Патріотичний народний рух

27 лютого 1932 праві бойовики Лапуаського руху атакували мітинг соціал-демократів в Мянтсяля. Локальний інцидент швидко набув рисзагальнонаціонального заколоту на чолі з Вігторі Косолою і генералом Валленіусом.

Праві вимагали відставки кабінету Юго Суніли і встановлення авторитарного режиму. Протягом тижня заколот був придушений урядовими силами. Вирішальне значення мав виступ президента Свінгувуда [1]. Понад п'ятдесят ватажків на чолі з Косолою і Валленіусом були заарештовані, а діяльність Руху Лапуа —заборонена [2].

Праві активісти змушені були шукати іншу легальну форму політичної організації. Було прийняте рішення створити політичну партію, яка займеться не тільки акціями прямої дії (як Рух Лапуа), але буде дотримуватися законодавства і брати участь у виборах. Такою партією став Патріотичний народний рух (IKL), заснований 5 червня 1932 [3][4].

Керівництво та актив партії рекрутувалися в основному з Руху Лапуа. Першим головою "IKL" був обраний визнаний лідер фінських правих сил Вігторі Косола, що на той момент знаходився у в'язниці. До керівництва також увійшли економіст Вільго Анна, історик і дипломат Герман Гуммерус, журналіст і письменник Ерккі Ряйккенен, колишній командувач повітряних сил Фінляндії Арне Сомерсало, юрист Бруно Сальміала, директор школи в Лапуа Гілья Рійпінен. Членами "IKL" були професор-математик Рольф Неванлінна і популярний письменник Вілго Геланен.

Після смерті Вігторі Косоли у 1936 головою "IKL" став Вільго Аннала.

Ідеологія і політична програма "IKL" багато в чому відтворювали установки Карельської Академічної Спілки (правий активіст Вілго Геланен тричі був її головою) і дісталися у спадок від Руху Лапуа. Основними положеннями партійної доктрини були фінський націоналізм, праві погляди і антикомунізм. Партія виступала за створення Великої Фінляндії, приєднання фінських етнічних територій, що знаходилися у складі СССР і Швеції [5]. Крім того, "IKL" виступала за реформи політичної системи — всенародне обрання президента (а не колегією виборців), винесення на референдуми питань загальнонаціонального значення.

Лідери IKL (третій зліва — Вілго Анна, четвертий, на передньому плані — Вігторі Косола) приймають від італійської делегації бюст дуче. 7 червня 1935, Гельсінкі, ресторан «Чорний ведмідь».

У внутрішній політиці проповідувалися ідеї класового миру, соціального партнерства і корпоративізму. Італійський режим Беніто Муссоліні подавався як зразок суспільно-державного устрою з поправкою на фінські національні традиції. Помітне місце займала феноманія.

У зовнішній політиці "IKL" стояла на позиціях антисовєтизму, виступала за співпрацю з тогочасними режимами Німеччини та Італії, підтримувала франкістів у іспанській громадянській війні, за заступництво режиму Карліса Улманіса в Латвії, допомогу естонським Вапси Артура Сірка. У той же час "IKL" засудила Мюнхенську угоду і Італійське вторгнення в Албанію — оскільки вбачала в цьому порушення національних прав. Лояльність "IKL" до рейху також сильно похитнулася совєцько-німецьким зближенням 1939.

У партійному керівництві були помітні суперечності між правими (Косол, Аннала, Сомерсало, Рійпінен) і консервативними центристами (Сальміала, Ряйкенен, Гуммерус). Більш впливовим було праве крило.

З деякими з колишніх лапуаських активістів відносини у IKL не склалися. З підприємцем Рафаелем Гаарлою стався розрив через його захоплення масонством[6]. Лапуаський бойовик-оперативник Кости-Пааво Ееролайнен входив до "IKL", але критикував партію за надмірну поміркованість.

"IKL" жорстко критикувала уряд за «невдале» ведення Зимової війни і територіальні поступки за Московським мирним договором. Ця критика була сприйнята в суспільстві. Урядовий курс став більш антирадянським. У січні 1941 голова "IKL" Вільго Аннала вперше став членом уряду, зайнявши пост міністра транспорту і громадських робіт в кабінеті Йогана Ранґелла [10].

На цей період припало приєднання Фінляндії до країн Осі і участь у війні проти СССР. "IKL" виступала за максимально тісний союз із Німеччиною та максимальну військову активність. У бою з совєцькими військами 17 серпня 1941 загинув Арне Сомерсало.

19 вересня 1944 адміністрація Маннергейма уклала Московське перемир'я. Стаття 21 угоди передбачала «припинення правої пропаганди» і «заборона правих організацій» Фінляндії. На цій підставі діяльність "IKL" була заборонена 23 вересня 1944.

Після війни діячі "IKL" втратили політичний вплив, були зняті з посад, але не піддалися репресіям. Багато членів — в тому числі Нійло Косола, син Вігторі Косоли, згодом депутат Едускунти і міністр сільського господарства — приєдналися до Національної коаліції.

Деякі позиції "IKL" — наприклад, всенародне обрання президента або створення державного органу, що координує позиції роботодавців і профспілок — реалізовані в соціально-політичній системі сучасної Фінляндії.

У 1993 капітан далекого плавання Матті Ярвігар'ю, раніше віце-голова антикомуністичної "Конституційної правої партії", заснував "Патріотичну народну лігу", незабаром перейменовану в "Патріотичний народний рух". Нова організація повторила низку ідеологічних установок "IKL" 1930-х — 1940-х, відтворила його символіку. Виступала з позицій фінляндского націоналізму, висувала антиросійські гасла, вимагала приєднання Карелії. Партія вимагала також обмежити мусульманське проникнення до Фінляндії. Підтримувала зв'язки з французьким Національним фронтом, бельгійським Фламандським інтересом, Шведськими демократами. Ремейк "IKL" не отримав у країні значної підтримки і до 2011 діяльність організації припинилася.

Як реальний продовжувач традиції "IKL" в сучасній Фінляндії розглядається партія Справжні фіни[11].