Покус Яків Захарович

Народився 27 листопада 1894 в селі Сомівка, Костянтиноградського повіту, Полтавської губернії (нині Зачепилівський район, Харківська область, Україна) в українській селянській родині.

Закінчив початкову школу в Сомівці та вчительську семінарію в Костянтинограді. Працював учителем 2-класного початкового училища в селі Старовірівка.

У 1914 призваний в російську імперську армію. Служив у Москві рядовим 3-го гренадерського Перновського полку. У 1915 закінчив навчальну команду при 193-му запасному батальйоні та переведений в унтер-офіцери. У вересні 1915 направлений в Віленське військове училище, після закінчення прискореного курсу якого переведений у прапорщики. З лютого 1916 служив в Томську в 18-му Сибірському запасному полку на посаді молодшого офіцера, потім командира роти. У липні 1916 направлений на фронт. Командував ротою, в боях був поранений, за бойові заслуги переведений у підпоручики. На початку 1917 служив у 611-му Кунгурському полку, відряджений у Оранієнбаум на курси командирів кулеметних команд при офіцерській стрілецькій школі. З березня 1917 — молодший офіцер 1-го запасного кулеметного полку в Оранієнбаумі. У складі полку в липні 1917 взяв участь у революційному виступі проти Тимчасового уряду. За участь в антиурядовому виступі Офіцерська стрілецька школа і 1-й запасний кулеметний полк було розформовано. У складі 50-ї окремої кінно-кулеметної роти відправлений на фронт, спочатку в 37-й армійський корпус 5-ї армії, потім у 10-й армійський корпус 9-ї армії. Учасник боїв у Карпатах до листопада 1917. Наприкінці 1917 демобілізований. Останній чин в армії російської імперії — підпоручик, остання посада — виборний командир роти.

Після демобілізації повернувся на батьківщину (УНР), працював секретарем ревкому в Сомівці, учителем у селі Крутоярівка.

У березні-квітні 1918 Україну окупували Німеччина і Австро-Угорщина. У червні був заарештований гетьманськими властями за антиукраїнську діяльність. Незабаром втік з-під арешту, перебував на нелегальному становищі, потім брав активну участь у повстанському русі. Сформував партизанський загін, налагодив зв'язок з підпільними ревкомами в Одесі, Харкові, з махновцями. Перебуваючи в безперервних боях з регулярними частинами германської армії, був начальником революційного партизанського штабу партизанських загонів Полтавської та Катеринославської губерній. Наприкінці грудня 1918 на чолі партизанського з'єднання чисельністю до 11 000 осіб вступає до лав Української радянської армії УРСР:

• з 1 по 28 лютого 1919 — начальник штабу 3-ї бригади 2-ї Української стрілецької дивізії,
• з 28 лютого по 21 березня — начальник штабу та т.в.о. командира 2-ї Окремої бригади,
• з 15 квітня по 24 червня — начальник штабу 7-ї Української стрілецької дивізії,
• з 24 червня по 6 липня 1919 — командир 1-ї бригади 7-ї Української стрілецької дивізії.

Брав участь у боях з денікінцями. На початку серпня 1919 був поранений, у вересні 1919 знову в строю.

Влітку-восени 1920 — на польському фронті.

У Червоній армії командував:

• 3-м полком Окремої Башкирської кавдивізії (9.07-8.08.1919),
• 369-м полком 41-ї стрілецької дивізії (16.09-17.10.1919);
• помічник начальника (18.10.1919-2.04.1920) і начальник штабу (14.05.1920-1.01.1921) 3-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії,
• помічник командира 3-о полку 41-ї Окремої стрілецької бригади (1.01-11.03.1921),
• начальник штабу 41-ї бригади (17.03-22.06.1921),
• т.в.о. командира 132-ї бригади 44-ї Київської стрілецької дивізії (22.06-18.07.1921).

З 1 листопада 1921 — на Далекому Сході, в Народно-революційній армії (НРА) Далекосхідної республіки:

• командир Зведеної стрілецької бригади НРА (лютий — 11 березня 1922),
• командувач Східним фронтом НРА (11.03-4.05.1922),
• начальник Зведеної стрілецької дивізії (4.05-13.07.1922),
• помічник начальника штабу НРА (липень-6.10.1922),
• начальник 2-ї Приамурської стрілецької дивізії (1922).

У лютому 1922 керував штурмом Волочаєвських позицій, в жовтні 1922 — штурмом Спаська.

У 1922–1925 — помічник командира 4-о стрілецького корпусу;

У 1925–1929 — начальник 22-ї стрілецької дивізії;

У 1929–1938 — помічник начальника управління Штабу РСЧА, комендант укріпрайону 101, Забайкальського УР, командир 43-о стрілецького корпусу, заступник командувача маршала Блюхера ОЧДСА з оборонного будівництва.

22 лютого 1938 заарештований, звільнений 18 лютого 1940.

Після звільнення — старший викладач Військової Академії Генерального Штабу.

У жовтні 1940 — комісар корпусу. Проживав у Читі.

Повторно заарештований 3 жовтня 1940 по звинуваченню у військовій змові. Засуджений 16 липня 1941 до 10-ти років виправно-трудових таборів та подальшої 5-річної втрати прав[2].

Помер 18 вересня 1945 в ув'язненні (Устьвимьлаг, Комі АРСР).

Реабілітований у 1956.