Паличка синьогнійна

Флюоресценція піовердіну

Продукція синьо-зеленого пігменту піоціаніну (ліворуч) — важлива діагностична ознака

Клітини бактерій виду — прямі або скривлені палички розмірами 1-5 х 0,5-1,0 мікрон, монотрихи. За типом метаболізму — хемоорганогетеротрофи, аероби або факультативні анаероби (денітрификатори).

Росте на МПА (великі напівпрозорі слизуваті колонії синьо-зеленого кольору з перламутровим відтінком, мають специфічний запах жасмину, фіалок, або мигдалю, що квітне; середовище забарвлюється в синьо-зелений колір), МПБ (у середовищі утворюються помутніння і плівка, також синьо-зелений колір). На агарі Плоскірєва виростають колонії інтенсивного жовтого кольору, які через 48 годин стають коричневими, в'язкими. Росте при температурах до 42 °C (оптимум — 37 °C), селективне середовище — ЦПХ-агар (живильний агар з цетилпіридинію хлоридом). Утворює екзопротеази. На твердих живильних середовищах популяція розпадається на три форми: R-, S- і M- форми[7].

Синьогнійна паличка має слабкі цукролітичні властивості. Розкладає до кислоти лише глюкозу. Значно вище виражена протеолітична дія: розріджує желатин і згорнуту сироватку крові, спричинює зброджування молока і гідролізує казеїн. Відновлює нітрати до нітрітів, не утворює індол і сірководень.

Продукує характерні пігменти:

• піоціанін (феназіновий пігмент, забарвлює живильне середовище в синьо-зелений колір, екстрагується хлороформом),
• піовердін (жовто-зелений пігмент, що флюоресцує в ультрафіолетових променях)
• піорубін (бурого кольору).
• піомеланін (темно-коричневий) [8]

Першим описав ранову інфекцію А. Люкке (1892 рік), спостерігаючи за характерним синьо-зеленим забарвленням матеріалу після перев'язування ран.

Pseudomonas aeruginosa виявляється при абсцесах і гнійних ранах, асоціюється з ентеритами і циститами[9]. P. aeruginosa є одним з найпоширеніших збудників нозокоміальних інфекцій з огляду на те, що P. aeruginosa особливо легко вражає осіб з ослабленим імунним статусом. Факторами патогенності P. aeruginosa є наявність рухливості, утворення токсинів, продукція гідролітичних ферментів. Прогноз погіршується високою резистентністю до дії антибіотиків[10]. P. aeruginosa стійка до дії багатьох беталактамов, аміноглікозидів, фторидів хінолону[11]. Pseudomonas aeruginosa є причиною найрізноманітніших захворювань у людини: сепсису, гнійного менінгіту, остеомієліту, артриту, отиту, пневмонії, плевриту, абсцесів печінки і мозку, запалення сечостатевої системи, часто спричиняє харчові токсикоінфекції тощо[1]. Величезну роль бактерія відіграє у гнійно-запальних ускладненнях операційних ран, опіків, які зводять нанівець лікування і часто призводять до летального наслідку[1].

Деякі штами здійснюють руйнування вуглеводнів, зокрема формальдегіду[12].

Крім того, P. aeruginosa продукує екзотоксини: гемотоксин, лейкоцидин, гістотоксин, ентеротоксин[1]. Їхній синтез контролюється плазмідами.

Продукує низку ферментів, що є факторами агресії та підсилюють патогенні властивості: колагеназу (руйнує строму сполучних тканин і сприяє поширенню збудника); протеази (деякі з них блокують систему комплемента); лецитиназу, нейрамінідазу тощо.[1]

До факторів патогенності належать адгезини, що забезпечують прикріплення псевдомонад до епітеліальних клітин, та піоціанін, який сприяє пошкодженню тканин через продукування токсичних радикалів кисню[1].

Перебіг захворювання доволі тяжкий, що зумовлено наявністю у збудника великої різноманітності факторів патогенності, а також великої кількості R-плазмід, які визначають його стійкість до багатьох антибіотиків. Захворювання часто переходить у хронічну форму (уретрит, остеомієліт, цистит).

Основний метод діагностування — бактеріологічний із подальшою ідентифікацією збудника на основі молекулярних особливостей ДНК або рРНК. Фаго-, піоціно-, серотипування використовують у референс-лабораторіях.

Матеріалом для лабораторного аналізу є гній, рановий вміст, ексудат, сеча, жовч, ліквор, випорожнення. Pseudomonas aeruginosa добре росте на простих і диференціально-діагностичних середовищах в аеробних умовах. Ідентифікують синьогнійну паличку за морфологічними, культуральними та біохімічними властивостями.

Серологічну діагностику проводять за допомогою реакції аглютинації з визначенням специфічних O- H-антигенів.

Розроблена асоційована вакцина, що містить антигени синьогнійної палички[1].