Пенязь
Пе́нязь, або пі́нязь[1] (дав.-рус. пѣнязь, староцерк.-слов. пѣнѩѕь)[2] — назва денаріїв Великого князівства Литовського, карбування яких велося на різних монетних дворах цієї держави, починаючи з кінця XIV століття і тривало з перервами до першої половини XVII століття. Припускають, що окремі ранні типи цих монет карбувалися в Луцьку.
| Пенязь | |
 | |
| Держава |
 Велике князівство Литовське |
|---|---|
Один литовський гріш складався з 10 пінязів, а один польський (краківський) гріш — з 8 пінязів. Початкова вага пінязя дорівнювала 0,35 г (0,085 г чистого срібла), згодом зменшилась до 0,3 г (0,07 г чистого срібла). Литовські монети за якістю були кращими від польських. На українських, білоруських землях в обігу були переважно монети із зображенням списа та литовського герба, також — гербів Погоня, Колюмна.
Назва
Назва монети походить від прасл. *pěnędzь, що є запозиченням з германських мов (прагерм. panningaz, пор. нім. Pfennig — «пфеніг»); прикінцеве -dzь пояснюється ефектом третьої палаталізації, а *ě утворений від ранішого *ę внаслідок дисиміляції[2]. Відповідно до фонетичних законів української мови на місці *ě («ятя») мав бути звук [i], але більшість джерел містить написання з е, а не з і. У дореформеній російській орфографії із середини XIX ст. затвердилося написання пенязь: на думку Я. К. Грота, написання пѣнязь у стародавніх пам'ятках, з огляду на давн-англ. penig і сканд. penigr, є помилковим[3].
У «Словарі Грінченка» засвідчені тільки варіанти піняз, пінязь[1]. У СУМ-11 термін не згадується, в ЕСУМ основним варіантом наведено пенязь, другим — пінязь[2].
У XIV—XVII століттях «пінязями» на українських і білоруських землях називали гроші, у польській мові слово pieniądz досі означає «гроші» (має форму однини, але вживається переважно в множині — pieniądze).
Назва грошової одиниці залишилося у топономіці: у Чернігівській області є село Пенязівка; село Українка Малинського району Житомирської області до 1960 р. називалося Пинязевичі.
Примітки
- Піняз // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. — С. 336, 409—410.
- Я. К. Грот. Буква ѣ // Спорные вопросы русскаго правописанія отъ Петра Великаго донынѣ. — СПб., 1873. — С. 109.
Джерела та література
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Котляр М. Ф. Пенязь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 110. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Зварич В. В. (автор-составитель). Нумизматический словарь. — Львов : издательство при ЛГУ / объединение «Вища школа», 1975. — 156 с.: 292 ил. — С. 98. (рос.)
Посилання
- Осьмак // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1257. — 1000 екз.