Окремий корпус кордонної охорони

В 1918 році за часи Української Держави державний кордон на побережжі Чорного моря охороняла  Одеська бригада, про що вказують  кутові штампи на знайдених архівних документах (в окремих документах 1-ша Одеська бригада). З тих же архівних документів відомо, що в місті Скадовськ дислокувався 5-й відділ Одеської бригади під командуванням полковника Верніка. Два отряда 5-го відділу: Колончакський (с. Преображенка) під командуванням сотника Петриу та Першо-Костянтинівський (с. Першокостянтинівка) під командуванням значкового Марченко здійснювали хорону розмежувальної лінії з Кримом. Прикордонну службу несли шляхом виставлення від вартарок прикордонних нарядів: секрет, вартовий кордону у складі 2-3 козаків.

Ствердження: « Для охорони морських кордонів замість 5-ї Чорноморської кордонної бригади створено Штаб охорони узбережжя Чорного моря, якому відповідно до проекту, мали підпорядковуватися три полки Чорноморської охорони, які формувалися в Одесі» документально не підтверджено.

Після перемоги Директорії УНР і повалення Української Держави начальником Окремого корпусу кордонної охорони УНР 6 січня 1919 року призначено Олександра Жуківського. Він намагався зберегти кадри кордонної охорони, але значна частина старшинського складу бригад перейшла на бік білогвардійців через нелояльне ставлення керівництва УНР до офіцерів-гетьманців. Про своє підпорядкування Добровольчій армії у повному складі оголосили Одеська, Донецька, Азовська кордонні бригади, більша частина Навчальної бригади, а також кадри всіх трьох полків охорони Чорноморського узбережжя. В умовах бойових дій територія УНР обмежувалась зоною стратегічного впливу Армії Української Народної Республіки. Кордони в цей час були рухомими, нестійкими. На кордоні з Румунією на р. Дністер стояла сторожова охорона чисельністю до 2 тис. вояків. Орг-цію охорони кордону було покладено на коменданта Кам'янця-Подільського.

Прикордонники мали свою форму одягу. Спочатку для кордонної охорони був визначений жовтогарячий колір петлиць. Пізніше — ясно-зелений.

Нaкaзом Головної управи вiйськ У No 230 вiд 12. 08. 1919 р. затверджено однострiй для частин окремого кордонного корпусу. Формa вiдповiдaлa зрaзку польової форми вiйськ УНР з такими змiнaми: штaни — сiро-синього кольору з жовтими кaнтaми; приклaдне сукно — жовте з блакитною стьожкою навколо петлиць i ріжків. На кaшкетax старшин околиця булa жовтого кольору з блакитним кaнтом. a знак розрiзнення у кордонниx корпусax правила емблема на петлицяx: переxрещенi крiс i шабля, а мiж ними — жезл Меркурiя. Знaк міг бути виготовлений з білого метaлу, зроблений трафаретом білого кольору aбо вишитий на сукнi.

У Тимчасовому наказі 1919 року прикордонники отримують (принаймні, на папері) «ясно-зелені» нарукавні ромби.

Тимчасові знаки розрізнення старшин та козаків армії Української Народної Республіки (наказ Військам Дієвої Армії УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84)

Аналізуючи нечисленні праці, присвячені історії українських військових одностроїв та знаків розрізнення, видані в останні роки, неважко помітити, що ця тема вивчена все ще далеко не повністю. Так, висвітлюючи розвиток форми одягу армії Української Народної Республіки (УНР) у першій половині 1919 р. дослідники спираються на накази Головної Управи Війська УНР (ГУВ УНР) від 8 січня 1919 р. ч. 28 та від 24 квітня 1919 р. ч. 276. Проміжок часу між виданням цих наказів якщо і розглядається, то виключно з точки зору спроб запровадження власної уніформи у окремих частинах та з'єднаннях . Відомо, що наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 встановлював для старшин, урядовців та козаків звичайну похідну уніформу за зразком 1-ї Козачої Стрілецької («Сірожупанної») дивізії та парадну уніформу, взоровану на історичний козацький одяг [2]. Відомо також, що виконати його, принаймні в масштабах всієї армії, не вдалося. Похідна уніформа старшин та козаків, опис якої був оголошений наказом ГУВ УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276, була вже значно простішою: кашкет, мундир (френч), штани й шинель-чумарка [3]. Таким чином, можна зробити висновок, що після 8 січня і аж до 24 квітня 1919 р. жодних нормативно-правових актів щодо уніформи не видавали. Проте документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України вказують на протилежне. Наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 замість рангів [4], що існували за часів Гетьмана П. Скоропадського, передбачав т. зв. «ранги по посадам». Та навесні 1919 р. українському військовому керівництву стало зрозуміло, що у справі перебудови армії на регулярних засадах без повернення до рангів не обійтися. Наказом Військам Дієвої Армії УНР (ВДА УНР) від 9 квітня 1919 р. ч. 80 «до затвердження законодавчим порядком» для всіх військових встановлюватися т. зв. «степені». Наказ підписали Тимчасовий виконувач обов'язків Наказного Отамана отаман А. Мельник, за начальника Штабу Дієвої Армії — отаман В. Сінклер. Степені запроваджувалися для козаків і підстаршин (козак, ройовий, чотовий, бунчужний) та старшин. При цьому старшинські степені поділялися на три категорії: старшина (хорунжий, чотар, сотник), булавна старшина (осаул, полковник), отаманна старшина (отаман, кошовий отаман) [5]. Степені надавалися старшинам у відповідності не з посадою, а з останнім рангом, присвоєним на попередній службі в українській, російській чи австрійській армії. Для керування при надані старшинам степенів наводилася порівняльна таблиця з рангами Української Армії періоду Гетьманату та Російської армії. Поза всяким сумнівом, фактичне відновлення наказом ВДА УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 80 рангів (під новою назвою «степені») було надзвичайно важливою подією в житті збройних сил. Але степені могли дати бажаний ефект лише за умови наявності знаків розрізнення, які б їх позначали. І такі знаки розрізнення було встановлено, причому сталося це того ж 9 квітня 1919 р. Про це свідчить нещодавно виявлений нами наказ ВДА УНР ч. 84, що також був підписаний отаманами А. Мельником та В. Сінклером [6]. «До остаточного вирішення військового одягу» в ньому оголошувалися відзнаки родів зброї та степенів козаків і старшин армії УНР.

20 березня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 100 років з дня створення Окремого корпусу кордонної охорони, попередника Державної прикордонної служби України.[2]

20 березня 1918 року, на засіданні уряду Української Народної Республіки було ухвалено рішення про створення ОКРЕМОГО КОРПУСУ КОРДОННОЇ ОХОРОНИ.

27 квітня 2018 року під час урочистих заходів з відзначення сторіччя створення Окремого корпусу кордонної охорони та чергового випуску офіцерів прикордонників Національної Академії Державної прикордорнної служби України в Києві, на Софієвській площі у своєму виступі Президент України Петро Порошенко проголосив про підписання Указу про встановлення Дня Прикордонника 30 квітня.

Історично, Слов'янська група Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, якою командував генерал-хорунжий Володимир Сікевич, звільнивши Донбас, вийшла на річку Дон до кордону з Росією, де 30 квітня 1918 року встановила перший прикордонний знак.