Пер Евінд Свінгувуд

Президент Фінляндії, регент Королівства Фінляндія, двічі Прем'єр-міністр Фінляндії.

Народився в сім'ї морського офіцера Густава Пера Свінгувуда аф Кувальстада і Ольги фон Беккер. Батько загинув біля берегів Греції, коли синові було два роки.

Дитинство провів у родині діда, а після його самогубства в 1866 разом з матір'ю і сестрою переїхав в Гельсінкі.

У 1882 отримав ступінь магістра мистецтв, а в 1886 — магістра права в Гельсинґфорському університеті. У 1889 одружився з Альмою Тиморі, у шлюбі з якою у них народилося 6 дітей.

Почав свою кар'єру в якості адвоката в окружних судах, потім служив помічником судді в Апеляційному суді в Обу. З 1892 працював у сенатському комітеті із законодавством, займаючись питаннями оподаткування.

У 1902 повернувся на роботу в Апеляційний суд в якості помічника судді, де опинився в центрі судових розглядів, пов'язаних з протестами місцевого населення проти русифікації Фінляндії.

Через свою непримиренну позицію був звільнений з посади генерал-губернатором Ніколаєм Бобриковим і відправився в Гельсінгфорс займатися адвокатською практикою.

Відіграв ключову роль у зародженні фінського парламентаризму.

З 1907 по 1914 — депутат парламенту і його перший голова (до 1912).

У 1914, будучи головою повітового суду, відмовився визнавати повноваження присланого з Московії прокурорського чиновника, за що був засланий царським урядом в сибірське селище Тимськ (Наримський край Томської губернії), а в 1915 переведений в Коливань. Після повернення із заслання в 1917 році був зустрінутий як національний герой.

З листопада 1917 по травень 1918 — голова Сенату Фінляндії (згодом посада називалася Прем'єр-міністр).

31 грудня 1917 в Петрограді Ленін вручив Свінгувуду акт про визнання незалежності Фінляндії.

Під час громадянської війни у Фінляндії звертався з проханням до Німеччини і Швеції про надання військової допомоги. Після закінчення війни помилував 36 тисяч її учасників, які воювали на боці «червоних».

У травні-грудні 1918 — виконувач обов'язків глави держави (регент). Після невдалої спроби введення монархічної форми правління на деякий час пішов з великої політики.

У 1925 висунутий кандидатом на пост президента Фінляндії, але на виборах зазнав невдачі.

З 1930 по 1931 — прем'єр-міністр Фінляндії, а з 1931 по 1937 — президентом Фінляндії.

На цій посаді проводив як антикомуністичну, так і антинаціоналістичну політику.

З одного боку, ініціював арешт всіх комуністів-членів парламенту, а з іншого — придушив заколот у Мянтсяля, піднятий Рухом Лапуа.

На президентських виборах 1937 зазнав поразки (незважаючи на підтримку Патріотичного народного руху, що походив від Руху Лапуа).

Під час Зимової війни намагався зустрітися з Гітлером і Муссоліні, але був прийнятий лише Папою Пієм XII. Користувався великою довірою у жителів Фінляндії, отримавши від них прізвисько «Укко-Пекка» («Старий Пекка»).

У переддень совєцько-фінської війни (1941—1944) мав великі надії на повернення Карелії і зміни меж на користь Фінляндії.

Похований в Луумякі.

Найбільший пасажирський потяг, що вироблявся у Фінляндії в період 1937—1957 (P1 / Hr1, тип 2-3-1 / Pasific, вага 155 т.), Носив прізвисько Пера Евінда Свінгувуда «Укко-Пекка» (фін. Ukko-Pekka)[3]. Всього було побудовано 22 локомотива цієї серії. Два з них встановлені як пам'ятники в Кар'я і Отанмякі.

• Сто видатних фінів. Калейдоскоп біографій = 100 suomalaista pienoiselämäkertaa venäjäksi / Ред. Тимо Вігавайнен (Timo Vihavainen); пер. з фін. І. М. Соломеща. — Гельсінкі: Товариство фінської літератури (Suomalaisen Kirjallisuuden Seura), 2004. — 814 с. — ISBN 951-746-522-X. — Електронна версія.
• Kustaa Vilkuna. = Etunimet. — Otava, 2007. — 288 p. — ISBN 951-118-892-5.

• Незалежність Фінляндії