Гнійний менінгіт

Гнійний менінгіт
Спеціальність	інфекційні хвороби і неврологія
Симптоми	менінгеальні симптоми, головний біль, гарячка, фотофобія, гіперакузія, нудота, блювання, судома і кома
Причини	менінгокок, Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Стафілокок, кишкова паличка і Listeria monocytogenesd
Метод діагностики	фізикальне обстеження і люмбальна пункція
Ведення	антибактерійні препаратиd, антибіотик і діуретики
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	G00.9

Гнійний менінгіт (англ. purulent meningitis / pyogenic meningitis) — вид менінгіту, при якому виникає гнійне (нейтрофільне) запалення мозкових оболон.

У дорослих найчастіше його спричинює Neisseria meningitidis (менінгокок), Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae типу b (після впровадження вакцинації також все рідше у дітей) та Listeria monocytogenes; рідше, при особливих умовах це грамнегативні кишкові палички, стрептококи групи B і А (Streptococcus pyogenes), а також Staphylococcus aureus. У новонароджених переважають менінгіти, спричинені E. coli, Streptococcus agalactiae, L. monocytogenes та іншими грамнегативними кишковими паличками. У немовлят і дітей віком до 5 років переважають N. meningitidis, H. influenzae та S. pneumoniae, а від 5 до 16 років — N. meningitidis і S. pneumoniae.

Бактеріальні ураження центральної нервової системи, серед яких переважають гнійні менінгіти, повсюдно є однією з актуальних міждисциплінарних проблем сучасної медицини, що обумовлено необхідністю надання невідкладної допомоги, інтенсивного, у тому числі реанімаційного, лікування, а також часто й спеціалізованого хірургічного лікування хворих, тому що збудники гнійних менінгітів здатні спричинити й фокальне накопичення гною у вигляді абсцесу мозку, субдуральної емпієми, епідурального абсцесу.

Патогенез

Найчастіше збудники (переважно бактерії) досягають субарахноїдального простору та мозкових оболон шляхом гематогенного поширення. Бактерії також можуть досягати мозкових оболон із сусідніх інфікованих структур або через вроджений чи набутий дефект черепа або хребта.

Класифікація

Гнійні менігіти класифікують:

за етіологією — менінгококовий, пневмококовий, гемофільний, стафілококовий, стрептококовий, ентерококовий, сальмонельозний, та ін.;
за патогенезом — первинні та вторинні;
за тяжкістю: середньотяжкий, тяжкий;
за клінічним перебігом: гострий (до 3 місяців), затяжний або підгострий (понад 3 місяці).

Клінічні прояви

Включають загальноінфекційний та менінгеальний синдроми. Менінгеальний синдром включає:

гідроцефально-гіпертензійні симптоми: різкий дифузний головний біль, повторне блювання, загальна гіперестезія;
менінгеальні симптоми: ригідність потиличних м'язів, позитивні симптоми Керніга і Брудзинського (верхній, середній, нижній), симптом Гієна, симптом триніжка у тяжких випадках менінгеальна поза, тонічне напруження м'язів спини;
у дітей раннього віку — вибухання і напруження великого джерельця черепа, позитивний симптом підвішування (Лессажа), закидання голови.

Ускладнення

Може виникнути гострий набряк-набухання головного мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, епендиматит, абсцес головного мозку, синдром лікворної гіпотензії, субдуральний випіт. Вкрай рідко виникає інфекційно-токсичний шок.

Діагностика

У клінічному аналізі крові спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищення ШОЕ. Для отримання спинномозкової рідини проводиться люмбальна пункція. Дослідження її показує нейтрофільний плеоцитоз, підвищений рівень білку, зниження глюкози і хлоридів. Проводиться бактеріоскопічне дослідження осаду ліквору і в деяких випадках мазків крові за типом «товста крапля». Здійснюється бактеріологічний посів на селективні поживні середовища ліквору, іноді крові, слизу з носоглотки для виділення збудника. У деяких випадках використовуються певні серологічні реакції для визначення антигенів збудників.

Підтвердженим випадок гнійного бактеріального менінгіту вважається за наявності таких критеріїв:

гнійний спинномозковий ліквор;
позитивна бактеріальна культура, виділена із спинномозкової рідини, в тому числі посмертно;
гнійний ліквор при виділенні збудника з крові або сечі або при визначенні його антигену в крові або сечі.

Лікування

Необхідний суворий ліжковий режим до зникнення гарячки, менінгеального синдрому та певної нормалізації показників крові та ліквору, у середньому такий режим триває 10-14 днів.

Головним у лікуванні є антибактерійна терапія. При менінгококовому менінгіті стартовим може бути пеніцилін 300—500 тис. ОД. / кг маси тіла на добу. При тяжкому перебігу гнійного менінгіту на першому етапі терапії до виявлення збудника препаратом вибору є цефтріаксон 100мг/кг/на добу або ж цефотаксим 200 мг/кг/ на добу. У дітей до 1 місяця життя застосовується ампіцилін 150—200 мг/кг на добу у сполученні з цефалоспоринами III покоління або аміноглікозидами — амікацин 15-30 мг/кг на добу чи нетилміцин 6-9 мг/кг на добу. За 24 — 48 годин від початку лікування антибіотики проводиться контрольна люмбальна пункція, для розуміння ефективності введених антибіотиків. Критерієм ефективності є зниження кількості нейтрофілів у лікворі не менш ніж на 1/3.

При виявленні збудника перші стартові антибіотики можна замінити на такі, що відповідають визначеній чутливості збудника. Проте за наявності значної позитивної динаміки: зменшення інтоксикаційного синдрому, зникнення гарячки та менінгеальних симптомів, відчутного зменшення цитозу у лікворі, позитивних змін у клінічному аналізу крові, слід продовжити стартову антибіотикотерапію. За відсутності позитивної динаміки від початкової терапії впродовж 48 — 72 годин призначається цефепім 100 мг/кг/ на добу, меропенем 120 мг/кг/на добу, ванкоміцин 60 мг/кг/ на добу.

Тривалість антибіотикотерапії залежно від збудника становить від 7 діб до 1 місяця. Критерієм для відміни антибіотиків є санація спинномозкового ліквору. Контрольна люмбальна пункція проводиться після нормалізації температури тіла, зникнення менінгеального синдрому, нормалізації клінічного аналізу крові. Антибіотики перестають вводити, якщо кількість клітин у 1 мкл ліквору стає меншою 50, і вони представлені лімфоцитами.

За рецидиву гнійного менінгіту призначається повторний курс антибіотиків резерву — меропенему, цефтазідіму, ванкоміцину.

Дезінтоксикаційна терапія проводиться 5 % розчином глюкози в поєднанні із 7,5 % розчином хлористого калію, іншими сольовими розчинами. Загальний добовий об'єм має бути не більш ніж 2/3 від фізіологічної потреби за умови достатнього діурезу і відсутності початкової дегідратації. З 2-ї доби підтримується нульовий водний баланс. Обсяг інфузії має складати 1/3 — 1/2 від фізіологічної потреби. При виникненні олігурії чи анурії введення рідини протипоказане до відновлення діурезу. З метою зменшення набряку-набухання мозку застосовується манітол, фуросемід.

Джерела

І. О Карпов, І. В. Юркевич, Є. П. Кишкурко, Є. Ф. Качанко Бактерійні гнійні менінгіти: сучасні проблеми діагностики і антибактерійної терапії Інфекційні хвороби. № 2 2007. с. 63-69
Протокол діагностики та лікування гнійних менінгітів у дітей. Додаток до наказу МОЗ № 354 від 09-07-2004
М. Б. Титов, Б. Д. Луцик. Гнойные менингиты. Пособие / К. Здоров'я, 1990. — 160 с. ISBN 5-311-00591-2
Л. І. Чернишова, А. В. Бондаренко, А. П. Волоха, А. М. Бондаренко Особливості етіології, діагностики та лікування гнійних бактеріальних менінгітів у дітей. «Гострі та невідкладні стани у практиці лікаря». — 1 (14) ' 2009.
Acute Bacterial Meningitis. MSD Manuals PROFESSIONAL Version. NEUROLOGIC DISORDERS / MENINGITIS / ACUTE BACTERIAL MENINGITIS (англ.)
J. P. Anderson. Management of Meningitis. Br Med J. 1964 May 16; 1(5393): 1310—1311. PMCID: PMC1813944 (англ.)
R J BLATTNER. Purulent meningitis. Rocky Mt Med J. 1951 May;48(5):339-43. PMID: 14834777 (англ.)
S Karan. Purulent meningitis in the newborn. Childs Nerv Syst. 1986;2(1):26-31. doi: 10.1007/BF00274029. (англ.)
G D McKENDRICK. Pyogenic meningitis. Lancet. 1954 Sep 11;267(6837):510-2. doi: 10.1016/s0140-6736(54)90308-6. (англ.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.