ксьондзами, які обслуговували цю парафію — А. Хоміцьким та С. Шуляком і членами церковного активу. Урочиста меса в костелі відбулася 17 серпня 1986 р.

Костел у другій половині ХХ століття

З травня 1993 по липень 1995 рр. настоятелем Мурафського костелу був ксьондз Станіслав Шуляк, який на території парафії та Кам'янець-Подільської дієцезії збудував більше 10 храмів.

З липня 1995 по серпень 2002 рр. настоятелем костелу був Броніслав Бернацький — на той момент ксьондз-прелат, генеральний вікарій Кам'янець-Подільської дієцезії римо-католицької церкви. У 2002 році був обраний єпископом, призначений єпископом Одесько-Сімферопільсткої дієцезії. Броніслав Бернацький — перший український ксьондз Римо-католицької церкви. 25 лютого звільнений як ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії, відтоді перебуває в Мурафі. Зі серпня 2002 по серпень 2010 рр. настоятелем костелу був о. Петро Лічняровський, від серпня 2010 — о. Павло Каліновський, від 4 жовтня 2019 — о. Юзеф Павлюк.

Слава Мурафського костелу — його численний чотирьохголосний хор, котрим керує органіст Геннадій Сварцевич. Також при костелі працюють сестри зі Згромадження Сестер Служебниць Пресвятої Діви Марії Непорочно Зачатої.

Нині парафія складається з двох населених пунктів — Мурафи та Клекотини, налічує 3335 вірян. Під час душпастирських відвідин які були протягом 27.12.2019-13.01.2020 р. був також підрахунок парафіян.

Душпастирські відвідини та підрахунок парафіян відбувалися під керівництвом о. Юзефа Павлюка.