Переможці Відкритого чемпіонату Франції з тенісу в одиночному розряді

У списку наведено усіх переможців Ролан Гарросу в одиночному розряді за всю його історію.

Емблема турніру

Відкритий чемпіонат Франції з тенісу, також відомий як Ролан Гаррос, належить до чотирьох турнірів Великого шлема (разом з відкритим чемпіонатом Австралії, Вімблдоном та відкритим чемпіонатом США) і є єдиним ґрунтовим тенісним турніром серед них.

Перший розіграш відбувся 1891 року. Його переможцем став британець Г. Бріггз. Перемога іноземця була дуже незвичною, адже до участі у перших 29 турнірах допускалися виключно члени французьких тенісних клубів, більшість з яких були місцевими громадянами. Через це турнір не був міжнародним і на ньому не виступали зіркові тенісисти того часу (наприклад, Ентоні Уілдінг). Ба більше, певний час паралельно з французьким чемпіонатом відбувався ще один турнір на ґрунтових кортах — Світовий чемпіонат на твердому корті. Він проходив з 1912 по 1923 роки та виконував ту ж функцію, що Ролан Гаррос зараз: разом з Вімблдоном та Світовим чемпіонатом на критих кортах формував трійку найпрестижніших тенісних змагань[1][2].

У 1925 році турнір став міжнародним та одразу отримав статус одного з найважливіших від Міжнародної федерації тенісу[3]. Середина 20-х — початок 30-х років XX ст. ознаменувалися гегемонією у світовому тенісі Рене Лакоста, Анрі Коше, Жана Боротра та Жака Бруньйона, яких назвали «чотирма мушкетерами». На честь їхніх успіхів (зокрема вони виграли для Франції усі кубки Девіса з 1927 по 1932 роки[4]) кубок, що вручається на турнірі названий Кубком мушкетерів (створений 1981 року). За винятком Бруньйона, кожен з вище згаданих гравців неодноразово вигравав Ролан Гаррос[5].

Французька гегемонія пішла на спад в 30-х роках XX ст. Єдиним турніром, який виграв представник країни-господарки чемпіонату в роки аматорської ери, що залишилися, був перший післявоєнний розіграш. Варто зазначити, що протягом Другої світової війни турнір проводився з одобрення окупаційної влади: усі перемоги здобули французи, але ці звитяги не визнаються Французькою федерацією тенісу та організаційним комітетом турніру. З перемог іноземців у довоєнний період варто відзначати тріумф Дона Баджа, який в 1938 році переміг на всіх чотирьох турнірах Великого шлема[6].

Після війни на турнірі домінували англомовні країни: США та, особливо, Австралія. Паркер, Петті, Роузволл, Траберт, Гоуд, Роуз, Лейвер, Емерсон, Столл та Роше здобули 15 титулів у період з 1948 по 1969. Лейвер у 1962 та 1969 роках здобував перемогу на всіх чотирьох найпрестижніших турнірах[6].

1969 року Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який відкрився для тенісистів-професіоналів[7]. На початку цієї ери домінував Б'єрн Борг, який сумарно здобув шість перемог, чотири з яких підряд. Варто зазначити, що не всі найкращі тенісисти були допущені до турніру. Наприклад, Коннорс підписав контракт з організацією World Team Tennis, яка перебувала у конфлікті з організаторами чемпіонату Франції, тому йому не дозволили змагатися в Парижі з 1974 по 1978 роки (1974 року він переміг на трьох інших турнірах Великого шлема і тільки Ролан Гаррос залишився єдиним непідкореним турніром такого ґатунку, через що він не досяг кар'єрного великого «шлема»)[8].

Остання «французька» перемога датується 1983 роком і належить Янніку Ноа, а кінець 90-х ознаменувався чи не найбільшим тенісним успіхом в історії незалежної України, а саме виходом у фінал Андрія Медведєва, який поступився Андре Агассі.

З 2005 року розпочинається епоха домінування Рафаеля Надаля, який сумарно виграв турнір рекордні 13 раз. У 2017 році, коли він здобув свою десяту перемогу, йому було вручено на постійне володіння копію Кубка мушкетерів[9]. З того ж 2005 року «велика трійка» (Роджер Федерер, Рафаель Надаль та Новак Джокович) перемагала на всіх чемпіонатах, окрім єдиного (2015 року), у фіналі якого звитягу над Джоковичем здобув Стен Ваврінка. Перемогами на Ролан Гарросі Федерер та Джокович оформили кар'єрні «великі шлеми» (перемога на усіх чотирьох турнірах Великого шлема за кар'єру)[10][11].

Аматорська ера (1891—1967)
Макс Декюжі
Моріс Жермо
Андре Гобер
Анрі Коше
Рене Лакост
Жан Боротра (ліворуч) та Фред Перрі (праворуч)
Готтфрід фон Крамм
Л'ю Гоуд (ліворуч) та Ярослав Дробний (праворуч)
Кен Роузвелл
Мануель Сантана
Род Лейвер
Рой Емерсон
Ян Кодеш
Б'єрн Борг (ліворуч) та Гільєрмо Вілас (праворуч)
Матс Віландер
Іван Лендл
Джим Кур'є
Густаво Куертен
Роджер Федерер
Стен Ваврінка
Новак Джокович
13-разовий переможець турніру Рафаель Надаль
Надаль з Кубком мушкетерів

Внутрішній чемпіонат (1891—1924)
  • Називався «Championnat de France»[7];
  • У турніру могли взяти участь виключно гравці-аматори з членством у місцевих тенісних клубах (як французи, так і іноземці)[12];
  • Через це турнір не відносили до важливих міжнародних і він не мав статусу одного зі світових чемпіонатів відповідно до Міжнародної федерації тенісу[3];
  • До 1903 року матчі проходили до 2-х переможних сетів, з 1903 — до 3-х[12];
  • Тайбрейки не були передбачені[12];
  • Першим переможцем турніру став британець Г. Бріґґз (ім'я невідоме)[13];
  • Він же ж залишився єдиним іноземцем, який виграв турнір, коли він проходив за типом внутрішнього чемпіонату[13];
  • Андре Вашеро переміг у фіналі у віці 40 років та 9 місяців, він досі є найстаршим чемпіоном в історії змагань[7];
  • Найбільше перемог на цьому етапі здобув Макс Декюжі (8)[14].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1891 Г. Бріггз  Велика Британія 1 6–3, 6–4 П. Беньєр [15]
1892 Жан Шопфер  Франція 1 6–2, 1–6, 6–2 Френсіс Луїс Фассит
1893 Лоран Рібуле 1 6–3, 6–3 Жан Шопфер
1894 Андре Вашеро 1 1–6, 6–3, 6–3 Жорж Бросселен
1895 2 9–7, 6–2 Лоран Рібуле
1896 3 6–1, 7–5 Жорж Бросселен
1897 Поль Айме 1 4–6, 6–4, 6–2 Арчибальд Ворден
1898 2 5–7, 6–1, 6–2 Поль Лебретон
1899 3 9–7, 3–6, 6–3
1900 4 6–3, 6–0 Андре Прево
1901 Андре Вашеро 4 невідомо Поль Лебретон
1902 Марсель Вашеро 1 6–4, 6–2 Макс Декюжі
1903 Макс Декюжі 1 6–3, 6–2 Андре Вашеро
1904 2 6–1, 9–7, 6–8, 6–1 [16]
1905 Моріс Жермо 1 невідомо
1906 2 5–7, 6–3, 6–4, 1–6, 6–3 Макс Декюжі
1907 Макс Декюжі 3 невідомо Робер Валле
1908 4 6–2, 6–1, 3–6, 10–8 Моріс Жермо
1909 5 3–6, 2–6, 6–4, 6–4, 6–4
1910 Моріс Жермо 3 6–1, 6–3, 4–6, 6–3 Франсуа Бланші
1911 Андре Гобер 1 6–1, 8–6, 7–5 Моріс Жермо
1912 Макс Декюжі 6 невідомо Андре Гобер
1913 7 6–1, 6–3, 6–4 Жорж Голь
1914 8 3–6, 6–1, 6–4, 6–4 Жан-П'єр Самазей
Турнір не проводився через Першу світову війну.
1920 Андре Гобер  Франція 2 6–3, 3–6, 1–6, 6–2, 6–3 Макс Декюжі [16]
1921 Жан-П'єр Самазей 1 6–3, 6–3, 2–6, 7–5 Андре Гобер
1922 Анрі Коше 1 8–6, 6–3, 7–5 Жан-П'єр Самазей
1923 Франсуа Бланші 1 1–6, 6–2, 6–0, 6–2 Макс Декюжі
1924 Жан Боротра 1 7–5, 6–4, 0–6, 5–7, 6–2 Рене Лакост [17]

Міжнародний турнір (з 1925)
  • Турнір став відкритим для учасників-аматорів різних національностей та перестав бути прив'язаним до членства в місцевих клубах[18];
  • Через це він набув статусу одного з чотирьох найважливіших турнірів (у майбутньому вони отримають назву Великий шлем)[3];
  • Назву змінено на «Les Championnats internationaux de France»[19];
  • Гра до трьох переможних сетів, без тайбрейку[12];
  • У 1928 році турнір перебрався на постійній основі на стадіон ім. Ролана Гарроса та отримав його ім'я[18];
  • Результати турніру за часів окупації Франції («Tournoi de France») не враховуються в офіційній статистиці турніру[20].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1925 Рене Лакост  Франція 1 7–5, 6–1, 6–4 Жан Боротра [17]
1926 Анрі Коше 2 6–2, 6–4, 6–3 Рене Лакост
1927 Рене Лакост 2 7–5, 6–1, 6–4 Білл Тілден
1928 Анрі Коше 3 5–7, 6–3, 6–1, 6–3 Рене Лакост
1929 Рене Лакост 3 6–3, 2–6, 6–0, 2–6, 8–6 Жан Боротра
1930 Анрі Коше 4 3–6, 8–6, 6–3, 6–1 Білл Тілден
1931 Жан Боротра 2 2–6, 6–4, 7–5, 6–4 Крістіан Буссю
1932 Анрі Коше 5 6–0, 6–4, 4–6, 6–3 Джорджіо де Стефані
1933 Джек Кроуфорд  Австралія 1 8–6, 6–1, 6–3 Анрі Коше
1934 Готфрід фон Крамм Німеччина 1 6–4, 7–9, 3–6, 7–5, 6–3 Джек Кроуфорд
1935 Фред Перрі  Велика Британія 1 6–3, 3–6, 6–1, 6–3 Готфрід фон Крамм
1936 Готфрід фон Крамм Німеччина 2 6–0, 2–6, 6–2, 2–6, 6–0 Фред Перрі
1937 Геннер Генкель 1 6–1, 6–4, 6–3 Банні Остін
1938 Дон Бадж  США 1 6–3, 6–2, 6–4 Родеріх Менцель
1939 Дон Макніл 1 7–5, 6–0, 6–3 Боббі Ріггз [21]
У 1940 році турнір не проводився через Другу світову війну. З 1941 по 1945 роки турнір відбувався, але його результати не визнаються Французькою федерацією тенісу.
1941 Бернар Дестремо  Франція 1 6–4, 2–6, 6–3, 6–4 Робер Рамільйон [20]
1942 2 5–7, 6–4, 6–4, 6–1 Крістіан Буссю [22]
1943 Івон Петра 1 6–3, 6–3, 6–8, 2–6, 6–4 Анрі Коше [23]
1944 2 6–1, 4–6, 4–6, 7–5, 6–2 Марсель Бернар [24]
1945 3 7–5, 6–4, 6–2 Бернар Дестремо [20]
1946 Марсель Бернар  Франція 1 3–6, 2–6, 6–1, 6–4, 6–3 Ярослав Дробний [21]
1947 Йозеф Ашбот Угорщина 1 8–6, 7–5, 6–4 Ерік Старджесс
1948 Френк Паркер  США 1 6–4, 7–5, 5–7, 8–6 Ярослав Дробний
1949 2 6–3, 1–6, 6–1, 6–4 Бадж Петті
1950 Бадж Петті 1 6–1, 6–2, 3–6, 5–7, 7–5 Ярослав Дробний
1951 Ярослав Дробний Єгипет 1 6–3, 6–3, 6–3 Ерік Старджесс
1952 2 6–2, 6–0, 3–6, 6–4 Френк Седгмен
1953 Кен Роузволл  Австралія 1 6–3, 6–4, 1–6, 6–2 Вік Сейшес
1954 Тоні Траберт  США 1 6–4, 7–5, 6–1 Артур Ларсен
1955 2 2–6, 6–1, 6–4, 6–2 Свен Давідсон
1956 Л'ю Гоуд  Австралія 1 6–4, 8–6, 6–3
1957 Свен Давідсон  Швеція 1 6–3, 6–4, 6–4 Герберт Флам
1958 Мервін Роуз  Австралія 1 6–3, 6–4, 6–4 Луїс Айяла
1959 Нікола П'єтранджелі  Італія 1 3–6, 6–3, 6–4, 6–1 Ян Вермаак
1960 2 3–6, 6–3, 6–4, 4–6, 6–3 Луїс Айяла [25]
1961 Мануель Сантана Іспанія 1 4–6, 6–1, 3–6, 6–0, 6–2 Нікола П'єтранджелі
1962 Род Лейвер  Австралія 1 3–6, 2–6, 6–3, 9–7, 6–2 Рой Емерсон
1963 Рой Емерсон 1 3–6, 6–1, 6–4, 6–4 П'єр Дармон
1964 Мануель Сантана Іспанія 2 6–3, 6–1, 4–6, 7–5 Нікола П'єтранджелі
1965 Фред Столл  Австралія 1 3–6, 6–0, 6–2, 6–3 Тоні Роше
1966 Тоні Роше 1 6–1, 6–4, 7–5 Іштван Гуйяш
1967 Рой Емерсон 2 6–1, 6–4, 2–6, 6–2 Тоні Роше

Відкрита ера (з 1968)
  • До участі допускаються тенісисти-професіонали;
  • Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який дозволив участь професіоналів[7];
  • З 1973 року перемога у сеті, за винятком п'ятого, за рахунку 6:6 вирішується на тайбрейку[12];
  • Наймолодшим переможцем турніру став Майкл Чанг (17 років 3 місяці у 1989 році)[7];
  • Рафаель Надаль, починаючи з 2005 року здобув 12 перемог у фіналі;
  • Він встановив рекорд за кількістю титулів одного і того ж турніру Великого шлема[26].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1968 Кен Роузволл  Австралія 2 6–3, 6–1, 2–6, 6–2 Род Лейвер [25]
1969 Род Лейвер 2 6–4, 6–3, 6–4 Кен Роузволл
1970 Ян Кодеш  Чехословаччина 1 6–2, 6–4, 6–0 Желько Франулович
1971 2 8–6, 6–2, 2–6, 7–5 Іліє Настасе
1972 Андрес Хімено Іспанія 1 4–6, 6–3, 6–1, 6–1 Патрік Пруасі
1973 Іліє Настасе Румунія 1 6–3, 6–3, 6–0 Нікола Пілич
1974 Б'єрн Борг  Швеція 1 2–6, 6–7(4–7), 6–0, 6–1, 6–1 Мануель Орантес
1975 2 6–2, 6–3, 6–4 Гільєрмо Вілас [27]
1976 Адріано Панатта  Італія 1 6–1, 6–4, 4–6, 7–6(7–3) Гарольд Соломон
1977 Гільєрмо Вілас  Аргентина 1 6–0, 6–3, 6–0 Браян Готтфрід
1978 Б'єрн Борг  Швеція 3 6–1, 6–1, 6–3 Гільєрмо Вілас
1979 4 6–3, 6–1, 6–7(6–8), 6–4 Віктор Печчі
1980 5 6–4, 6–1, 6–2 Вітас Герулайтіс
1981 6 6–1, 4–6, 6–2, 3–6, 6–1 Іван Лендл
1982 Матс Віландер 1 1–6, 7–6(8–6), 6–0, 6–4 Гільєрмо Вілас
1983 Яннік Ноа  Франція 1 6–2, 7–5, 7–6(7–3) Матс Віландер
1984 Іван Лендл  Чехословаччина 1 3–6, 2–6, 6–4, 7–5, 7–5 Джон Макінрой
1985 Матс Віландер  Швеція 2 3–6, 6–4, 6–2, 6–2 Іван Лендл
1986 Іван Лендл  Чехословаччина 2 6–3, 6–2, 6–4 Мікаель Пернфорс
1987 3 7–5, 6–2, 3–6, 7–6(7–3) Матс Віландер
1988 Матс Віландер  Швеція 3 7–5, 6–2, 6–1 Анрі Леконт
1989 Майкл Чанг  США 1 6–1, 3–6, 4–6, 6–4, 6–2 Стефан Едберг
1990 Андрес Гомес  Еквадор 1 6–3, 2–6, 6–4, 6–4 Андре Агассі [28]
1991 Джим Кур'є  США 1 3–6, 6–4, 2–6, 6–1, 6–4
1992 2 7–5, 6–2, 6–1 Петр Корда
1993 Серхі Бругера  Іспанія 1 6–4, 2–6, 6–2, 3–6, 6–3 Джим Кур'є
1994 2 6–3, 7–5, 2–6, 6–1 Альберто Берасатегі
1995 Томас Мустер  Австрія 1 7–5, 6–2, 6–4 Майкл Чанг
1996 Євген Кафельников  Росія 1 7–6(7–4), 7–5, 7–6(7–4) Міхаель Штіх
1997 Густаво Куертен  Бразилія 1 6–3, 6–4, 6–2 Серхі Бругера
1998 Карлос Моя  Іспанія 1 6–3, 7–5, 6–3 Алекс Корретха
1999 Андре Агассі  США 1 1–6, 2–6, 6–4, 6–3, 6–4 Андрій Медведєв
2000 Густаво Куертен  Бразилія 2 6–2, 6–3, 2–6, 7–6(8–6) Магнус Норман
2001 3 6–7(3–7), 7–5, 6–2, 6–0 Алекс Корретха
2002 Альберт Коста  Іспанія 1 6–1, 6–0, 4–6, 6–3 Хуан Карлос Ферреро
2003 Хуан Карлос Ферреро 1 6–1, 6–3, 6–2 Мартін Веркерк
2004 Гастон Гаудіо  Аргентина 1 0–6, 3–6, 6–4, 6–1, 8–6 Гільєрмо Кор'я
2005 Рафаель Надаль  Іспанія 1 6–7(6–8), 6–3, 6–1, 7–5 Маріано Пуерта [29]
2006 2 1–6, 6–1, 6–4, 7–6(7–4) Роджер Федерер
2007 3 6–3, 4–6, 6–3, 6–4
2008 4 6–1, 6–3, 6–0
2009 Роджер Федерер  Швейцарія 1 6–1, 7–6(7–1), 6–4 Робін Зедерлінг
2010 Рафаель Надаль  Іспанія 5 6–4, 6–2, 6–4
2011 6 7–5, 7–6(7–3), 5–7, 6–1 Роджер Федерер
2012 7 6–4, 6–3, 2–6, 7–5 Новак Джокович
2013 8 6–3, 6–2, 6–3 Давид Феррер
2014 9 3–6, 7–5, 6–2, 6–4 Новак Джокович
2015 Стен Ваврінка  Швейцарія 1 4–6, 6–4, 6–3, 6–4
2016 Новак Джокович  Сербія 1 3–6, 6–1, 6–2, 6–4 Енді Маррей
2017 Рафаель Надаль  Іспанія 10 6–2, 6–3, 6–1 Стен Ваврінка
2018 11 6–4, 6–3, 6–2 Домінік Тім
2019 12 6–3, 5–7, 6–1, 6–1
2020 13 6—0, 6—2, 7—5 Новак Джокович
2021 Новак Джокович  Сербія 2 6–7(6–8), 2–6, 6–3, 6–2, 6–4 Стефанос Ціціпас

Багаторазові переможці
  • Івон Петра та Бернар Дестремо в переліку не наведені;
  • Рафаель Надаль окрім найбільшої кількості перемог (12) здобув найдовшу безперервну серію виграшів турніру (5)[30].
Гравець Аматорська ера (внутрішній чемпіонат) Аматорська ера (відкритий чемпіонат) Відкрита ера Загальна кількість титулів Роки перемог
Рафаель Надаль 0 0 13 13 2005—2008, 2010—2014, 2017—2020
Макс Декюжі 8 0 0 8 1903, 1904, 1907—1909, 1912—1914
Б'єрн Борг 0 0 6 6 1974, 1975, 1978—1981
Анрі Коше 1 4 0 5 1922, 1926, 1928, 1930, 1932
Андре Вашеро 4 0 0 4 1894—1896, 1901
Поль Айме 4 0 0 4 1897—1900
Моріс Жермо 3 0 0 3 1905, 1906, 1910
Рене Лакост 0 3 0 3 1925, 1927, 1929
Матс Віландер 0 0 3 3 1982, 1985, 1988
Іван Лендл 0 0 3 3 1984, 1986, 1987
Густаво Куертен 0 0 3 3 1997, 2000, 2001
Андре Гобер 2 0 0 2 1911, 1920
Жан Боротра 1 1 0 2 1924, 1931
/ Готтфрід фон Крамм 0 2 0 2 1934, 1936
Френк Паркер 0 2 0 2 1948, 1949
Ярослав Дробний 0 2 0 2 1951, 1952
Кен Роузвелл 0 1 1 2 1953, 1968
Тоні Траберт 0 2 0 2 1954, 1955
Нікола П'єтранджелі 0 2 0 2 1959, 1960
Мануель Сантана 0 2 0 2 1961, 1964
Род Лейвер 0 1 1 2 1962, 1969
Рой Емерсон 0 2 0 2 1963, 1967
Ян Кодеш 0 0 2 2 1970, 1971
Джим Кур'є 0 0 2 2 1991, 1992
Серхі Бругера 0 0 2 2 1993, 1994
Новак Джокович 0 0 2 2 2016, 2021

Рейтинг держав
  • Ярослав Дробний здобув перемогу на турнірі, будучи підданим Єгипетського королівства;
  • Він залишається єдиним єгиптянином, що перемагав на турнірі Великого шлема[31];
  • Ян Кодеш та Іван Лендл перемагали на турнірі, представляючи Чехословаччину, яка припинила існування 1 січня 1993 року.
Країна Аматорська ера (внутрішній чемпіонат) Аматорська ера (відкритий чемпіонат) Відкрита ера Загальна кількість титулів Роки перемог
 Франція 28 9 1 38 1892—1932, 1946, 1983
 Іспанія 0 2 19 21 1961, 1964, 1972, 1993, 1994, 1998, 2002, 2003, 2005—2008, 2010—2014, 2017—2020
 Австралія 0 9 2 11 1933, 1953, 1956, 1958, 1962, 1963, 1965—1969
 США 0 7 4 11 1938, 1939, 1948—1950, 1954, 1955, 1989, 1991, 1992, 1999
 Швеція 0 1 9 10 1957, 1974, 1975, 1978—1982, 1985, 1988
 Чехословаччина 0 0 5 5 1970, 1971, 1984, 1986, 1987
 Німеччина 0 3 0 3 1934, 1936, 1937
 Італія 0 2 1 3 1959, 1960, 1976
 Бразилія 0 0 3 3 1997, 2000, 2001
 Велика Британія 1 1 0 2 1891, 1935
 Єгипет 0 2 0 2 1951, 1952
 Аргентина 0 0 2 2 1977, 2004
 Швейцарія 0 0 2 2 2009, 2015
 Сербія 0 0 2 2 2016, 2021
 Угорщина 0 1 0 1 1947
 Румунія 0 0 1 1 1973
 Еквадор 0 0 1 1 1990
 Австрія 0 0 1 1 1995
 Росія 0 0 1 1 1996

Див. також

Примітки
  1. The first World Clay Court Championships (англ.). Histoire du Tennis. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 срепня 2020.
  2. Clark Bensen (Winter 2013—2014). The World Championships of 1913 to 1923: the Forgotten Majors. Journal of The Tennis Collectors of America 30.
  3. Max Robertson (1973). The Encyclopedia of Tennis. The Viking Press. с. 34—35. ISBN 067029408X.
  4. The New Musketeers (англ.). Davis Cup. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  5. The Trophies (англ.). Roland Garros. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  6. Don Budge (англ.). Tennis Fame. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  7. The ultimate French Open timeline from 1891 to 2017. Tennis 365. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  8. Lauren Lynch. Jimmy Connors: Tennis' Greatest Players A-Z, Vol. C (англ.). Bleacher Report. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  9. Nadal Puts Trophy In Special Place (англ.). Tennis Now. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  10. Flashback: Federer Completes Career Grand Slam In Paris (англ.). ATP. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  11. Дмитро Прокопчук. Новак Джокович виграв French Open і зібрав "кар'єрний шолом". Deutsche Welle. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  12. История Roland Garros. Sports.ru. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  13. Ролан Гаррос. История турнира. iSport.ua. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  14. 126 Years of History. Roland-Garros.com. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  15. French Open Men's Singles (1891—1903) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  16. French Open - Men's Singles (1904—1923). Grand Slam History (англ.). Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  17. French Open - Men's Single (1924—1938) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 30 липня 2020.
  18. All-Time French Open Venues (англ.). Grand Slam History. Процитовано 2 срепня 2020.
  19. Roland Garros (франц.). Tenis Histoire. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 срепня 2020.
  20. Saturday School- 1941-1945: The latent era of Roland Garros (англ.). Troll Tennis. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  21. French Open Men's Single (1939—1959) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  22. Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 3 août 1942 (Numéro 21244). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  23. Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 2 août 1943 (Numéro 21551). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  24. Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 7 août 1944 (Numéro 21862). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  25. French Open Men's Single (1960—1974) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  26. Better By The Dozen: Relive Rafa's Reign In Paris (англ.). ATP. Архів оригіналу за 2 срепня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  27. French Open Men's Single (1975—1989) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  28. French Open Men's Single (1990—2004) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  29. French Open Men's Single (2005—) (англ.). Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  30. Peter Bodo. Ranking Rafael Nadal's 12 French Open titles (англ.). ESPN. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  31. Open Era male Grand Slam winners by country: has your country won a Slam? (англ.). Tennis 365. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.

Джерело

Цей список належить до вибраних списків української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.