Операція «Страйкбек»

Операція Страйкбек — широкомасштабні морські військові навчання НАТО, що проводились упродовж десяти днів у вересні 1957 року.

Операція «Страйкбек»
англ. Operation Strikeback
Холодна війна

Дата: 3-12 вересня 1957 року
Місце: Північний Атлантичний океан, GIUK прохід, Норвезьке море
Результат: Навчання завершились успішно

Операція була серією навчань, що симулювали напад СРСР на країни-члени НАТО. Операція мала досягнути дві мети. Первинно на меті стояло розгортання військово-морських сил Альянсу (умовна назва «Блакитний флот») проти інших натівських сил, які симулювали ворога (умовна назва «Помаранчевий флот»). Іншою метою було виконання палубних авіаційних ударів по «ворожих» формуваннях та вогневих точках, що розміщувались уздовж північного флангу НАТО у Норвегії.

В операції брали участь понад 200 бойових суден, 650 літаків та 75 000 військовослужбовців зі США, Великої Британії, Канади, Франції, Нідерландів та Норвегії. Ця навчальна операція стала наймасштабнішою морською операцією мирного часу, військовий аналітик Генсон Болдвін з Нью-Йорк Таймс зазначив, що Страйкбек «зібрав найбільший та найрізноманітніший флот з часів Другої світової війни»[1]

Операція Страйкбек та інші паралельні навчання НАТО, проведені восени 1957 року, дотепер є наймасштабнішим військовим заходом Альянсу. До серії тих навчань було залучено понад 250 000 осіб, 300 кораблів та 1 500 літаків. Район навчань простягався від Туреччини до Норвегії[2][3][4].

Передумови

Стратегічний огляд

Стикнувшись із беззаперечною перевагою збройних сил СРСР та країн Варшавського договору, у НАТО було ухвалено концепцію ядерної парасольки для захисту Західної Європи від радянського наземного вторгнення[5][6][2][7]. Таку стратегію вперше було сформульовано 1954 року американським генералом, у подальшому керівником Командування ОЗС НАТО в Європі Альфредом Грюентером:

Ми маємо повітряно-наземний щит, який, хоч і не є досить сильним, але змусить противника сконцентруватись перед нападом. При цьому, зосередившись, він зазнаватиме величезних втрат від ударів атомної зброї... Нині ми можемо застосовувати атомну зброю проти ворога не лише за допомогою стратегічної авіації, але й використовуючи більш легкі літаки, а також 280-мм артилерійські гармати... Така повітряно-наземна команда є досить ефективним щитом, який захищатиме досить добре у разі нападу[2].

Та концепція знайшла своє відображення в американській стратегії Масована відплата за часів президентства Дуайта Ейзенхауера, яку сформулював державний секретар Джон Фостер Даллес:

ми маємо об’єднатись задля забезпечення колективної безпеки. Наша мета – зробити такі взаємовідносини більш ефективними та менш дорогими. Місцева оборона завжди буде дуже важливою. Проте не існує місцевої оборони, яка могла б самотужки стримати усю міць комуністичногго світу. Тому місцева оборона має бути посилена за рахунок атериторіальних сил. Потенційний агресор повинен знати, що він не завжди може нав’язувати правила ведення бойових дій, які вигідні лише йому[8].

Структура військового командування НАТО

Після створення Стратегічного атлантичного командування НАТО (ACLANT) 30 січня 1952 року Верховне командування Атлантики (SACLANT) приєдналось до створеного раніше Верховного командування ОЗС НАТО в Європі (SACEUR), ставши однією з двох принципових частин військової структури НАТО[9]. Окрім того 21 лютого того ж року було створено Стратегічне командування каналів для забезпечення контролю над Ла-Маншем та Північним морем, захисту їх від імовірного противника, охорони морських шляхів сполучення та забезпечення проведення військових морських операцій SACEUR і SACLANT[10][11].

До проведення військових навчань, у тому числі й до проведення операції Страйкбек залучались такі ключові структури військового командування НАТО[12][13]:

Історія операції
Наутилус
Група Альфа ВМС США (1959)

У межах програми надання відсічі можливому нападу СРСР на всіх фронтах операція Страйкбек мала на меті перевірити можливості об'єднаних військово-морських сил (Блакитного флоту), доручивши їм знищення ворожого флоту (Помаранчевий флот) та його потужних підводних засобів, захист трансатлантичного судноплавства, а також завдання послідовних палубних авіаударів по ворожих позиціях[14].

Починаючи з 3 вересня 1957 року американські та канадські військово-морські сили вирушили на з'єднання з британським, французьким, нідерландським та норвезьким флотами у східній Атлантиці та північноєвропейських водах. Загальне командування було покладено на віце-адмірала Роберта Пірі, який виконував обов'язки головнокомандувача ударних військово-морських сил НАТО (COMSTRIKFLTLANT). Дорогою спільні американсько-канадські сили провели операцію Сіспрей, двосторонні військово-морські навчання, спрямовані на захист групи постачання Блакитного флоту (URG) від атак ворожих підводних човнів[15]. До того часу атомний Наутилус та звичайний підводний човен Тригер завершили виконання завдань в Арктиці та приєднались до 34 інших підводних човнів, що тимчасово склали підводні сили Помаранчевого флоту[16]. Головне судно помаранчевого флоту Маунт Маккінлі мало базою Портсмут.

Власне операція Страйкбек почалась 19 вересня 1957, загалом у ній брали участь 200 бойових суден, 650 літаків та 65 000 військовиків. Для забезпечення більш реалістичної симуляції захисту трансатлантичного судноплавства було задіяно понад 200 комерційних суден, в тому числі океанські лайнери Квін Мері та Іль-де-Франс[16]. Групи перехоплювачів (HUK) Блакитного флоту, зосереджені навколо авіаносців Ессекс, Васп і Тарава, а також підводні човни та протичовнові патрульні літаки наземного базування призначались для виявлення, відстеження і стримування прориву підводних сил Помаранчевого флоту на лінії Гренландія-Ісландія-UK прохі (так званий GIUK-прохід")[17][18]

Однією з частин операції Страйкбек стала операція Арктичне коло у Норвезькому морі. Під час цієї операції сили Блакитного флоту, у розпорядженні якого були нові суперавіаносці Саратога й Форрестол, завдали повітряних ударів по ворожих позиціях, що розміщувались у Норвегії.

Після завершення операції Страйкбек, дорогою до місць базування, військово-морські сили США провели операцію Пайпдаун, що передбачала тренування із захисту групи дозаправки пальним[19].

Особливо важливими були дії атомних підводних човнів Наутилус та Сівулф. На думку військово-морського аналітика-історика Нормана Фрідмена Наутилус становив найбільшу загрозу за 21 рік історії підводного флоту. Під час операції Страйкбек цей підводний човен здійснив 16 успішних атак проти різних військово-морських формувань, зберігаючи при цьому тактичні переваги та високошвидкісні можливості переслідування. Наутилус пройшов 3 384 морські милі (6 267 км) із середньою швидкістю 14,4 вузлів (26,7 км/год)[20]. Сівулф, який вирушив з військово-морської бази у Нью-Лондоні 3 вересня, прибув на базу до Ньюпорта 25 вересня, загалом пробувши під водою 16 нів, пройшовши 6 331 миль (10 189 км). Зважаючи на необхідність протичовнової оборони, було вжито таких кроків:

  • У складі Військово-морських сил США було створено групу Альфа для розробки та вдосконалення тактики й технології протичовнової оборони шляхом інтеграції палубної протичовнової авіації, патрульних літаків наземного базування, переобладнаних есмінців та субмарин-перехоплювачів[21][22][23].
  • 2 травня 1958 року було створено Центр морських досліджень у Ла-Спеції, Італія, призначений для потреб протичовнової оборони НАТО[24]

Операція Страйкбек стала останньою для бойових суден Айова та Вісконсин до їхньої розконсервації у 1980-их роках за часів адміністрації Рональда Рейгана[25].

У доповнення до операції Страйкбек, що була сконцентрована у Східній Атлантиці та Північній Європі, Північноатлантичний альянс також провів два великих навчання у вересні 1957 року: операція Контр Панч за участі об'єднаних сил Центральної Європи та операція Діп Вотер на південному узбережжі Середземного моря[26][27]

Військово-морські сили операції

Нижче частково наведено список військово-морських сил та засобів, що брали участь в операції Страйкбек[28]

Авіаносці та авіатранспорти
Саратога
Форрестол
  • Саратога — флагман Блакитного флоту
    • Авіагрупа Вінг Севен:
      • 61 Винищувальний полк (VF-61)
      • 72 Винищувальний полк (VA-72)
      • 75 Винищувальний полк (VA-75)
      • 33 Всесезонний винищувальний полк (VA(AW)-33)
      • 62 Легкий фотополк (VFP-62)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
  • Форрестол
    • Авіагрупа Вінг Ван:
      • 14 Винищувальний полк (VF-14)
      • 84 Винищувальний полк (VF-84)
      • 15 Штурмовий полк (VA-15)
      • 76 Штурмовий полк (VA-76)
      • 1 Важкий винищувальний полк (VAH-1)
      • 12 Десантний полк швидкого реагування (VAW-12)
      • 33 Всесезонний штурмовий полк (AV(AW)-33)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
  • Інтрепід
    • Авіагрупа Вінг Сикс:
      • 33 Штурмовий полк (VF-33)
      • 71 Штурмовий полк (VF-71)
      • 25 Штурмовий полк (VA-25)
      • 66 Штурмовий полк (VA-66)
      • 11 Важкий штурмовий полк (VAH-11)
      • 33 Всесезонний винищувальний полк (VA(AW)-33)
      • 62 Легкий фотополк (VFP-62)
      • 12 Десантний полк швидкого реагування (VAW-12)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (UH-2) Det.
  • Ессекс
    • Полки:
      • 36 Повітряний протичовновий полк (VS-36)
      • 3 Протичовновий вертолітний полк (HS-7)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
  • Тарава
    • Полки:
      • 32 повітряний протичовновий полк (VS-32)
      • 1 Протичовновий вертолітний полк (HS-1)
      • 172 Штурмовий полк (VA-172)
      • 4 Всесезонний винищувальний полк (VF(AW)-4)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
  • Васп
    • Полки:
      • 44 Штурмовий полк (VA-44)
      • 27 Повітряний протичовновий полк (VS-27)
      • 30 Повітряний протичовновий полк (VS-30)
      • 5 Протичовновий вертолітний полк (HS-5)
      • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2) Det.
Арк Роял
  • Арк Роял — флагман Помаранчевого флоту
    • Полки: 802, 804, 815, 831, 849B, 898 полки морської авіації
  • Булварк
    • Полки: 820, 845, 849D, 891 полки морської авіації
  • Ігл
    • Полки: 803, 806, 813, 814, 848A полки морської авіації

Морські літаки
Douglas A-4 Skyhawk

Військово-морські сили США:

  • Винищувачі:
    • Grumman F-9 Cougar
      • VA-76 — F9F-8B
      • VA-44 — F9F-8
      • VA-66 — F9F-8B
      • VFP-62 — F9F-8P
    • McDonnell F3H Demon
      • VF-14 — F3H-2N
      • VF-61 — F3H-2M
    • McDonnell F2H Banshee
      • VFP-62 — F2H-2P
      • VF-71 — F2H-3/4
      • VA-172 — F2H-2/2B
    • FJ Fury
      • VF-33 — FJ-3/3M
      • VF-84- FJ-3M
  • Протичовнові літаки:
    • Lockheed P2V-5F Neptune
      • VP-8
      • VP-10
    • Grumman S2F Tracker
      • VS-27- S2F-1/2
      • VS-30 — S2F-1/2
      • VS-32 — S2F-1/2
      • VS-36 — S2F-1/2
  • Штурмові бомбардувальники:
    • Douglas A-4 Skyhawk
      • VA-72 — A4D-1
    • Douglas AD Skyraider
      • VAW-12 — AD-5W
      • VA-15 — AD-6
      • VA-25 — AD-6
      • VA(AW)-33 — AD-5N, AD-5Q
      • VA-75 — AD-6
      • VF(AW)-4 — AD-5
    • Douglas A-3 Skywarrior
      • VAH-1 — A3D-1
    • AJ Savage
      • VAH-7 — AJ-2
      • VAH-11 — AJ-2
  • Вертольоти:
    • Piasecki HUP-2 Retriever
      • HU-2
    • Sikorsky HSS-1 Seabat
      • HS-5
      • HS-7

Королівські військово-морські сили Великої Британії:

  • Винищувачі
    • 891 Полк морської авіації de Havilland Sea Venom
    • 894 Полк морської авіації, Sea Venom
    • 802 Полк морської авіації, Hawker Sea Hawk
    • 803 Полк морської авіації, Sea Hawk
    • 804 Полк морської авіації, Sea Hawk
    • 806 Полк морської авіації, Sea Hawk
    • 898 Полк морської авіації, Sea Hawk
  • Торпедні винищувачі
    • 813 Полк морської авіації, Westland Wyvern
  • Штурмовики
    • 814 Полк морської авіації, Fairey Gannet
    • 815 Полк морської авіації, Fairey Gannet
    • 820 Полк морської авіації, Fairey Gannet
  • Десантні літаки
    • 'A' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
    • 'B' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
    • 'D' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
  • Вертольоти:
    • 845 Полк морської авіації, Westland Whirlwind

Втрачені літаки
  • 24 вересня винищувач F4D Skyray упав у море під час спроби посадки на борт авіаносця Саратога. Упродовж подальших пошуково-рятувальних дій зіткнулись у повітрі ще два S2F-2 з авіаносця Ессекс та впали у море. Два додаткових F4D Skyray зазнали катастрофи в результаті зіткнення над норвезьким містечком Анньой. Загалом загинуло 11 осіб[29][30].
  • 26 вересня під час спроби посадки на борт авіаносця Форрестол зазнав катастрофи штурмовий бомбардувальник A3D-1 Skywarrior. Літак затонув у морі, втім трьом членам екіпажу вдалось урятуватись.

Бойові кораблі

Лінкори:

Крейсери:

  • Канберра
  • Бостон
  • Макон
  • Олбані
  • Нортгемптон
  • Гамбія
  • Шеффілд
  • Де Грассе

Есмінці:

  • Мітщер
  • Вілліс Ей Лі
  • Декатур
  • Джон Пол Джонс
  • Форрест Шерман
  • О'Гара
  • Форрест Роял
  • Чарльз Р. Вейр
  • Гарвуд
  • Маккефрі
  • Чарльз Роан
  • Джозеф Кеннеді молодший
  • Фіскі
  • Роберт Овенс
  • Семюел Робертс
  • Джонстон
  • Коррі
  • Роберт Гантінгтон
  • Стормс
  • Дуглас Фокс
  • Мессі
  • Зелларс
  • Джеймс Овенс
  • Лоурі
  • Петнем
  • Леффі
  • Вільям Раш
  • Г'ю Пурвіс
  • Гарлан Діксон
  • Гейнард
  • Комптон
  • Ольт
  • Чарльз Сперрі
  • Інгрехем
  • Моал
  • Аллен Самнер
  • Гант
  • Кейпертон
  • Еббот
  • Далі
  • Ітон
  • Коні
  • Біль

Ескортні міноносці:

  • Джозеф Тоссіг
  • Кортні
  • Гаммерберг
  • Кромвель
  • Ділей
  • Сновден
  • Петерсон
  • Г'юз

Головні судна:

  • Маунт Маккінлі
  • Воштеноу Каунті

Канадські королівські морські есмінці

Субмарини

Атомні підводні човни:

Плавучі бази підводних човнів:

  • Фултон
  • Папаго
  • Луїсено

Дизельно-електричні підводні човни:

  • Дартер
  • Тригер
  • Одакс
  • Раннер
  • Трампетфіш
  • Квіллбек
  • Торск
  • Пайпер
  • Сі Пучер
  • Сі Оул
  • Джаллао
  • Гафбік

Допоміжні сили

Група постачання (URG):

  • Сурібакі (флагман)
  • Шаста
  • Денебола
  • Калусахатчі
  • Аллагаш
  • Нантагала
  • Канкакі
  • Кеннебек

Підтримка флоту:

  • Гранд Каньйон
  • Кадмус (плавуча майстерня)

3 Крило морської авіації США

ВМС США розгорнули два патрульних полки, які взяли участь в операції Страйкбек:

Обидва полки мали на озброєнні патрульні літаки Lockheed P2V-5F.

Берегове командування Королівських ВПС

Королівські ВПС Великої Британії також виділили два полки для участі у навчаннях:

  • 204 полк з базою у Кінлоссі[33].
  • 269 полк з базою у містечку Вік.

Обидва полки мали на озброєнні патрульні бомбардувальники Avro Shackleton.

Підрозділи морської піхоти США

Зі складу морської піхоти Сполучених Штатів в операції Страйкбек брали участь[34]

  • 8 десантний загін (RLT-8) та
  • 1 десантний батальйон.

Примітки
  1. Baldwin, Hanson W. (22 вересня 1957). 100 Fighting Ships in Vast Exercise. Нью-Йорк Таймс. Процитовано 9 серпня 2014.
  2. Chapter 9. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
  3. Key Jr., David M. (2001). Admiral Jerauld Wright: Warrior among Diplomats. Manhattan, Kansas: Sunflower University Press. с. 333. ISBN 978-0-89745-251-9.
  4. Emergency Call. TIME. 30 вересня 1957. Процитовано 9 серпня 2014.
  5. Chapter 3. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
  6. Chapter 7. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
  7. Chapter IX-B. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
  8. John Foster Dulles (12 січня 1954). The Evolution of Foreign Policy. Department of State, Press Release No. 81. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 9 серпня 2014.
  9. Chapter 7 - The Military Structure - Atlantic Command. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
  10. Chapter 7 - The Military Structure - Channel Command and Channel Committee. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
  11. Appendix 1 — Chronicle. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
  12. Who is who at NATO (PDF). НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
  13. Key, Jr., David M. (2001). Admiral Jerauld Wright: Warrior among Diplomats. Manhattan, Kansas: Sunflower University Press. с. 329–331, 334–335, 338–342, 357. ISBN 0-89745-251-8.
  14. Warrior among Diplomats. стор. 333–334
  15. USS Wasp Veterans Association (1999). U. S. S. Wasp CV 18. Nashville: Turner Publishing Company. с. 119. ISBN 978-1-56311-404-5.
  16. The day Nautilus came to Portland. Archive. Dorset Echo. 5 жовтня 2007. Процитовано 12 серпня 2014.[недоступне посилання з червня 2019]
  17. USS Wasp, p. 118
  18. Norwegian subs during the Cold War. Warships1 and NavWeaps Discussion Boards. Процитовано 12 серпня 2014.
  19. USS Wasp, p. 119
  20. Friedman, Norman (1994). U.S. Submarines Since 1945: An Illustrated Design History. Аннаполіс: Naval Institute Press. с. 109. ISBN 1-55750-260-9.
  21. Bendict, John R. (весна 2005). The Unraveling and Revitalization of U.S. Navy Antisubmarine Warfare. Naval War College Review: 98.
  22. The Goblin Killers. Time. 1 вересня 1958. Процитовано 3 листопада 2008.
  23. Antisubmarine Boss. Time. 7 квітня 1958. Процитовано 12 серпня 2014.
  24. Warrior among Diplomats, p. 357
  25. Chronological History — U.S. Naval Communications, p. 16
  26. Emergency Call. TIME. 30 вересня 1957. Процитовано 12 серпня 2014.
  27. All Ashore. TIME. 7 жовтня 1957. Процитовано 12 серпня 2014.
  28. Словник американських бойових суден
  29. Loss and Ejections: F4D-1 Skyray. ejection-history.org. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 12 серпня 2014.
  30. United States Navy Crew Crashes While On NATO Maneuvers In The Atlantic 24 September 1957. Arlington National Cemetery. Процитовано 12 серпня 2014.
  31. Second VP-8 (PDF). Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 2, Chapter 3. Naval Historical Center. Процитовано 13 серпня 2014.
  32. Third VP-10 (PDF). Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 2, Chapter 3. Naval Historical Center. Процитовано 13 серпня 2014.
  33. Ballykelly's Shackleton Era 1952-1971. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 13 серпня 2014.
  34. Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III. Washington, DC: United States Marine Corps. с. 35. LCCN 77-604776. PCN 19000318200.

Посилання

Бібліографія
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.