Пилипенко Михайло Корнійович

Народився 3 вересня 1924 року в селі Дубровці Хотимського району Калінінського округу Білоруської РСР у селянській родині. Білорус. Батько — Корній Юхимович Пилипенко (1902—1981), мати — Серафима Онисимівна Пилипенко (1904—1939). Дружина — Лариса Павлівна Пилипенко (нар. 1928), уроджена Шелепенко.

Коли розпочалась Німецько-радянська війна, разом з батьком добровільно пішов на фронт на початку липня 1941 року. Через два тижні під Козельськом прийняв «бойове хрещення», вступивши в бій з авіадесантом ворога. В цьому бою отримав поранення. Учасник параду 7 листопада в Москві.

Потім воював на Західному, Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому, Степовому, 1-му Українському фронтах. Брав участь у таких відомих битвах, як битва за Москву, оборона Ленінграда, Курська битва, битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківська операція.

У складі 1318-го стрілецького полку (163-тя стрілецька дивізія 38-ї армії Воронезького фронту) командир відділення роти зв'язку молодший сержант Михайло Пилипенко тричі форсував Дніпро. Спочатку 25 вересня 1943 року навпроти Києва через Матвіївську затоку на Труханів острів. 27-29 вересня 1943 року — друге форсування південніше Києва біля села Бортничі через Жуків острів, де брав участь у визволенні села Чапаєвка. Потім 163-тя стрілецька дивізія була перекинута в район на північ від Києва. І там біля села Лютіж ця дивізія в третій раз форсувала Дніпро, захопивши ділянку на Лютіжському плацдармі. Під час всіх цих десантних операцій зв'язківець-розвідник Михайло Пилипенко під вогнем противника забезпечував зв'язок підрозділів 1318-го стрілецького полку. У ході визволення Києва в районі Пуща-Водиця німецькі війська прорвали лінію фронту і перейшли в контрнаступ. Михайло Пилипенко залишився зі своєю радіостанцією в тилу ворога. Для того, щоб ліквідувати прорив Михайло Пилипенко для коригування дій артилеристів викликав вогонь на себе.

За проявлені мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР за участь у форсуванні Дніпра, міцне закріплення на правому березі в бою 29 жовтня 1943 року М. К. Пилипенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Учасник Параду Перемоги в Москві на Червоній Площі, який відбувся 24 червня 1945 року.

Після закінчення війни закінчив Куйбишевське військове училище зв'язку та Військову академію зв'язку в Ленінграді. У 1972 році пройшов навчання на академічних курсах.

Надалі служив на різних посадах у Білоруському військовому окрузі, у Військової академії зв'язку, у Групі радянських військ у Німеччині, начальником гарнізону зв'язку ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР у селищі Ватутінки Ленінського району Московської області.

З 1972 по 1988 роки Михайло Корнійович Пилипенко очолював Київське вище військове інженерне двічі Червонопрапорне училище зв'язку імені М. І. Калініна (КВВІУЗ їм. М. І. Калініна). У 1973 році Михайлу Корнійовичу присвоєно військове звання генерал-майор.

На посаді начальника училища вніс великий внесок в удосконалення навчального процесу, покращення матеріально-технічного оснащення та підвищення престижу цього навчального закладу. У 1984 році Михайлу Корнійовичу присвоєно військове звання генерал-лейтенант.

У 1986 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 30-кілометровій зоні, внаслідок чого отримав інвалідність 1-ї групи як ліквідатор Чорнобильської катастрофи.

У листопаді 1988 року Михайло Корнійович вийшов на пенсію.

Указом Президента України Леоніда Даниловича Кучми Михайлу Корнійовичу Пилипенку присвоєно почесне військове звання генерал-полковник.

Проживав у Києві до 2002 року.

З 2002 року переїхав до Москви на постійне місце проживання. Помер 24 листопада 2009 року. Похований на центральній алеї Люблінського кладовища міста Москви.

З 1989 року працював у науковому центрі Збройних Сил України. Активний учасник ветеранського руху України, член Ради організації ветеранів України, член президії Київської організації ветеранів війни, голова Комітету Героїв Радянського Союзу України, очолював Білоруську діаспору в Україні. Михайло Корнійович був членом Міжнародної благодійної організації «Міжнародний клуб пошани визначних людей» і мав багато почесних урядових грамот і відзнак.

Після переїзду в Москву Михайло Корнійович Пилипенко бере участь у діяльності ветеранського руху Росії. Брав активну участь у створенні телеканалу «Зірка» Міністерства оборони Російської Федерації. За родом своєї громадської діяльності, завжди був публічною фігурою і підтримував контакти з першими особами та політичною елітою Росії і України.

Автор і співавтор багатьох книг і фільмів. Зокрема, співавтор книги «В битві за Київ», Київ, Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1983 рік. Автор книги «Віч-на-Віч з Війною», за підтримки Леоніда Даниловича Кучми та Олександра Олександровича Омельченка, Київ, Видавництво «Молодь», 1999 рік. Автор книги «Пишаюся Великим Минулим», Москва, Товариство дружби і розвитку співробітництва з зарубіжними країнами, 2008 рік. Співавтор книги «Антидот — Ляпас українському націоналізму», спільно з Віталієм Васильовичем Федорчуком, Москва, ФГУП «Виробничо-видавничий комбінат ВІНІТІ», 2010 рік. Один з творців фільму і один з ініціаторів його створення, спільно з Віталієм Васильовичем Федорчуком, «Ганебна таємниця Хатині», який був показаний в травні 2009 року на телеканалі «Зірка».

• Звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі «Золота Зірка» (медаль «Золота Зірка» № 1834) та Ордену Леніна.
• Орден Леніна
• Три ордени Червоної Зірки
• Орден Вітчизняної війни I ступеня
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня
• Український орден Богдана Хмельницького (Україна) III ступеня
• Український Орден «За заслуги» (Україна) III ступеня

Нагороджений багатьма відомими медалями воєнного та мирного часу

• Заслужений працівник вищої школи СРСР
• Заслужений працівник зв'язку СРСР
• Почесний громадянин міста Києва
• Почесний громадянин міста Вишгород Київської області
• Почесний громадянин міста Біла Церква Київської області
• Почесний солдат 66-го окремого полку зв'язку Червонопрапорного Білоруського військового округу
• Почесний курсант КВВІУЗ їм М. І. Калініна

У другій половині 70-х — початку 80-х років XX століття, в Києві створювався меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні. Біля входу в меморіальний комплекс скульптори задумали поставити монумент учасникам форсування Дніпра. Відомий скульптор Фрідріх Мкртичович Согоян вирішив взяти прообрази для монумента з конкретних Героїв-фронтовиків форсування Дніпра. Прообраз зв'язківця був узятий з Михайла Корнійовича Пилипенка. [2].

На честь славної пам'яті героя Радянського Союзу Михайла Пилипенка в Хотимському районі Республіки Білорусь названа його ім'ям одна з вулиць міста.

• Герои Советского Cоюза: Краткий биографический словарь в 2 томах. Том II: — Москва: Воениздат, 1988. – стор. 269

• Біографія М.К. Пилипенка на сайті Факультету №2 «Інформаційних технологій в системах управління» Військового інституту телекомунікацій та інформатизації
• Біографія М.К. Пилипенка на сайті виконавчого комітету Хотимського району (рос.)
• Стаття «Пилипенко Михаил Корнеевич Вызываю огонь на себя! До связи!» на сайті всеукраїнського союзу білорусів^{[недоступне посилання з жовтня 2019]} (рос.)
• Балтянский М. «Трижды форсировал Днепр: Герой Советского Союза М.К. Пилипенко» // Рабочая газета. - 2013. - 8 ноября. - С. 1. (по матеріалам із фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні.